Житлове право України
§ 1. Житлові та житлово-будівельні кооперативи
Величезне значення у вирішенні житлової потреби населення за радянських часів належало житлово-будівельній кооперації. Тільки у 1976р. в УPCP було введено в експлуатацію 1 млн 217 тис.м2 загальної площі жилих будинків ЖБК. Жилі приміщення, що знаходяться у будинках ЖБК, створюють особливий житловий фонд, призначений для задоволення потреб громадян у житлі. Житловий кооперативний рух отримав широкий розвиток у багатьох країнах (наприклад, Германії, Франції), він активно розвивався і в дореволюційній Росії. Після революції житлова кооперація майже повністю припинила своє існування, і тільки у 60-х роках XX ст.знову почалося її відродження.
Можна стверджувати, що житлові та житлово-будівельиі кооперативи є особливою формою самоорганізації членів кооперативу, на відміну від інших організаційно-правових форм, що передбачають приватне утримання багатоквартирних жилих будинків.
Житлово-будівельна кооперація спрямована на використання кооперативних форм для задоволення зростаючих потреб населення в житлі. Основною метою ЖБК е забезпечення громадян житлом, а після завершення будівництва – обслуговування і управління жилим будинком і прилеглої території.
Швидкий розвиток житлово-будівельної кооперації у колишньому СРСР визначався системою пільг та преференцій, які існували на той час, зокрема: 1) безперешкодне надання земельних ділянок у районах, що мають дороги, водогін, каналізацію, електропостачання відповідно до генерального плану розвитку і забудови міста; 2) ЖБК звільнялися від відшкодування вартості шкоди, завданої зеленим насадженням та майну; 3) ЖБК звільнялися від сплати земельної ренти, а користування земельною ділянкою було постійним і безстроковим; 4) довгострокове кредитування. ЖБК надавався державою кредит на будівництво жилих будинків у розмірі до 60% кошторисної вартості на строк 10-15 років із погашенням рівними долями, під 0,5% річних. Кредити були цільові, і будівництво починалося з повного стовідсоткового забезпечення фінансуванням; 5) часткове погашення кредитів для певних категорій осіб».
Чинне законодавство про житлово-будівельну кооперацію базується на нормах Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону «Про власність», а також на спеціальній правовій базі, яка була прийнята ще у 80-х роках минулого століття, зокрема, Примірний статут ЖБК, Правила обліку громадян, які бажають вступити до ЖБК.
Загальні вимоги щодо створення споживчих кооперативів, до змісту установчих документів, їх право- та дієздатності тощо як юридичної особи визначаються статтями 80-112 Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що визначаються спеціальним законодавством.
Мешканці кооперативів мають незалежне право власності на свої квартири, на відміну від мешканців будинків з іншою формою утримання житла. Так, відповідно до ст.384 Цивільного кодексу України, будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. При цьому член житлово-будівельного (житлового) коопсративу, якщо він її не купив, має право володіння і користування, а також розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, за згодою кооперативу. Цивільний кодекс України повністю сприйняв положення статей 15, 20, 21 Закону України «Про власність», згідно з якими у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником. Можна констатувати, що всі мешканці кооперативів, завдяки інфляційним процесам, які сплатили свої паї в повному обсязі, хоча не всі закріпили своє право власності в кооперативному будинку шляхом отримання свідоцтва про право власності на житло, є співвласниками будинку.
Разом із тим, ч.1 ст.384 Цивільного кодексу України визначено, що будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним кооперативом, є його власністю. Член кооперативу набуває право власності на квартиру тільки після викупу квартири (ч.3 ст.381 ЦК України).
Спільним у вказаних підставах набуття права власності на квартиру членом кооперативу є те, що право власності належить спочатку кооперативу, а член кооперативу иабуває на неї право власності тільки після повної сплати членських внесків.
Разом із тим, виходячи із положень ЦК України кооператив набуває право власності на будинок, а окремі квартири поступово можуть викуповуватися. При цьому виникає спільна власність на будинок кооперативу. В кооперативі житловому, житлово-будівельному виникають комплексні цивільні правовідносини при членстві в житлово-будівельній кооперації: це майнові відносини при створенні, будівництві багатоквартирного будинку, грошові внески, придбання матеріалів тощо; правовідносини, що виникають із права спільної власності на об’єкт нерухомості, спільне користування загальними місцями; управлінські відносини всередині кооперативу: участь у загальних зборах, у керівних органах.
Україні потрібне нове законодавство в сфері житлової спрямоване на розкриття потенційних можливостей житлової кооперації.
