Житлове право України

§ 1. Юридична класифікація жилих будинків і приміщень

Для існування специфічних житлових відносин важливо визначити, що основним об’єктом правового регулювання є житло, навколо якого виникає комплек майнових прав і обов’язків, які належать до сфери правового регулювання. До прийняття Цивільного кодексу 2003р. у законодавстві України визначення житла не наводилося, хоча термін вживався. Поняття «житло» у законодавстві пов’язувалося з поняттям житлового фонду. «Юридична енциклопедія» дає таке визначення житлового фонду: це жилі будники та приміщення в інших будинках, призначені для проживання людей.

Право приватної власності на індивідуальний жилий будинок слід відрізняти від права приватної власності на квартиру в багатоквартирному будинку, в якому житло виступає не тільки як об’єкт права власності, права володіння і користування, а й як об’єкт управління та експлуатації. В останньому випадку власнику належить не тільки квартира, а фундамент, дах, сходи та інші частини будинку, які обслуговують квартиру, вони можуть складати спільну власність з державою, або якщо це будинок індивідуальних забудовників – спільну власність учасників будівництва або співвласників багатоквартирного жилого будинку. Тому при використанні житла великого значення набувають спільні рішення співвласників багатоквартирного будинку, незалежно від організаційних форм, в яких здійснюється його утримання.

Жилим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. В Цивільному кодексі окрема увага приділяється саме багатоквартирному жилому будинку як. окремому майновому об’єкту, і визначено, що власникам квартири у дво- або багатоквартирному жилому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також, споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежилих приміщень, які розташовані у жилому будинку.

Цивільний кодекс України виділяє дво- і багатоквартирні будинки, а також жилі будинки, не зазначаючи кількість квартир у них (ч.2 ст.331, статті 351, 357, 379, 380 ЦК України). Звичайно правовий режим дво- і багатоквартирного будинків значно відрізняється від індивідуального жилого будинку садибного типу.

Види жилих будинків відповідно до проектів будівництва можуть бути:

– одноповерхові, мансардні, дво- і триповерхові, окремо споруджені або зблоковані (будинок має кілька квартир з окремими виходами на подвір’я);

– малоповерхові (до 5 поверхів) і багатоповерхові (більше 5 поверхів).

Квартира може бути однокімнатною або багатокімнатною. Як річ квартира може бути подільною і неподільною, може перебувати у спільній частковій чи спільній сумісній власності. При цьому місця загального користування залишаються у спільній сумісній власності без зміни їх цільового використання. Під іншим жилим приміщенням слід розуміти кімнату, але під ним можна вважати жиле приміщення, у жилому будинку, що побудоване, прибудоване або відокремлене для проживання громадян, має вихід у квартиру. Жилі приміщення не у складі житлового фонду у розумінні житлового права не є житлом (дачі, пересувні конструкції, готелі тощо).

До складу квартири входять і нежилі приміщення – приміщення в жилому будинку, які не належать до житлового фонду, і не можуть бути самостійним об’єктом правових відносин. Фактично квартири з нежилими приміщеннями включають в себе повітряний об’єм, обмежений внутрішніми поверхнями огороджуючих конструкцій. Відповідно до житлового законодавства Республіки Білорусь, жилим будинком визнається будівля, в якій більше половини площі підлоги зайнято жилим приміщеннями.

Стаття 381 ЦК України дає визначення садиби, до якої відноситься земельна ділянка разом із розташованим на ній жилим будинком, господарсько-побутовимн будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Згідно зі ст.377 Цивільного кодексу України до особи, яка придбала жилий будинок, переходить право на земельну ділянку, на якій він розміщений, без зміни її цільового призначення. Якщо договором про відчуження жилого будинку розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину, яка зайнята жилим будинком, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для його обслуговування.

