Культурологія
Галантність і скептицизм рококо
Рококо — стилістичний напрям в європейському мистецтві першої половини і середини XVIII ст.; породження суто світської культури (або ще вужче — культури придворної, аристократичної). Ця художня система прийшла на зміну "класичним котурнам" і "бароковій патетиці" та створила камерне, інтимне, щире, пов´язане з побутом мистецтво, світ мініатюрних форм. Поява рокайльного стилю припадає на період зміни епох у Франції, яка відбулася після смерті Людовіка XIV, з початком регентства герцога Орлеанського, дядька майбутнього короля Людовіка XV. Цей час при дворі ознаменувався заміною суворого придворного етикету зовсім протилежною атмосферою легковажності, жаги насолоди, розваг, розкошів. Проте в цих бурхливих веселощах, які перетворювали життя на театр, була, й певна доля бравади, передчуття насування грізних подій, тривожне очікування часу, коли доведеться зійти зі сцени. Багато змін трапилося й у відносинах мистецтва і суспільства. Король перестав бути єдиним замовником, а двір — єдиним колекціонером. З´явилися приватні колекції, салони, де виставлялися картини, і перше критично-мистецьке видання — дітище Д. Дідро — "Салони". У той час Франція ще більше перетворилася на центр художнього життя Західної Європи. Відбувався також процес витіснення релігійної культури світською.
Світ мініатюрних форм найбільше відобразився у прикладному мистецтві — у меблях, посуді, бронзі, фарфорі, а в архітектурі — переважно в інтер´єрі (за винятком Німеччини та Австрії: наприклад, палац Сан-Сусі у Потсдамі), де важливим стало не пишне і величезне, а приємне і зручне. Зовні, в екстер´єрі, палаци знаті та багатої буржуазії, "готелі", які почали будувати та ін., строго класицистичні. В інтер´єрі стіни розбиті нішами, прикрашені живописом, ліпниною, позолотою, декоративними тканинами, бронзою, фарфором, дзеркалами, часто встановленими одне навпроти одного, щоб у них віддзеркалювались усі ці прикраси. Світлі за колоритом (сіро-блакитні, бузкові, блідо-рожеві, зеленкуваті тони) панно, шовк шпалер, кришталеві люстри, вишукані меблі з інкрустацією — все це творило справді святкове видовище. Вигнуті лінії, все на асиметрії, насмішкувате, грайливе, вичурне, таке, що подразнює почуттєвість.
Сюжети живопису — тільки любовні, еротичні, культ чуттєвості, легкої закоханості (жодних серйозних пристрастей), еротичної гри — створили "театр закоханих". Улюбленими персонажами стали німфи, вакханки, Діани, Венери, Флори ("Тріумф Діани", "Туалет Венери" тощо), а улюбленим жанром — галантні свята та "пасторальні сцени", а також пейзажі. Але за дотепністю, насмішкуватою іронією, театральністю рокайльного стилю помітні роздуми про долю, сенс існування, стійкий інтерес до зображення тонких інтимних переживань приватної особи. Особливо переконливо це робить Ж.А. Ватто: його галантні свята — меланхолійний світ, в якому немає жодних дій, сюжету, а є лише сцени безтурботного життя, передані з витонченою грацією і сумом ("Свято кохання", "Важкувата пропозиція", "Жюль"). Справжнім представником французького рококо став Ф. Буше, оскільки в його мистецтві гедонізм стилю переходить у фривольність, нехтування конструктивним, раціональним, розумним відобразилося повною мірою. В картинах, панно і театральних декораціях ті самі галантні свята, а також пастуші, міфологічні, релігійні теми виражають відверто почуттєву насолоду життям, у всьому панує біло-рожева Флора (Іо, Калісто, Європа), а по суті вбрана у пастуший одяг аристократка, всюди схожа на себе парижанка. Його картини стали об´єктом жорстоких нападок теоретика естетичних ідей Просвітництва Д. Дідро. Художник рідкісного таланту, фантазії, темпераменту і стильових особливостей рококо — Ж. Фрагонар — умів точно і ґрунтовно характеризувати речі, чого він навчився у "малих голландців" ("Поцілунок крадькома", "Щасливі Можливості гойдалки").
Рокайльний стиль дав новий імпульс розвитку художніх засобів усіх видів мистецтва. Вишукані інтер´єри, ламані ритми менуету, композиційні хитросплетіння комедій П. Бомарше ("Шалений день, або одруження Фігаро" та ін.), особливий жанр роману в листах, мальовничі, "галантні свята" і "пастуші сцени" мають щось спільне, що дає їм в цілому змогу створити образ певної епохи. Легка витонченість форм і світлі святкові кольори, екзотичні мотиви характерні й для декоративного мистецтва. Доба рококо важлива не лише художніми цінностями. Рокайльний стиль підхопив питання, які висіли в повітрі, і несвідомо пішов під їх впливом у новому, суто сучасному напрямку. Витончений скептицизм доби, її іронічна зневага до будь-яких авторитетів і догм, у тому числі і релігійних, заздалегідь прокладали шлях незалежній, аналітичній думці Просвітництва.