Разом із тим, у науковій літературі неодноразово обговорювалися думки, що така юридична особа, як ЖБК, не повинна існувати зовсім і кооперативи повинні бути перетворені на товариства співвласників багатоквартирного жилого будинку. Саме таким шляхом пішло цивільне законодавство Російської Федерації, Грузії, Республіки Білорусь, Болгарії тощо. Відповідно до ст.14 Закону Російської Федерації «Про введення в дію Житлового кодексу Російської Федерації» від 29 серпня 2004р. житлові і житлово-будівельні кооперативи, члени яких повністю сплатили пайові внески, повинні бути перетворені на товариства співвласників житла. Не перетворені кооперативи підлягають ліквідації у судовому порядку. При цьому в Росії прийнято Закон «Про житлові накопичувальні кооперативи», який вступив в силу одночасно з Житловим кодексом Російської Федерації. В Російській Федерації, зокрема, відповідно до ст.14 Закону «Про введення в дію Житлового кодексу Російської Федерації» характерними ознаками житлової кооперації є гарантування громадянам права добровільного вступу до кооперативу, участі в управлінні всіма справами кооперативу; незалежність кооперативу в прийнятті рішень щодо виконання його статутних завдань.
Житлова кооперація базується на таких основних засадничих принципах: добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації; соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва; рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу – один голос); вільного вибору напрямів і видів діяльності; контролю за діяльністю кооперативної організації та їх посадових осіб; безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності. Зазначені принципи дозволяють і в майбутньому забезпечувати ефективне управління багатоквартирним жилим будинком.
Кооперативи поділяються залежно від мети, відповідно до Цивільного кодексу України, на два типи: виробничі і споживчі. Поняття споживчого кооперативу у Цивільному кодексі України не наводиться, хоча міститься положення, що їх правовий статус визначається спеціальним законом. Відповідно до статей 85, 86 Цивільного кодексу України споживчі кооперативи віднесено до непідприємницьких товариств, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками, що повністю відповідає меті створення житлово-будівельних та житлових кооперативів. Хоча споживчі кооперативи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність і для задоволення житлово-побутових потреб, якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. Тобто поряд із зазначеними функціями житлово-будівельні кооперативи можуть також розвивати й іншу різноманітну діяльність. Основною метою споживчих кооперативів є не будівництво житла, а задоволення потреб членів кооперативів у житлі і подальше утримання його. Відповідно до законодавства України, громадяни можуть на добровільних засадах створювати житлово-будівельні, житлові кооперативи, товариства індивідуальних забудовників, інші кооперативи для задоволення своїх житлово-побутових потреб. Основним напрямом діяльності цих кооперативів і товариств є участь коштами в спорудженні й наступній експлуатації жилих будинків, нежилих приміщень, прибудинкової території, а в передбачених статутами випадках – і об’єктів приватної власності членів кооперативу (товариства), а також надання членам кооперативу (товариства) послуг, які відповідають цілям його створення.
Завдяки виокремленню типових рис можна стверджувати, що житлово-будівельні кооперативи є особливою формою поліпшення життєвих умов членів кооперативу, на відміну від інших організаційно правових форм, що передбачають спільне утримання житла. При цьому метою житлової кооперації є задоволення не тільки житлових, а й економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативу на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, на основі самоорганізації, самоуправління та самоконтролю за використанням житлового фонду. Як зазначає С.Г. Бабенко, розвиток житлово-будівельних кооперативів і кооперативів власників квартир пов’язаний, з одного боку, з необхідністю об’єднатися власникам квартир у кооперативи з метою їх обслуговування, а з другого – можливість забезпечити сім’ю квартирою через житлове кооперативне будівництво, у зв’язку зі зменшенням державного житлового будівництва в умовах економічної кризи.
Житлово-будівельний кооператив – це статутна громадська організація, яка створюється з метою забезпеченая житлом членів кооперативу та членів їх сімей шляхом будівництва жилих будинків з надвірними спорудами за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту,
Під житловим та житлово-будівельним кооперативом визнається добровільне об’єднання громадян та (або) юридичних осіб на підставі членства з метою задоволення погреби громадян у житлі, а також управління жилими і нежилими приміщеннями в кооперативному будинку.
За визначенням П.І. Седугіиа, «житлово-будівельний кооператив – добровільне об’єднання громадян для будівництва на власні кошти жилого будинку, наступної експлуатації і управління цим будинком. ЖБК можуть також набувати жилі приміщення, що підлягають капітальному ремонту і реконструкції».