Проте садиба не може бути віднесена до житлового фонду, оскільки до її складу входять, крім жилого будинку, земельна ділянка, господарсько-побутові будівлі, наземні та підземні комунікації, багаторічні насадження. Житлом у садибі має визнаватися тільки будинок. Хоча законодавець і розмістив норму ст.381 ЦК України у гл.28 ЦК «Право власності на житло» і вказує на те, що садиба визнається житлом, але з таким підходом не можна погодитись, хоча садиба обов’язково пов’язана з наявністю жилого будинку, У цьому випадку норми, які визначають коло житлових прав і обов’язків громадянина, буде поширюватися і на земельну ділянку, господарські будівлі та споруди, насадження. Тому для садиби необхідно встановити спеціальний правовий режим, відмінний від правового режиму, що надається жилому будинку. В юридичній літературі зазначається, що особливістю садиби є її призначення – заняття садівництвом, будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до ст.383 Цивільного кодексу України власник жилого будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб. З огляду на різну терміиологівю Є.О. Мічурін пропонує замінити словосполучення «жилі будинки» та «жилі приміщенням на термін «житлом, що сприятиме єдиному вживанню та систематизації термінології у житлових правовідносинах.

Відповідно до ст.4 ЖК УРСР житловий фонд охоплює всю сукупність жилих будинків і жилих приміщень на всій території України, що визнані у встановленому порядку житлом, приатним для проживання громадян незалежно від форми власності.

Житловий фонд – сукупність усіх видів та категорій житла. За формою власності житловий фонд поділяється на такі види: 1) приватний житловий фонд; 2) державний житловий фонд, який складається з об’єктів житлового фонду, що належать державним підприємствам, установам, організаціям на праві господарського відання або оперативного управління; 3) комунальний житловий фонд, який належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; 4) жилі будинки, інші жилі приміщення, що перебувають у спільній власності різних суб’єктів приватної, державної, комунальної форм власності.

Жилий будинок – будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного в ній проживання.

Жилі будинки повинні бути придатними і призначеними для проживання людей. Значна кількість будівель можуть бути приміщеннями, придатними для постійного проживання в них. Разом із тим, ці будівлі та приміщення з правової точки зору не належать до житловою фонду, хоча відповідають усім санітарним і технічним умовам. Саме тому в 2003р. вперше Цивільний кодекс України у статтях 379, 380, 382 у самому широкому сенсі визначає поняття житла. Під житлом фізичної особи розуміється жилий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Жилим будинком визнається тільки будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими иормативно-правовими актами (ст.380 ЦК України). Ізольоване помешкання в жилому будинку є квартирою (ст.382 ЦК України).

Виходячи із зазначеного індивідуальним жилим будинком повинна визнаватися індивідуально визначена будівля, яка складається із кімнат, а також приміщень допоміжного використання, призначених для. задоволення громадянами побутових та інших потреб, пов’язаних із проживанням у такій будівлі. Будинок повинен мати номерний знак і покажчики встановленого зразка. Багатоквартирний жилий будинок – це жилий будинок з двома і більше квартирами. Допоміжні приміщення жилого будинку – це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку. Нежиле приміщення у багатоквартирному жилому будинку не належить до житлового фонду і може бути самостійним об’єктом цивільно-правових відносин.

Квартирою визнається частина багатоквартирного жилого будинку, яка призначена і придатна для постійного у ньому проживання однієї або кількох сімей і має обладнані одну чи кілька кімнат і підсобні приміщення, окремий вихід на сходову площадку, галерею, в коридор або на вулицю. Оскільки Житловим кодексом надано право кожному наймачу приватизувати не тільки квартиру чи будинок, а й частину квартири, то до жилих приміщень належать також ізольована кімната чи кілька кімнат у квартирі. До складу квартири входять підсобні приміщення – приміщення кухні, ванної кімнати чи душової, санвузла, квартирного коридору чи передпокою, вбудованих комірчин чи шаф.

Комунальна квартира – квартира, заселена двома і більше наймачами чи власниками жилих приміщень (кімнат), що спільно використовують місця загального користування та інженерне обладнання в цих місцях.

Кімнатою визнається частина жилого будинку або квартири, призначена для використання як місця безпосереднього в ньому проживання. Кімната – жиле приміщення, обмежене стінами від підлоги до стелі, у жилому будинку, структурно відокремленій частині будинку, що побудоване, прибудоване або відокремлене для проживання громадян, має вихід у місця загального користування багатоквартирного чи індивідуального жилого будинку або будівлі.

