Житлове право України
§ 2. Уповноважені учасники житлових відносин
Учасниками житлових правовідносин, крім громадян, є юридичні особи, держава в особі спеціально створених органів, органи місцевого самоврядування, громадські організації.
Відповідно до житлового законодавства суб’єктами житлових правовідносин можуть бути, з однієї сторони уповноважений державний оргаи, юридична чи фізична особа (власник житла), з другої заінтересований суб’єкт (фізичка та юридична особи).
Специфіка житлових правовідносин полягає у тому, що окрема їх частина, особливо та, що виникає за умови забезпечення житлом державного чи комунального житлового фонду, в т. ч, і на праві соціального найму, є адміністративними правовідносинами, а подальше користування житлом на умовах оренди чи найму є цивільно-правовими відносинами, що суттєво впливає на зміст правового становища суб’єктів житлового права, на обсяг їхніх прав і обов’язків.
Тому за нормами житлового, цивільного законодавства сторонами житлових правовідносин, з однієї сторони, виступає уповноважений суб’єкт, наділений повноваженнями, з другої – заінтересований субєкг – фізична особа. Сторона, наділена владними повноваженнями, представлена державними органами та їх посадовими особами. До уповноважених можна віднести: власників житла – органи місцевого самоврядування; підприємства, установи, організації (юридичні особи); житлові та житлово-будівельні кооперативи; товариства співвласників багатоквартирного жилого будинку.
Найзагальнішою та визнаною є класифікація суб’єктів права на юридичних та фізичних осіб, її також можна використати для класифікації суб’єктного складу осіб у житловій сфері. Але вона носить загальний характер і потребує уточнення з огляду на її особливості, залежно від кола прав і обов’язків, ступеня належності у суб’єкта права на житло. Серед фізичних осіб слід вказати, насамперед, власника, наймача, орендаря, піднаймача, тимчасових жильців, які можуть виступати як зобов’язаною, так і уповноваженою особою.
Заінтересованими особами є: громадяни, їх представники, у тому числі органи опіки та піклування.
Суб’єктами права власності Цивільним кодексом визначені не тільки фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, право власності в інтересах якої здійснюють органи державної влади, та територіальна громада разом з утвореними нею органами місцевого самоврядування (статті 326, 327 Цивільного кодексу). За змістом Цивільного кодексу України людина, юридична особа, держава та органи місцевого самоврядуваия виступають як рівноправні суб’єкти, наділені цивільно-правовою дієздатністю. Разом із тим, тільки людина задовольняє прнродні погреби житлом. Інші суб’єкти, юридичні особи, органи місцевого самоврядування можуть виступати суб’єктом речового права (уповноважена особа), а не користувачем (заінтересованою особою).
Для більш детальної характеристики суб’єктів житлового права доцільно розглянути їх правове становище відповідно до вищенаведеної класифікації.
Нині нормативно-правові акти приймаються стрімко і відповідно до суспільних відносин, що динамічно розвиваються, що зумовлене необхідністю переходу від старої системи найму державного житла до нової системи, яка грунтується в основному на відносинах власності, притаманних ринковій економіці. Тому систему уповноважених органів слід розглядати з урахуванням рішень, які приймаються, і через їх вплив на суспільні відносини в житловій сфері.
Певна роль у створенні нормативно-правових актів з питань житлового законодавства належить Президентові України, який здійснює функції забезпечення дотримання конституційності, законності дій інших суб’єктів права.
Президент зобов’язаний створювати умови, що забезпечували б чітке та своєчасне реагування відповідних органів держави на будь-які факти порушення конституційних норм. Як гарант прав і свобод людини він має сприяти створенню відповідних механізмів контролю та забезпечувати їх реалізацію, а обстоюючи їх – створювати умови нетерпимого ставлення до будь-яких випадків порушення таких прав і свобод людини.
Указами Президента України поставлено завдання прискореного реформування житлового права, затверджено Основні напрями забезпечення житлом населення України на 1999-2005рр., заходи щодо підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, будівництва житла для військовослужбовців тощо.
Кабінет Міністрів спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади, що входять до системи виконавчої влади, перебувають у його безпосередньому віданні та підпорядковуються йому.