Відповідно до ст.2 Закону Російської Федерації «Про житлові накопичувальні кооперативи» житловий накопичувальний кооператив – це споживчий кооператив, створений як добровільне об’єднання на основі членства з метою забезпечення потреби членів кооперативу в жилих приміщеннях.
Слід зазначити, що садівницькі товариства хоча і стають, особливо останнім часом, частиною системи забезпечення громадян житлом, але вони створюються для відпочинку, а не для проживания, і тому за правовим змістом не належать до житлово-будівельних та житлових кооперативів.
Як було зазначено вище, житловий та житлово-будівельний кооператив створюється його засновниками на добровольних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути фізичні та юридичні особи, проте щодо можливості юридичних осіб бути членами житлово-будівельних кооперативів, то слід виходити з того, що житло, яке належить юридичним особам, повинне використовуватися для проживання в ньому громадян. Вважаємо, що використання житла юридичними особами як колективними членами ЖБК з метою здійснення підприємницької діяльності суперечить суті їх діяльності. Багато юридичних осіб стали власниками житла, що розташоване в будинках ЖБК. На наш погляд, у цьому випадку йдеться не про право юридичної особи бути членом кооперативу, а про використання об’єкта права власності для проживання у ньому інших осіб на умовах найму. Юридичні особи можуть брати участь у діяльності кооперативів через своїх представників, але рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами, де члени кооперативу мають лише один голос, тобто юридичні особи переваги перед фізичними не мають.
У той самий час, нормативні акти встановлюють особливий порядок створення житлово-будівельних кооперативів, які обов’язково організуються при виконавчих органах місцевих рад. Тому волевиявлення громадян повинне отримувати державну підтримку, оскільки задовольнилися потреби не всіх бажаючих, а лише тих, хто потребує поліпшення житлових умов. При цьому перевага надавалася відповідно до черговості певним категоріям громадян. В основі добровільного волевиявлення громадян була заява про поліпшення житлових умов. Така реєстрація є необхідним елементом створення житлово-будівельного кооперативу, оскільки для його будівництва потрібна ділянка землі, згода на її надання, відповідна проектно-кошторисна документація. Тому ЖБК не можуть бути зареєстровані без рішення відповідних місцевих рад. Хоча в юридичній літературі така позиція прямо заперечувалась.
Статут кооперативу є основним правовим документом, що регулює його поточну діяльність. Статут житлового та житлово-будівельного кооперативу повинен містити такі відомості: а) його тип (житлово-будівельний чи житловий), вичерпний перелік видів діяльності; б) склад засновників; в) умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; г) права і обов’язки членів кооперативу; ґ) порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов’язань щодо їх сплати; д) порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; е) порядок розподілу його доходу та покриття збитків; є) порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов’язаних із цим майнових питань; ж) умови і порядок повернення паю тощо.
Вважаємо, що не потрібно відмовлятися від житлової кооперації, яка повинна отримати новий зміст. На підтримку житлово-будівельної кооперації висловлювалися вчені-юристи. Зокрема, І.М. Кучеренко,зазначає; «То чому б і сьогодні не надати можливість нашим громадянам самим обирати організаційно-правову форму юридичної особи, яка дасть змогу їм залежно від місцевих традицій, побажань осіб, які проживають у будинку, обрати ту організаційну форму юридичної особи, яка найбільше відбиває інтереси осіб, які проживають у жилих будинках. ...Слід надавати право співвласникам приватизованого державного чи громадського житла створювати не тільки об’єднання співвласників квартир, а й житлові кооперативи».
На розвиток житлової кооперації в Російській Федерації прийнято Закон «Про житлові накопичувальні кооперативи», який визначає правові, економічні, організаційні засади діяльності житлових накопичувальних кооперативів із залучення і використання грошових коштів громадян – своїх членів для придбання або будівництва жилих приміщень із метою передачі їх у користування, і після внесення пайових внесків у повному обсязі, – у власність членам житлових накопичувальних кооперативів.
Як суб’єкт цивільного права в Болгарії окремо виділяються житлово-будівельні кооперативи, які діють на підставі окремого Закону «Про житлово-будівельну кооперацію» від 1978 р., який діє зі змінами і доповненнями.
На підтримку діяльності житлово-будівельних кооперативів слід зазначити, що у цивільному законодавстві Ізраїлю, інших країн кооперативне будівництво і утримання житла отримало свій розвиток, існують кооперативні будинки, за правовим становищем до яких належать й інші будинки «не зареєстровані як кооперативні».