Жила площа квартири – площа жилих приміщень квартири, в яких згідно з діючими нормами можливе обладнання спальних місць. Загальна площа квартири – площа жилих кімнат (кімнати) і підсобних приміщень квартири з урахуванням площі лоджій, балконів і терас, веранд та холодних комор.

До приватного житлового фонду входять зведені жилі будинки, придбані, побудовані, приватизовані квартири (будинки), що належать на праві приватної власності фізичним чи юридичним особам та призначені для задоволення житлових потреб власників і членів їхніх сімей, або для передачі в оренду чи наим іншим особам.

В юридичній літературі пропонуються й інші підходи до визначення видів житлових фондів. Так; Ю.К. Толстой пропонує класифікувати жилі приміщення не за формами власності, а залежно від підстав їх надання: 1) житло, що надається за договором соціального найму; 2) жилі приміщення, що надаються за договором комерційного найму; 3) жилі приміщення у будинках житлово-будівельних та житлових кооперативах; 4) житло, що знаходиться у власності громадян; 5) службові та спеціалізовані жилі приміщення; 6) жилі приміщення, що надаються в користування громадянам за інших підстав.

П.І. Седугін вважає, що необхідно також виходити із призначення жилих приміщень. Залежно від цього виділяє житловий фонд соціального використання (жилі приміщення, що надаються громадяни для проживання в режимі соціального використання) і житловий фонд, що використовується на комерційних засадах (для використання за договором найму жилого приміщення з метою отримання прибутку).

П.В. Крашенинников пропонує виходити при класифікації житлових фондів із двох ознак: 1) належність до форми власності. Заданою ознакою житловий фонд поділяється на: а) приватний житловий фонд (до якого належить громадський житловий фонд і житловий фонд житлових і житлово-будівельних кооперативів); б) державний житловий фонд; в) муніципальний житловий фонд; 2) залежно від використання поділяється на чотири групи: соціальний, індивідуальний, комерційний і спеціалізований.

Вважаємо, що висловлені в юридичній літературі зауваження щодо класифікації житлового фонду мають своє місце.

На наш погляд, житловий фонд можна класифікувати за двома ознаками: за належністю до форми власності та залежно від використання.

Хоча житловий фонд можна поділити і за місцем розташування: сільська місцевість, адміністративно-територіальна одиниця (село, селище, районний, обласний центр, м.Київ), оскільи зміст прав і обов’язків у власників такого житла значно відрізняється.

Також житловий фонд Можна поділити за кількістю мешканців, що проживають у будинку, та кількості поверхів, а саме, на:

– одноповерхові будинки, призначені для проживання однієї чи кількох сімей;

– багатоповерхові будинки.

Тимчасова методика оцінки жилих приміщень, затверджена наказом Міністерства будівництва Росії від 30 жовтня 1995р. №17-115, наприклад, передбачає перелік функціональної моделі «квартира»: 1) місце знаходження; 2) капіталькість; 3) загальна площа; 4) жила площа; 5) площа кухні; 6) поверхове розміщення квартири; 7) кількість прохідних кімнат; 8) висота приміщень; 9) кількість балконів (лоджий); 10) наявність телефону.

Правовий режим у таких будівлях значно відрізняється. Тут можуть виникати цивільно-правові відносини щодо утримання майна. Також у таких будівлях права і обов’язки розподіляються серед значної кількості не пов’язаних між собою родинними стосунками осіб, які спільно повинні належно утримувати будинки, ефективно використовувати прибудинкову територію. Слід погодитись із думкою, що індивідуальний будинок, споруджений у сільській місцевості для задоволення потреб однієї чи кількох сімей, не створює проблем правового регулювання, оскільки в більшості ці правовідносини є простими.

При використанні приміщень багатоквартирного будинку, особливо із вбудованими або прибудованими нежилими приміщеннями, необхідно дотримуватися вимог законодавства. Для цього мають бути розроблені та впроваджені в практику єдині вимоги до використання нежилих приміщень у багатоквартирних будинках.