Кабінет Міністрів України покликаний реалізувати державну політику в житловій сфері і забезпечувати виконання житлової політики, що полягає зокрема у: 1) забезпеченні реалізації державної політики у цій сфері; 2) розробленні загальнодержавної програми розвитку соціального житла та здійснення контролю за її виконанням; 3) координації діяльності центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій у цій сфері; 4) здійсненні інших повноважень у цій сфері відповідно до закону; 5) встановленні єдиного порядку державної реєстрації прав власності та інших майнових прав на житло; 6) визначенні правил обліку та надання житла громадянам, які потребують поліпшення житлових умов; 7) затвердженні правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, їх утримання та інші нормативні документи; 8) визначенні порядку надання пільг юридичним і фізичним особам, які беруть участь у будівництві або утриманні житлового фонду; 9) встановленні порядку здійснення державного нагляду та контролю за використанням і збереженням житлового фонду; 10) встановленні порядку визначення мінімальної норми забезпечення загальною жилою площею для визнання громадян такими, що потребують поліпшення житлових умов.
У сферах своєї діяльності центральні органи виконавчої влади можуть видавати нормативно-правові акти, що підлягають реєстрації у Міністерстві юстиції. Але гака реєстрація не є незаперечним доказом відповідності певного акта чинному законодавству України.
Основним центральним органом виконавчої влади є Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2005р. №1725 затверджено Положення про Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.
Відповідно до зазначеного Положення Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Основими завданнями Мінбуду України є: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сферах будівництва, містобудування, архітектури, промисловості, будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства, а також державної житлової політики; збереження традиційного характеру середовища, історичних ареалів населених місць, пам’яток архітектури і містобудування; реформування житлово-комунального господарства та здійснення перетворень у будівництві і промисловості будівельних матеріалів; регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у сфері централізованого тепло-, водопостачання та водовідведення.
Відповідно до зазначеного положення Мінбуд має право залучати у встановлеиому порядку спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, представників громадських організацій для розгляду питань, що належать до його компетенції.
Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджені постановою Ради Міністрів УPCP і Укрпрофради від 11 грудня 1984р. Вони регулюють порядок обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду.
Учасниками житлових правовідносин можуть бути органи місцевого самоврядування, які є власниками житлового фонду. Юридичними гарантіями забезпечення прав громадян на житло є надання органам місцевого самоврядування певних повноважень, встановлення певних обов’язків у житловій сфері.
Органи місцевого самоврядування та місцеві держадміністрації та їх посадові особи наділені владними повноваженнями. Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради. Виконання своїх повноважень вони можуть доручити уповноваженому ним органу, який самостійно може виступати суб’єктом житлового права. Відповідно до ст.6 Закону України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» від 22 грудня 2006p. №525-V Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, відповідно до своєї компетенції здійснюють контроль за виконанням місцевих програм реконструкції, заміни житлового фонду, в тому числі за додержанням законодавства України під час проведення конкурсів із залучення інвесторів-забудовииків до виконання зазначених програм.
Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами готують проект рішення про організацію комплексної забудови, реконструкції кварталів (мікрорайонів) та визначають на конкурсних засадах інвестора-забудовника, встановлюють вимоги щодо будівництва об’єктів соціальної сфери на територіях комплексної забудови, реконструкції кварталів мікрорайонів).
Як уже зазначалося, Житловий кодекс УРСР 1983р. ще не приведений у відповідність до чинного законодавства України. Він і нині містить застарілі норми, що передбачають компетенцію органів колишнього Союзу PCP. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами. У містах з районним поділом, за рішенням територіальної громади міста або міської ради, можуть утворюватися районні в місті ради.