Членами кооперативу можуть бути тільки фізичні особи, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у його діяльності. За змістом Цивільного кодексу України членами кооперативу можуть бути юридичні особи, що діють через своїх представників, які зробили вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту хоча це положення суперечить п.7 Примірного статуту житлово-будівельних кооперативів.
Вищим органом управління житлового і житлово-будівельного кооперативу є загальні збори членів кооперативу, які: а) затверджують статут кооперативу; б) утворюють органи управління та контролю за діяльністю кооперативу; в) визначають порядок розподілу доходу; г) визначають розміри вступного внеску та паїв; ґ) визначають порядок формування та використання фондів кооперативу; д) приймають рішення шодо володіння, користування та розпоряджання нежилими приміщеннями та про реорганізацію, ліквідацію кооперативу.
Важливою особливістю житлово-будівельних кооперативів є те, що кожний член кооперативу має один голос незалежно від розміру квартири і це право не може бути передано іншій особі.
У свою чергу, кооператив як юридична особа є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Слід сприйняти те, що; володіння, користування та розпоряджання майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.
Право власності членів кооперативу-фізичних осіб незалежне від права власності кооперативу. Кооператив відповідає за своїми зобон’язаннями тільки належним йому майном, а не майном його членів. Порядок покриття завданих кооперативом збитків визначається його статутом. Кооператив не несе відповідальності за зобов’язаннями своїх членів, а його члени – за зобов’язаннями кооперативу.
Членство в кооперативі припиняється у разі: добровільного виходу з нього; несплати внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу; смерті члена кооперативу-фізичної особи; ліквідації члена кооперативу-юридичної особи; припинення діяльності кооперативу.
Припинення діяльності кооперативу здійснюється шляхом ліквідації та реорганізації. У разі реорганізації права та обов’язки кооперативу переходять до його правонаступників. Стаття 5 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» не визначає підстав для реорганізації, а тільки встановлює, що реорганізація кооперативу проводиться за рішенням загальних зборів ЖБК. У Російській Федерації визначено, що кооператив створюється за ініціативою не менше ніж 50 і не більше ніж 5 тисяч осіб. У випадку якщо число членів кооперативу перевищує межу, кооператив належить до примусової реорганізації в судовому порядку у формі поділу або виділу.
Законодавством України не передбачено підстав для ліквідації житлово-будівельного кооперативу, а тільки передбачено порядок дій за рішенням загальних зборів членів кооперативу або зборів уповноважених; за рішенням суду ліквідаційна комісія проводить ліквідацію кооперативу у порядку, встановленому статтями 110-112 Цивільного кодексу України.
Проте власність житлово-будівельних і житлових кооперативів є недоторканною, охороняється законом і тому забороняється використання житла кооперативних організацій на цілі, не пов’язані з їх статутною діяльністю. Тому примусовий порядок ліквідації кооперативів прямо суперечить приватноправовим засадам управління приватним житловим фондом багатоквартирних будинків.
Порядок організації та діяльності житлово-будівельного кооперативу. Як вище зазначалося, порядок організації житлово-будівельного кооперативу регулюється Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985р. №186.
Слід визначити, що житлово-будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, – одио- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блочного жилого будинку (будинків) із надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).
Житлово-будівельні кооперативи можуть організовуватися і при підприємствах, установах і організаціях.
Громадяни, які вступають до даного кооперативу, члени їх сімей повинні проводити загальні збори громадян, на яких приймається рішення про організацію кооперативу.
Рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, повинні затверджуватися виконавчим органом районної, міської, районної в місті ради.
Слід зазначити, що житлово-будівельиий кооператив здійснює експлуатацію і ремонт належного йому жилого будинку (будинків) та утримання прибудинкової території за рахунок коштів кооперативу на засадах самооплатності. Але плата за користування тепловою й електричною енергією, газом, водопроводом і каналізацією в будинку кооперативу провадиться за тарифами, встановленими для державного житлового фонду.
Прийом громадян до членів житлово-будівельного кооперативу має свої особливості, оскільки до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються особи, які постійно проживають у даному населеному пункті й перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також інші громадяни.
Громадяни, які перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу, приймаються у члени організовуваного кооперативу в порядку черговості, яка визначається за часом взяття на облік бажаючих вступити до житлово-будівельиого кооперативу (включення до спискіь осіб, які користуються правом першочергового вступу до кооперативу).
