• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Культурологія

10.5. Екзистенція людини як предмет дослідження

Як представники соціально-філософської доктрини екзистенціалісти дивилися на катастрофізм XX ст. з іншого ракурсу. Не тільки бурхливі випробування XX ст., а й втрата ліберально-прогресистських ілюзій загострили питання про становище людини у світі.

Цей напрям сучасної філософії виник напередодні Першої світової війни в Росії (Л. Шестов, М. Бердяев), потім — у Німеччині (М. Хайдеггер, К. Ясперс), а у період Другої світової війни — у Франції (Ж.П. Сартр, А. Камю, Г. Марсель). Ідеї екзистенціалізму поділяло багато філософів Італії, Іспанії" США, подібні умонастрої виражали письменники Б. Хемінгуей, А. Сент-Екзюпері, С. Беккет, Е. Іонеско та ін. Основна тема — людське існування, доля особистості, віра і невір´я, втрата і знаходження сенсу буття — близька будь-якому митцю, письменнику, поету, що, з одного боку, робить цю доктрину популярною серед художньої інтелігенції, а з іншого — спонукає самих екзистенціалістів звертатися до мови мистецтва (Ж.П. Сартр, А. Камю, С. де Бовуар та ін.). Своїми попередниками екзистенціалісти вважають Б. Паскаля, С. Кьєркегора, Ф. Достоєвського, Ф. Ніцше, філософію життя, феноменологію Е. Гуссерля.

Отже, становище людини у світі стає філософською проблемою, а тому предметом дослідження екзистенціалізму є людська екзистенція (з латин. — існування), те саме внутрішнє ядро, яке залишається незайманим навіть тоді, і взагалі тільки тоді правильно пізнається, коли людина втрачає все. У звичайному житті людина не завжди усвідомлює себе як екзистенцію, для цього необхідно опинитися у рубіжній (граничній) ситуації. Саме тоді вона стає істинною, достеменною, незалежною від очікувань інших, від оцінки громадської думки, від того, що їй нав´язане суспільством. Однак бути самою собою означає бути приреченою на свободу. Свобода полягає в тому, щоб людина не була річчю, що формується під впливом природної чи соціальної необхідності, а "обирала" сама себе, формувала себе своїми діями і вчинками, не погоджувалася з абсурдним світом, протистояла нав´язаній їй ролі, сфері "Ман" (мислити, відчувати, реагувати "як усі", тобто жити неістинним життям). Стати особистістю, перестати жити відповідно до вимог іззовні означає йти проти течії, бути вічним аутсайдером у цьому світі, не ототожнювати себе ні з певним суспільним станом (де ти будеш "своїм"), ні з жодною загальною позицією. Однак бути вільним значно важче, ніж відмовитися від свободи. За Ж.П. Сартром, життя — "тотальний вибір", постійна необхідність у тому, щоб визначитися стосовно обставин і зайняти у будь-якій ситуації чітку свідому позицію (при цьому "невтручання" теж є формою втручання: "той, хто вмиває руки — інколи вмиває їх у крові"). Вільна людина несе відповідальність за все скоєне і не скоєне (коли вимагався вчинок) нею, а не виправдовує себе "обставинами".

В екзистенціалістській концепції свободи відобразився протест проти конформізму і пристосовництва, характерного для сучасного світу, в якому людина почувається гвинтиком, який нічого не може змінити у перебігу подій. Звідси постійне підкреслювання екзистенціалізмом відповідальності кожного за все, що відбувається в історії: адже якими б жорсткими, вимушеними не були обставини, в які може потрапити індивід, він однак вільний не робити того, що вважає негідним, | в крайньому випадку, поставивши на карту власне життя. Пригадаємо формулювання провини підсудних на Нюрнберзькому процесі. Невипадково екзистенціалізм мав такий великий вплив на мистецтво і літературу Заходу.