Відповідно до ст.11 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи, які є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади – також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: 1) управління об’єктами житлово-комунального господарства; 2) облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності; 3) сприяння розширенню житлового будівництва, надання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла, в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла; надання допомоги власникам квартир (будників) в їх обслуговуванні та ремонті; сприяння створенню об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, реєстрація таких об’єднань; 4) реєстрація житлово-будівельних кооперативів; здійснення контролю за їх діяльністю відповідно до закону; 5) облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; 6) надання відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного житла або за доступну для них плату; 7) здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності; 8) видача ордерів на заселення жиої площі в будинках державних та комунальних організацій.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду від 22 грудня 2006р. №525-У органи місцевого самоврядування: приймають рішення щодо вилучення (викупу), передачі земельних ділянок у зв’язку з проведенням комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) із заміною застарілого житлового фонду для задоволення суспільних потреб; сприяють розвитку житлового будівництва і реконструкції, заміні житлового фонду за рахунок усіх джерел фінансування; визначають на конкурсних засадах інвестора-забудовника та укладають з ним інвестиційний договір на виконання інвестиційного проекту комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду; інформують населення про перспективи забудови та виконання місцевих програм з реконструкції, заміни житлового фонду; здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства щодо надання житлового та иежитлового фондів на праві власності чи оренди власникам (наймачам), житловий (иежитловнй) фонд яких підлягає реконструкції відповідно до Закону; визначають порядок і терміни переселення мешканців, звільнення житлового та нежитлового фондів, а також порядок і терміни знесення будівель застарілого житлового фонду; вирішують в установленому законом порядку всі спірні питання, пов’язані з відселенням наймачів та власників житла; вирішують інші питання, пов’язані з реконструкцією, заміною житлового фонду відповідно до законодавства.
Органи місцевого самоврядування відповідно до ст.9 Закону «Про житловий фонд соціального призначення»: 1) створюють за рахунок коштів місцевих бюджетів, інших джерел фінансування житловий фонд соціального призначення; 2) здійснюють управління житловим фондом соціального призначення, організовують його належне обслуговування та ремонт, упорядкування та утримання прибудинкових територій; 3) здійснюють контроль за використанням соціального житла за призначенням, визначають виконавця житлових та комунальних послуг порядку, встановленому законом, вживають заходів щодо забезпечення збереження житлового фонду соціального призначення незалежно від форми власності; 4) встановлюють плату за соціальне житло; 5) приймають рішення про проведення реконструкції, капітального ремонту, переобладнання нежилих будинків у жилі або знесення непридатних для проживання жилих будинків з житлового фонду соціального призначення; 6) забезпечують пристосування жилих будників до потреб інвалідів та дітей-інвалідів, які мешкають у них, шляхом обладнання спеціальними засобами і пристосуваннями під’їздів, сходових площадок та житла, займаного інвалідами чи сім’ями, в яких є інваліди та/або діти-інваліди; 7) ведуть облік громадян, які мають право на отримання квартир, садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення, приймають рішення про надання цим громадянам соціального житла; 8) ведуть щорічний моніторинг сукупного доходу громадян, які перебувають на соціальному квартирному обліку або вже отримали таке житло; 9) укладають та розривають договори найму соціального житла; 10) затверджують у межах своїх повноважень місцеві програми розвитку соціального житла, здійснюють контроль за їх виконанням; 11) здійснюють інші повноваження.
Відповідно до ст.24 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994р. №4004-ХІІ органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності жилі приміщення відповідно до вимог санітарних норм.
Сільські, селищні, міські ради затверджують правила додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, якими з урахуванням особливостей окремих територій (курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, заповідні тощо) установлюються заборони та обмеження щодо певних видів діяльності, що супроводжуються утворенням шуму, а також установлюється порядок проведення салютів, фейєрверків, інших заходів із використанням вибухових речовин і піротехнічних засобів.
Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, встановлених законом, забезпечують контроль за додержанням керівниками та посадовими особами підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також громадянами санітарного та екологічного законодавства, правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, інших нормативно-правових актів у сфері захисту населення від шкідливого впливу шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних чинників.
Відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999р. №586-ХІV виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Вони зобов’язані забезпечувати виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та інших центральних органів виконавчої влади.
Місцеві державні адміністрації відповідно до закону: 1) забезпечують виконання державної політики з питань формування й утримання житлового фонду соціального призначення та здійснюють контроль за її реалізацією; 2) беруть участь у розробленні загальнодержавної програми розвитку соціального житла; 3) забезпечують спільно з відповідними органами місцевого самоврядування виконання затверджених загальнодержавної та місцевих програм розвитку соціального житла; 4) здійснюють інші повноваження у цій сфері.
Для прикладу можна навести розпорядження київської міської державної адміністрації «Про заходи щодо поліпшення житлових умов багатодітних сімей» від 6 лютого 1998р. №229; «Про гуртожитки в жилих будинках м.Києва» від 28 травня 1999р. №813; «Про будівництво житла для молодих сімей та одиноких молодих громадян за кошти довгострокового пільгового кредиту від 22 травня 1999р. №779; «Про будівництво жилих будинків житлово-будівельних кооперативів» від 22 травня 1999р. №780; рішення Київської міської ради «Про плату за землю під багатоповерховою житловою забудовою» від 29 жовтня 1998р. №34/135 тощо.