Державний житловий фонд складається з житлового фонду, що належить державним підприємствам, установам і організаціям, а комунальний житловий фонд – де фонд, що належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах.

Після прийняття Закону України «Про власність» житловий фонд поділявся традиційно за формами власності на державний, колективний і приватний. Закон України «Про власність» визначає також наявність громадського колективного житлового фонду, до якого відносилися житловий фонд житлово-будівельинх кооперативів, трудових колективів, громадських та релігійних організацій. Слід зазначити, що така класифікація ґрунтується на різних критеріях форм власності, кількості суб’єктів, правовому режимі власності. Нині громадський житловий фонд не може бути виділений як окремий вид житлового фонду, його слід відносити до приватного житлового фонду, що знаходиться у власності юридичних осіб.

Виходячи з положень Конституції громадський житловий фонд є різновидом приватного житлового фонду, оскільки жилі будинки і квартири знаходяться в приватній власності громадських об’єднань, які є юридичними особами, або у сільській власності фізичних та/або юридичних осіб. Державний житловий фонд, що перебуває у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ та організацій, за їх бажанням може передаватися у комунальну власність за місцем розташування будинків. Цей фонд надається у власність відповідних міст, селищ і сіл безоплатно. Основні засади передачі об’єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад міст, селищ, сіл або у їх спільну власність, визначаються Законом України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» від 3 березня 1998р. №147/98-ВР. Зазначений закон регулює механізм, пов’язаний з передачею об’єктів права комунальної власності у державну власність. Комунальний житловий фонд може знаходитися у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст.

Не належать до житлового фонду України нежилі приміщення в жилих будниках, тобто частини будинку з окремими входами, призначені для торговельної, іншої, не забороненої законом та нешкідливої для експлуатації будинку діяльності. До житлового фонду не входять вбудовані нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торгівлі, громадського харчування, побутового та інших видів обслуговування населення.

Відповідно до статей 4-6 ЖК державний житловий фонд включає в себе жилі будинки (закінчені будівництвом і здані в експлуатацію) та жилі приміщення в інших будівлях, призначені для постійного проживання громадян.

Слід зазначити, що відносини, пов’язані з використанням під житло приміщень у нежилих будинках (котеджах, дачах, інших будиночках) не призначених для постійного проживання громадян, регулюються нормами цивільного, а не житлового законодавства, незалежно від їх тривалості. Одним із недоліків чинного законодавства є відсутність механізму переводу зазначених приміщень у жилі. Такий підхід буде мати вирішальне значення у випадках: визнання громадянина потребуючим поліпшення житлових умов; при отриманні кредитів для будівництва житла; при обміні житла; при поділі житла тощо.

Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна як об’єкти технічної інвентаризації виділяються садові і дачні будинки: садовий будинок – будинок для літнього (сезонного) використання; дачний будинок – це жилий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.

Отже, садовий будинок не є жилим, оскільки призначений для сезонного використання, а дачний хоча і визнається жилим, але через те, що використовується з метою відпочинку, не включається до житлового фонду.

При цьому слід скористатися досвідом Російської Федерації. Виходячи з ч.3 ст.9 Закону РФ «Об основах федеральной жилищной политикн» від 24 грудня 1992р., громадяни, які мають жилі будівлі, що розміщені на садових і дачних земельних ділянках і відповідають вимогам нормативів щодо жилих приміщень, мають право переоформити їх як жилі будинки і садиби на праві приватної власності. Йдеться про приведення у відповідність матеріального змісту будівлі до її юридичної відповідності. І саме проведення такої «ревізії» дозволить відмежувати одні дачні, садові будинки від дачних, садових будівель капітального типу, призначених і придатних для постійного в них проживання»

Жилі будинки повинні відповідати архітектурно-будівельним, санітарно-гігієнічним» протипожежним, екологічним та іншим нормам і стандартам, що робить ці будівлі придатними для постійного проживання в них громадян.