До членів молодіжних житлово-будівельних кооперативів приймаються громадяни до 30 років, які мають право на вступ до нових кооперативів, з додержанням черговості між ними.
Громадяни, яких включено до затвердженого списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельиого кооперативу, – з дня затвердження виконавчим органом районної, міської, районної в місті ради рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу.
Заселення квартир у будинку житлово-будівельного кооперативу провадиться за ордерами, що видаються виконавчим органом районної, міської, районної в місті ради. Особи, прийняті у члени житлово-будівельного кооперативу, за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим органом районної, міської, районної в місті ради, надається в безстрокове користування окрема квартира, що складається з однієї чи кількох кімнат, відповідно до кількості членів сім’ї, суми її пайового внеску та граничного розміру жилої площі.
Квартира, що надається, має бути благоустроєною відповідно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Не допускається заселення однокімнатної квартири (однієї кімнати) особами різної статі, старшими за дев’ять років, крім подружжя.
Квартира надається членові кооперативу на членів його сім’ї, вказаних у заяві про вступ до кооперативу. До цієї заяви включаються члени сім’ї, які перебувають з ним на обліку бажаючих вступити до кооперативу.
Права і обов’язки членів житлово-будівельного кооперативу та членів їх сімей мають свої особливості. Член житлово-будівельного кооперативу володіє, користується і розпоряджається квартирою і має право щодо неї вчиняти будь-які дії відповідно до законодавства про житлово-будівельні кооперативи. Він зобов’язаний дотримуватися правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, є співвласником на праві спільної (загальнопайової) власності допоміжних приміщень будинку, його конструктивних елементів і технічного обладнання, що знаходиться у спільному користуванні. Частка кожного власника квартири у майні, що перебуває у спільному користуванні, пропорційна частці площі квартири, що йому належить, у загальній площі.
Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1984р. №186, передбачено, що власником кооперативної квартири є кооператив. Члени останнього мають право користуватися квартирою і у разі вибуття з нього – отримати пайові внески. Відповідно до Цивільного кодексу та Закону України «Про власність» власником квартири є громадянин, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, це житло може бути об’єктом приватної власності. Тому для того щоб набути право розпорядження кооперативною квартирою як об’єкта приватної власності, необхідно обов’язково зареєструвати належне право власності в бюро технічної інвентаризації за місцем проживання. Для цього надається довідка про сплату повністю пайового внеску і про членство в кооперативі. Реєстраційне посвідчення про право власності на квартиру видається після повної виплати пайового внеску.
Як зазначалося вище, у власність членів житлово-будівельних кооперативів переходять лише квартири і не переходять об’єкти загального користування (коридори, ліфти, дахи, підвали, сміттєпроводи, елементи інженерного обладнання тощо).
Житловий кодекс не виходить із визнання належності у багатоквартирних будинках квартир на праві власності. Власники квартир за власні кошти сплачують усі витрати, пов’язані з утриманням жилого будинку і закріпленої прибудинкової території, в тому числі й податок на землю. Крім того, вони мають право на прибутки, які можуть бути одержані від використання земельних ділянок відповідно до чинного законодавства України.
Окремо слід зазначити, що нормативно-правові акти, які регулюють житлові відносини членів житлово-будівельного кооперативу щодо житла, котре належить їм, та майнові правовідносини, у деяких випадках вступають у суперечності між собою. Жилий будинок (будинки) належить житлово-будівельному кооперативу на праві кооперативної власності (крім квартир у цьому будинку, за які громадянами повністю внесено пайові внески).
Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987р. №9 визначає, що згідно зі ст.15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд – продавати, заповідати, обмінювати, в тому числі на інше жиле приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду чи іншою ЖБК, на жилий будинок (частину будинку), що належить громадянину на праві власності, і вчиняти щодо неї інші угоди, не заборонені законом. Виходячи з цього особа, якій відчужена членом ЖБК квартира, має переважне право на вступ до цього кооперативу.
У ст.5 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що житлово-будівельні кооперативи, члени яких повністю розрахувалися за надані їм на будівництво кредити, можуть бути реорганізовані у об’єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Особливості створення та діяльності МЖК визначені Законом України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення шляхів розвитку молодіжного житлового будівництва» від 28 жовтня 1996р. №1300 та Положенням про молодіжний житловий комплекс, постановою Кабінету Міністрів України «Про Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» від 26 жовтня 2000 р. №1604, постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення організаційної та фінансової діяльності Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву при Державному комітеті у справах сім’ї та молоді» від 17 травня 1999р. №825.