З урахуванням положень Житлового та Цивільного кодексів України, законів України «Про житловий фонд соціального призначення», «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції органів місцевого самоврядування у житловій сфері слід віднести: облік комунального житлового фонду; щорічний моніторинг доходів наймача та членів його сім’ї для визнання їх соціально иезахшценими для надання за договорами соціального найму житла комунального житлового фонду; облік громадян, які мають право на отримання соціального житла; визначення порядку надання жилих приміщень муніципального спеціалізованого житлового фонду; надання житла соціально иезахищеним громадянам за договором соціального найму житла; погодження перепланування і переобладнання житла; визнання жилих приміщень непридатними для проживання; здійснення контролю за використанням житлового фонду; визначення відповідності жилих приміщень встановленим санітарним і технічним правилам і нормам.
Відповідно до Цивільного кодексу право власності та інші речові права на нерухоме майно, в тому числі й жилі приміщення, їх виникнення, перехід, обмеження і припинення підлягають державній реєстрації. Слід відрізняти державну реєстрацію нерухомості від державного обліку житлового фонду.
Державна реєстрація прав на нерухоме майно і правочинів із ним – це юридичний акт визнання і підтвердження державою виникнення, обмеження, переходу або припинення прав на нерухоме майно відповідно до Цивільною кодексу України. Вона здійснюється за місцем знаходження майна.
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004р. №19522-ІV регулює відносини, пов’язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) речові права на чуже нерухоме майно: а) право володіння; б) право користування (сервітут); в) право постійного користування земельною ділянкою; г) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських погреб (емфітевзис); ґ) право забудови земельної ділянки (суперфіцій); д) право користування нерухомим майном строком більш як один рік; 3) обмеження речових прав. Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) – обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлені відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень.
Державна реєстрація речових прав проводиться в такому порядку: облік заяви про державну реєстрацію речових прав; прийняття і перевірка документів, поданих для державної реєстрації речових прав; установлення відсутності підстав для відмови в державній реєстрації речових прав; державна реєстрація речових прав або відмова в такій реєстрації прав та внесення даних до Державного реєстру прав; присвоєння кадастрового номера об’єкту нерухомого майна; видача документів, що підтверджують зареєстроване речове право.
Підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є; державний акт про право власності на земельну ділянку; нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна; договір про приватизацію майна державних підприємств; договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на біржі в установленому порядку; нотаріально посвідчений договір про поділ, перерозподіл, об’єднання нерухомого майна; свідоцтво про право на спадщину; свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя; свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів; свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду; рішення суду про право власності на об’єкт незавершеного будівництва; акти прийому нерухомого майиа до експлуатації; договори про іпотеку, оренду строком більше одного року, інші визначеві законом документи щодо речових прав на нерухоме майно; рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили; інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень.
Державна реєстрація обмежень речових прав на нерухоме майно проводиться органом державної реєстрації прав на підставі: договору застави (іпотеки) нерухомого майна; ухвали суду про забезпечення позову; рішення суду про звернення стягнення на нерухоме майно; рішення суду про визнання власника нерухомого майна банкрутом; постанови органів досудового слідства, державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно; накладення заборони на відчуження нерухомого майна нотаріусом; накладення заборони на відчуження нерухомого майна посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради в населених пунктах, де немає нотаріусів; інших актів органів державної влади чи місцевого самоврядування, їх посадових осіб.
Державна реєстрація прав зводиться до: 1) реєстрації документів; 2) правової експертизи і перевірки законності провочинів; 3) встановлення суперечностей між заявленими правами і зареєстрованими правами як підстава для відмови або призупинення державної рестрації прав; 4) видачі свідоцтва про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.
Юридичні особи також можуть виступати як уповноважений і зобов’язаний суб’єкт житлового права. Так, підприємство, установа, організація як уповноважений суб’єкт житлових правовідносин виступають у випадках, коли вони як юридичні особи володіють і надають житловий фонд своїм працівникам, виступають замовниками житлового будівництва розподілу житла, Як зобов’язальні особи вони можуть бути наймачем за договором найму житла.