Наказом Держбуду України від 18 травня 2005р. №80 затверджено Державні будівельні норми «Будинки і споруди. Жилі будинки. Основні положення. ДБН В.2.2-15-2005» (чинні від 1 січня 2006р.), які поширюються на проектування нових і реконструкцію жилих будинків із позначкою рівня підлоги верхнього поверху до 73,5м (як правило, до 25 поверхів включно при висоті поверху 2,8м): одноквартирні та багатоквартирні, у тому числі спеціалізовані квартирні жилі будинки для осіб похилого віку і сімей з інвалідами та гуртожитки. Вимоги цих норм є обов’язковими для юридичних і фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності на території України незалежно від форм власності та відомчої приналежності.

Ці питання необхідно вирішувати в кожному окремому випадку, особливо це стосується дачних чи садових будинків на території міста, що відповідають санітарно-технічним вимогам.

Реєстрація в органах місцевого самоврядування будівлі як жилої допускається тільки після прийняття в експлуатацію комісією фахівців і спеціалістів зведеного будинку.

При характеристиці житлового фонду слід відрізняти допоміжні приміщення від підсобних приміщень жилого будинку. Хоча допоміжні приміщення жилого будинку до складу житлового фонду не входять, проте вони призначені для забезпечення та утримання будинку, а також побутового обслуговування населения за місцем проживання (вестибюль, сходова площадка, перехідний шлюз, міжквартнрний коридор, колясочна, підвали, горища тощо). А підсобні приміщення входять до складу житлового фонду, але вони не можуть бути предметом окремого цивільно-правового договору.

Квартира становить частину багатоквартирних жилих будинків. Предметом правового регулювання у житловому праві є також частина квартири (одноквартирного будинку) – жила кімната (кімнати) у квартирі (одноквартирному будинку), призначена та придатна для постійного проживания.

Класифікацію житлового фонду також можиа проводити за призначенням: 1) житловий фонд загального призначення; 2) житловий фонд спеціального призначення; 3) фонд соціального призначення.

З урахуванням положень ст.47 Конституції України та положень чинного житлового законодавства за призначенням житловий фонд можна поділити на:

Житловий фонд загального призначення, що охоплює сукупність житла всіх форм власності, призначеного для проживання всіх категорій громадян і використовується на загальних приватно-правових засадах (житло всіх форм власності, призначене для проживання громадян, за винятком житлового фонду спеціального призначення).
Житловим фонд соціального призначення – це житло, призначене для проживання громадян, які потребують соціального захисту або поліпшення умов проживання: інвалідів, ветеранів, самітніх громадян похилого віку – їм надається житло в будинках-інтернатах та інших громадян, які не можуть задовольнити житлову потребу через брак коштів.

Соціальне житло надається безоплатно, проте користування житлом здійснюється за доступну плату тими громадянами України, які потребують соціального захисту. Соціальний квартирний облік здійснюється органами місцевого самоврядування. За змістом правовідносин таке житло повинно відповідати архітектурним нормам та санітарно-гігієнічним вимогам, що повинні визначатися Державними стандартами щодо такого житла.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» до житла соціального призначення належать: 1) квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будники; 2) жнлі приміщення у соціальних гуртожитках.

Окремо, в межах житлового фонду соціального призначення слід виділяти житло соціального захисту, в тому числі: а) соціальне – гуртожиток; б) спеціалізовані будинки для інвалідів, ветеранів, самотніх громадян похилого віку; притулки, житло для тимчасового проживання; в) спеціалізовані будинки для бідних і безпритульних. Притулки призначені для тимчасового проживання громадян, які потерпіли від стихійного лиха або іншої екстремальної ситуації, а також для розміщення біженців.

Житловий фонд соціального призначення формується органами місцевого самоврядування відповідно до ст.5 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» шляхом; а) будівництва; б) реконструкції існуючих жилих будинків, а також переобладнання нежилих будинків у жилі; в) отримання житла, переданого в дар; г) передачі в комунальну власність житла, вилученого на підставі судових рішень або визнаного в установленому законом порядку безхазяйним або відумерлим; ґ) передачі забудовниками місцевим радам частки жилої площі в новозбудованих будинках; д) передачі з державної в комунальну власність соціального житла, побудованого за рахунок коштів державного бюджету; е) використання на договірних засадах приватного житлового фонду; є) набуття права власності на житло на інших підставах. Передача житла з житлового фонду соціального призначення не допускається»

3. Житловий фонд спеціального призначення – це житло, що надається в користування працівникам підприємств, установ і організацій на підставі відповідного договору, у складі якого виділяються фонд професійного і надзвичайного призначення (службове житло, гуртожитки, будинки маневреного житлового фонду, жилі будинки іншого особливого призначення).

