Культурологія
6.6. Київська Русь
УIX—XII ст. багата і самобутня культура розвинулась на давній східнослов´янській основі. Скандинави називали Русь "країною міст" — Гардарікою. Впровадження християнства, яке прийшло у Київську Русь у візантійській редакції, дало значний поштовх політичному, економічному та культурному розвиткові, оскільки Візантія на той час була найбільш розвиненою країною в Європі. Східні слов´яни мали писемність ще до християнізації. Нова релігія сприяла поширенню писемності серед русичів, в основу алфавіту яких було покладено кирилицю. Давньоруська мова розвивалася на загальнонародній східнослов´янській мовній основі. Нею, зокрема, написано "Руську правду" та різні твори оригінальної художньої літератури. В культурі існувала також література церковнослов´янською, тобто старослов´янською мовою, що сформувалася на близькій русичам македоно-болгарській мовній основі. Князі Володимир та Ярослав Мудрий піклувалися про освіту: за їх правління було організовано школи для служилої знаті і духівництва. Із літопису відомо, що Ярослав Мудрий залучив багатьох перекладачів і переписувачів, які переклали низку творів з грецької мови. В культуру Київської Русі увійшли перекладені з грецької богослужбові книги й апокрифи, романи і повісті ("Александрія" — роман про Александра Македонського, повість Й. Флавія про розорення Єрусалима та ін.), історичні хроніки, а також твори природознавчого характеру: "Фізіолог", "Шестиднев" та ін.
При Софійському соборі в Києві зберігалося зібрання рукописів, і це була перша бібліотека. У X—ХП ст. виникла руська оригінальна література, передусім церковно-богословського характеру — проповіді, повчання тощо. Зразком такої проповідницької" ораторської прози є "Слово про закон і благодать" київського митрополита Іларіона (XI ст.). В той час писалися житія святих, житія монахів і повісті про монастир (Києво-Печерський патерик), існувала література в жанрі подорожей. Особливе місце в культурі русичів належить літописам. Найвидатнішим художнім твором є "Слово о полку Ігоревім" (XII ст.). Талановитим письменником був Володимир Мономах, який написав "Повчання" своїм дітям — один з найвизначніших творів Київської Русі. Цікавою пам´яткою давньоруської літератури XIII ст. є "Слово про погибель Руської землі", де після розповіді про красу, багатство і колишню могутність Київської Русі починається плач про лихоліття, пов´язане з монголо-татарською навалою.
Архітектура в Київській Русі і в найдавніші часи була досить розвинутою (дерев´яною) і мала самобутні форми. Важливою і найбільш убезпеченою частиною руських міст був Дитинець. Використавши досвід візантійських майстрів і свої традиції, давньоруські зодчі збудували оригінальні храмові споруди. Першою кам´яною церквою була Десятинна (X ст.). У 1036 р. закінчили будівництво Спасо-Преображенського собору в Чернігові. Шедевром архітектури Київської Русі є собор Святої Софії у Києві, закладений у 1037 р. У XI ст. також було споруджено Успенський собор у Києво-Печерській лаврі, у XII ст.. — Кирилівську церкву, Михайлівську церкву (з XIV ст. — Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир).
Разом з кам´яною церковною архітектурою розвивався монументальний і станковий живопис: фрески, мозаїки, іконопис. Ікона (з грец. — зображення, образ) — живописне або рельєфне зображення Бога і святих, предмет релігійного вшанування. Християнська ікона — це зануреність в ірреальний, безкінечний простір, який не має ознак будь-якої реальності. Зображені постаті нерухомі й урочисті, в усьому панує спокій та несуєтність. В образі домінує обличчя (знак перемога духу над плоттю), немає міміки та жестів (знаку підпорядкування індивідуального абсолютному). Безплотність, безтілесність відображають новий ідеальний тип людини, яка перемагає не силою, а величчю духу. Для кращих творів іконопису характерні загострена духовна виразність, одухотворена краса ритму ліній та кольорових поєднань.
Найдавніші ікони (приблизно VI ст.) знайдено на Сінаї. Високого розквіту досягла ікона у Візантії (відомі в Україні "Богоматір Володимирська", "Ангел з золотим волоссям" та ін.) і на Русі. Видатними майстрами православного іконопису були Феофан Грек, Андрій Рубльов, Симон Ушаков, Діонісій. Виникає питання: якщо ікона писалася за каноном, то як в ній зберігалася художня індивідуальність окремого майстра, що власне й робить її твором мистецтва? Скажімо, пристрасна мова Феофана Грека здатна була творити гострі психологічні характеристики. Його в цілому сувора гама кольорів — золотаві, оливкові, сині тони із рантовим спалахом ясно-червоного — передають гординю, душевне сум´яття, трагічне неприйняття світу. Зовсім інший світ описують ікони А. Рубльова: лагідність, сумирність, просвітленість, віра у спасіння. Не відступаючи від канону, істинному майстрові вдавалося виразити власне розуміння світу.
Слід звернути увагу на те, що середньовіччя було часом зближення між філософією і мистецтвом, художня творчість могла переймати функції філософування (як це було на Русі у творах талановитих іконописців). Кожен символ є багатозначним: наприклад, "Трійця" А. Рубльова включає і загальновідомий догмат про неподільну єдність трьох ликів Бога (це зрозуміло кожному віруючому), і заклик до злагоди і подолання страху та роз´єднаності (вчений чернець Єпіфаній Премудрий "вичитав" саме це з рубльовської ікони), а в єдності трьох постатей, які послідовно вписані в коло (злагода) і в квадрат (символ світопорядку з його непорушними закономірностями), звучить впевненість у належному перебігу подій (що є філософією цього твору). В українських іконах переважало відчуття мужньої стійкості та скорботної внутрішньої зосередженості, богородичні ікони сповнені активної життєвої сили ("Волинська богоматір"), а сцени "Страстей Христових" позбавлені жорстокості і натуралізму.
Була поширена на Русі й книжкова мініатюра, Крім храмів, будувалися пишні хороми і палаци. Збереглося чимало ювелірних виробів того часу. Серед них золоті й срібні високохудожні прикраси XI—XII ст. У побуті народу, бояр і князів популярними були музика (гра на бубнах, сопелях, гуслях та інших інструментах), спів, танці.