Житлові і житлово-будівельні кооперативи, об’єднання співвласників багатоквартирного жилого будинку виступають уповноваженими суб’єктами житлових правовідносин. Закон «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001р. №2866-ІІІ визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об’єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку. Кооперативи та об’єднання співвласників багатоквартирного будинку є юридичною особою, створеною власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання та використання неподільного та загального майна. Вони є неприбутковою організацією і не мають на меті одержання прибутку.
За дорученням власників майна управитель, який є юридичною особою, може здійснювати управління неподільним та загальним майном житлового комплексу і забезпечує його належну експлуатацію тощо. Уповноваженою особою власника може бути юридична чи фізична особа, яка мешкає в цьому будинку, або запрошена зі сторони для роботи за трудовою угодою. Звичайно при цьому буде мати велике значення кваліфікація та професійні здібності фізичних осіб, які будуть здійснювати функції управителя чи представляти інтереси мешканців жилого буднику в силу спеціальних повноважень.
Носієм прав і обов’язків у кооперативі та об’єднанні співвласників багатоквартирного жилого будинку залишається кожний власник квартири. Як спосіб самоорганізації об’єднання можуть створюватися тільки знизу, оскільки необхідність створення об’єднань може позбавити мешканців можливості вибору найкращих рішень з приводу вирішення постійно виникаючих локальних побутових проблем.
Державний контроль, що здійснюється уповноваженими на те органами, які мають чітко визначені права і обов’язки, має свої правові рамки і тягне відповідні правові наслідки. Якщо вчииені протиправні діяння в житловій сфері, то цей контроль здійснюють правоохоронні органи.
Загальний контроль за додержанням і правильним застосуванням законодавства в житловій сфері здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють спеціальний контроль за додержанням законодавства. Міністерства, відомства, інспекції та органи нагляду можуть здійснювати відомчий та міжвідомчий контроль – кожен у певній, чітко визначеній сфері суспільного життя.
Так, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004р. №1875-ІV визначає, що контроль за дотриманням стандартів, нормативів, норм, порядків і правил у сфері житлово-комунальних послуг здійснюють центральні органи виконавчої влади та інші спеціально уповноважені на це органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень. Вони можуть залучати до своєї роботи на громадських засадах представників органів самоорганізації населення та членів правлінь об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельних кооперативів, молодіжних житлових комплексів тощо.
Відповідно до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994р. №4004-ХІІ установами та закладами Державної санітарно-епідеміологічної служби проводиться державна санітарно-епідеміологічна експертиза на відповідність вимогам санітарних норм (гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах та жилих приміщеннях, вимоги до жилих приміщень, захист населення від шкідливого впливу шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних чинників.
Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні будь-яких видів діяльності з метою відвернення і зменшення шкідливого впливу на здоров’я населення шуму та інших фізичних чинників зобов’язані: забезпечувати під час роботи закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу, культури, при проведенні концертів, дискотек, масових святкових і розважальних заходів тощо рівні звучання звуковідтворювальної апаратури та музичних інструментів у приміщеннях і на відкритих майданчиках, а також рівні шуму в прилеглих до них жилих і громадських будівлях, що не перевищують рівнів, установлених санітарними нормами; вживати заходів щодо недопущення впродовж доби перевищень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами, в жилих будинках і прибудинкових територіях, лікувальних, санаторно-курортних закладах, будинках-інтернатах; готелях і гуртожитках. Шум при здійсненні будь-яких видів діяльності не повинен перевищувати рівнів, установлених санітарними нормами для відповідного часу доби.
У нічний час, із двадцять другої до восьмої години на захищених об’єктах забороняються гучний спів і вигуки, користування звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму, проведення салютів, фейєрверків, використання піротехнічних засобів.
Проведення на захищених об’єктах ремонтних робіт, що супроводжуються шумом, забороняється у робочі дні з двадцять першої до восьмої години, а у святкові та неробочі дні – цілодобово. Власник або орендар приміщень, у яких передбачається проведення ремонтних робіт, зобов’язаний повідомити мешканців прилеглих квартир про початок зазначених робіт. За згодою мешканців усіх прилеглих квартир ремонтні та будівельні роботи можуть проводитися також у святкові та неробочі дні. Шум, що утворюється під час проведення будівельних робіт, не повинен перевищувати санітарних норм цілодобово.
