• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Культурологія

Розділ 8 ВІДРОДЖЕННЯ

На кінець середньовіччя вільна думка людини, вважаючи обтяжливою для себе церковну опіку, повернула до пізнання того, що їй було найближче, — до реального світу й особливо людини у всіх виявах її фізичної та духовної природи. Нові інтереси породили цілу епоху в культурному розвитку країн Європи (в Італії — XIV—XVI ст., в інших країнах — кінець XV—XVI ст.) — епоху Відродження (фр. — Ренесанс, італ. — Рінашименто), що характеризувалася новим світобаченням і високим творчим піднесенням. Починаючи з XIV ст., в Італії набирає сили літературно-науковий рух, спрямований проти середньовічних поглядів, який набув назву гуманізму, оскільки його представники від вивчення "божественного" звернулися до вивчення "людського": особистості та її творчих сил і устремлінь. Гуманізм визнав природними і законними ті потреби людини, які середньовічне богослов´я сприймало як гріховні, проповідував свободу наукового дослідження, яке вийшло за вузькі межі схоластичної науки, цікавився всім земним, що ще недавно вважалося втіленням зла. Щодо критерію оцінювання людини, то на зміну середньовічному конформізму (як корпоративної установки на те, що слід не "вирізнятися", бути "як усі" у тому суспільному прошарку чи цеховому осередку, до якого на лежиш) прийшов нонконформізм, який, навпаки, культивував оригінальність та неповторність індивідуальності.

Шукаючи джерело, з якого можна було б черпати відповідний зміст, гуманісти природно звернулися до античності, яка ціанувала і звеличувала людину. Вивчаючи класичну спадщину, її нібито воскресили для нового життя. Ось чому цей повий інтелектуальний рух одержав також назву "відродження класичної давнини" або "відродження наук і мистецтв" і започаткував особливу культурну епоху, в якій над усе цінувалась унікальність (думки, наміру, твору, способу життя), а тому виробився новий ідеал вільної, гармонійної, універсальної людини. Це — ренесансний антропоцентризм, Важливий результат діяльності гуманістів — пробудження національної самосвідомості, Що породило інтерес до історії, національних мов (результатом чого е перехід літератури з латини на національні мови).

Однак світогляд гуманістів був суперечливим. З одного боку, він відповідав потребі Європи в діячах різного рангу і фаху та дав людині розкутість, віру в свої сили, "крила", поставив на п´єдестал обдаровану, добре освічену і шляхетну людину (яка зазвичай належала до благополучних суспільних прошарків), а з іншого — зовсім забув усіх інших чи навіть зневажливо поставився до них. Елітарність такого ідеалу відзначали Т. Мор і Т. Кампанелла, які, будучи гуманістами за переконаннями, все ж застерігали від того, щоб насолоджуватися життям за рахунок приниження інших. З одного боку, був розрив з усіма догмами середньовіччя, з усіма його заборонами і обмеженнями, а з іншого — свобода ставала синонімом уседозволеності.

Однак саме Відродження породило найвищі досягнення у мистецтві, оскільки вивільнило його із середньовічної умовності і символіки; поставило в центр реальний світ і життєвий яскравий образ конкретної людини; пов´язало художню творчість із природничо-науковими досягненнями, а головне — виробило тип універсальної людини-творця. Італійський Ренесанс прийнято поділяти па проторенесанс, треченто, кватроченто та чинквеченто, або Високий Ренесанс. Відродження як нова культура блискуче виявилося не лише в Італії, а й в інших європейських країнах.