Житловий фонд спеціального призначення формується шляхом споруджених квартир нових будинків, переобладнання існуючих будинків і квартир інших категорій житлового фонду, переобладнання нежилих будинків і включення їх до житлового фонду, а також шляхом переведення одного житлового фонду до фонду іншою призначення.

До житлового фонду спеціального призначення належать: а) службове житло; б) гуртожитки для проживання самотніх громадян (жилі кімнати для спільного користування кількох осіб, які не перебувають у родинних зв’язках); в) гуртожитки для проживання сімей (житло, що складається з однієї або кількох кімнат і перебуває у користуванні окремої сім’ї); г) будинки (квартири) маневреного житлового фонду.

Притулки будуть належати до житлового фонду тільки у разі виникнення надзвичайної ситуації на базі існуючих приміщень що не тягне після ліквідації стихійного лиха чи іншої екстремальної ситуації зміни статусу цих приміщень.

Із наведеного переліку стає зрозумілим, що правовий режим, який поширюється на житловий фонд соціального і спеціального призначення в частині забезпечення житлових прав осіб, які втратили житло, майже однаковий. Проте слід відмітити наступні розбіжності: 1) право на житло для тимчасового проживання громадян виникає тільки у визначених законом випадках; 2) Житловий кодекс УPCP прямо відносить такий житловий фонд до спеціалізованих жилих приміщень; 3) користування спеціалізованим житлом, мабуть, безоплатне, що прямо випливає із ст.131 ЖК УPCP, а користування житлом соціального призначення завжди платне, що прямо встановлено у ст.2 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення».

Проте схожі риси полягають у наступному:

– мета забезпечити житлом громадян, які його не мають;

– громадяни не мають можливості за власний кошт задовольнити свої житлові потреби, тому житло надається безоплатно або за доступну плату;

– на мешканців такого фонду поширюються ті самі обмеження (заборона права приватизувати, обміняти, поділити, здавати в піднайм тощо);

– тимчасовий характер проживання пов’язаний із можливістю продовження строку в разі неспроможності мешканця цього приміщення набути альтернативне місце проживання. Підставами для дострокового припинення права громадянина нa користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання є: надання громадянину або придбання ним іншого жилого приміщення; підвищення доходів громадянина до рівня, який дозволяє йому укласти договір найму іншого жилого приміщення; порушення громадянином правил користування жилим приміщенням з фондів житла для тимчасо вого проживання; приведення мешканцем жилого приміщення з фондів житла для тимчасового проживання у непридатність для його використання; інші підстави, встановлені законом.

Фонди житла для тимчасового проживання формуються шляхом: будівництва нового житла; реконструкції існуючих жилих будинків та гуртожитків, а також переобладнання нежилих будинків у жилі; передачі житла у комунальну власність; придбання житла.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» житловий фонд соціального приначення формується тим самим шляхом. Звичайно, якщо ЖК УРСР у редакції Закону України від 5 червня 2003р. №898-ІV допускає виселення сімей з неповнолітніми дітьми, вагітних жінок, інвалідів, осіб пенсійного віку внаслідок звернення стягнення на житло як наслідок неповернення кредиту банку, то такий житловий фонд з розвитком кредитування житлового будівництва за «сприяння» місцевої влади має бути пріоритетним.

Постанова Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004р. №422, якою затверджено Порядок формування фондів житла для тимчасового проживання, визначає тільки умови формування фондів житла для тимчасового проживання громадян, які не мають або втратили житло внаслідок звернення стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного приміщення, не забезпечує обов’язок державних органів надавати таке житло в безумовному порядку.