Спеціальний контроль здійснюють також спеціально уповноважені державні органи – Антимонопольний комітет України є державним органом, покликаним забезпечувати відповідно до його компетенції державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень, органи санітарного нагляду тощо.
Основними завданнями Антимоиопольного комітету України, відповідно до Закону «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993р. №3659-XI, є захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень; сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.
Державний контроль в житловій сфері виявляється в проведенні юридично значимих дій з нагляду і перевірки відповідності виконання підконтрольними суб’єктами нормативно- правових приписів і недопущення та припинення неправових дій відповідними організаційно-правовими засобами. Здійснюється відповідно до закону, на основі права і тягне юридичні наслідки.
Загальний парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини з метою захисту прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод тощо.
Для здійснення спеціального контролю в сфері приватизації житла Верховною Радою України створено спеціальну контрольну комісію з питань приватизації, місцеві контрольні комісії. Такі види спеціального контролю можуть здійснюватися епізодично або це може бути основною діяльністю організацій та їх органів.
Контроль органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.
Результати перевірок відповідності дотримання стандартів, нормативів, норм, порядків і правил у сфері житлово-комунальних послуг та висновки, отримані в результаті роботи комісій, які створені з ініціативи або за участю органів місцевого самоврядування та/чи органів самоорганізації населення та членів правлінь об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельних кооперативів, молодіжних житлових комплексів тощо, мають безперешкодно надаватися для ознайомлення цим представникам за їхнім зверненням.
У Російській Федерації в адміністративно-територіальних одиницях з метою захисту прав та законних інтересів громадян і держави при наданні житлових і комунальних послуг, використання і збереження житлового фонду незалежно від його форми власності створюються спеціальні державні житлові інспекції з окремими повноваженнями з контролю.
На підприємствах, установах, організаціях можуть створюватися профспілки. Профспілки та їх об’єднання мають повноваження щодо забезпечення житлових прав громадян, працівників підприємства, установи, організації. Відповідно до ст.32 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999р. №1045-ХІV профспілки, їх об’єднання відповідно до своїх статутів (положень) беруть участь у розробленні державної житлової політики, здійсненні заходів, спрямованих на розвиток житлового будівництва, поліпшення використання та забезпечення збереження житлового фонду, у захисті економічних та соціальних прав громадян, пов’язаних з одержанням, утриманням і збереженням житла.
Відповідні органи професійних спілок здійснюють контроль за станом квартирного обліку на підприємствах, в установах, організаціях. Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» громадський контроль у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється, перш за все, через, громадські слухання. Громадські слухання у сфері житлово-комунальних послуг проводяться в порядку, визначеному статутом територіальної громади. З метою забезпечення прав населення на отримання інформації щодо дотримання вимог законодавства, а також стандартів, нормативів, норм і правил у сфері житлово-комунальних послуг органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень: 1) не рідше одного разу на рік через засоби масової інформації інформують населення про стан та плани, проекти розвитку, реформування житлово-комунального господарства відповідного населеного пункту; 2) залучають представників органів самоорганізації населення та членів правлінь об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельних кооперативів, молодіжних житлових комплексів тощо, які зареєстровані в установленому порядку, до участі в обговоренні стану та планів, проектів розвитку, реформування житлово-комунального господарства відповідного населеного пункту; 3) готують пропозиції органам місцевого самоврядування щодо погодження інтересів територіальних громад та виконавців/виробників у разі виникнення розбіжностей при визначенні потреби територіальної громади в цих послугах, їх кількості, якості та вартості. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування.
Спеціальний контроль за станом квартирного обліку на під’приємствах, в установах, організаціях здійснюється виконавчими органами місцевих рад і відповідними органами професійних спілок.
Запитання і завдання для самоконтролю
1. Назвіть суб’єктів житлового права.
2. Які повноваження має член сім’ї?
3. Чим відрізняються права і обов’язки членів сім’ї наймача та членів сім’ї власника житла?
4. Які органи здійснюють контроль у житловій сфері?
5. У чорму полягають повноваження органів місцевого самоврядування у житловій сфері?
6. Які державні органи здійснюють повноваження у житловій сфері, і чи всі вонн є суб’єктами житлових відносин?