Культурологія
6.5. Диво готики
Другий загальноєвропейський стиль, що виник 5 XII ст. і був поширений тією чи іншою мірою у багатьох країнах Європи у XIII—XV ст., називається готичним, Готика (з фр., від назви германського племені готів - умовний термін, який почав уживатися за доби Відродження, коли середньовічне мистецтво розглядалося як "варварське") прийшла на зміну романському стилю. Вона була породжена середньовічним містом, яке на цей час стало одним з головних центрів громадського життя, його підвищеною інтелектуалізацією. Нове піднесення культури, яке почалося в XI ст., зумовило ранню схоластику, суть якої полягала у спробі логічного синтезу античної філософії та християнського віровчення, розуму і віри. Настав час поставити розум на службу вірі, перетворити філософію на засіб логічного зміцнення богослов´я. Але віра при цьому не тільки задавала тон, а й заздалегідь визначала остаточну відповідь, тобто схоластика, з одного боку, піддавала найскрупульознішому розмірковуванню свій догмат, а з іншого — логіка цього розмірковування була повністю підпорядкована логіці догмату. Хоча схоластика і не створила жодних оригінальних ідей, певною мірою вона стимулювала розумовий розвиток. Без цієї складної і надзвичайно важкої роботи неможливим був би і подальший розвиток самої філософії. Тому поряд із "Сумою богослов´я" найбільшого авторитета теологи — Фоми Аквінського — виходять у світ філософські праці Роджера Бокова. Підвищений інтерес до експериментального пізнання сприяв виникненню протягом XII—XIII ст. перших європейських університетів.
Головну роль у готиці відігравали архітектура і певною мірою силует собору, який витягнувся вгору і зобов´язаний цим особливостям та тісняві міста. Життя породжувало нові типи споруд, передусім громадського призначення: біржі, митниці, суди, лікарні, склади, ринки тощо. Набуває остаточного вигляду міський муніципалітет — ратуша із сторожовою баштою (бефруа), яка символізувала незалежність республіки, як міський собор був символом добробуту громадян комуни. На площі перед собором відбувалися диспути, лекції, розігрувалися містерії. Готичний кам´яний собор з величезним внутрішнім простором, який вміщував усе доросле населення міста, був осередком міського громадського життя. Він зберіг форму базиліки та одержав нову конструкцію склепінь, основою яких була каркасна система з нервюрами. Нове склепіння повністю змінило інтер´єр. У ньому почали переважати грандіозна висота, порівняно невелика товщина стовпів, по суті витіснення стін величезними вікнами, що привело до виникнення вітражів. В екстер´єрі запанували вертикальні тяги, гладка поверхня стін сховалася під "кам´яним мереживом", адже скульптурний декор заповнив увесь храм, будучи певним родом проповіді: сцени із священного писання, повчальні сюжети — літературні та життєві.
Колискою готики вважається Франція, особливо її центр Іль де Франс. Тут ще у XII ст. під час перебудови церкви Сен Дені вперше були застосовані нервюрні склепіння (обхід і капели). Найбільшим храмом періоду ранньої готики був Собор Паризької Богоматері — п´ятинефний храм, що вміщував до 9 тис. осіб. Його західний фасад став прикладом для багатьох майбутніх соборів: над трьома порталами послідовно піднімалася галерея королів, три великі вікна з "розою" посередині, дві башти. Всі частини собору прикрашені стрілчастими арками, які стали найхарактернішим мотивом готичної архітектури. На відміну від напівкруглої в романському стилі, стрілчаста арка начебто витягувала будівлю до небес. Прикладом переходу до зрілої готики є Шартрський собор (XII—XIII ст.), а блискучим зразком безпосередньо зрілої — Реймський (обидва знаходяться у Франції). Тут вертикалізм усіх ліній досягає найбільшого вираження (цілий "ліс" пінаклей та вимпергів, навіть "роза" на фасаді має стрілчасто завершення), весь фасад вкритий скульптурою, камінь набув ажурності, справді нагадуючи мереживо. Найвищий собор Франції — Ам´єнський, що має довжину 145 м і висоту склепінь центрального нефу 42,5 м. Його часто називають "готичним Парфеноном".
Німецькі собори найвищі, хоча простіші в плані. Вони дуже витягнуті по вертикалі і мають високі шпилі башт. Наприклад, Кельнський собор і найбільш відомий циклом скульптур (сповнені драматизму рельєфи "Страстей Христових" зображені на огорожі західного хору) собор у Наумбургу. Готика Англії має суттєві відмінності порівняно з континентальною. Слабкий розвиток міст зумовив те, що готичний собор і взагалі все будівництво того періоду було пов´язане не з місток, а все ще з монастирем. Англійський собор стоїть серед полів, що визначило деяку "розпластаність" споруди по горизонталі, розтягнутість у ширину. Специфічною є і величезна дзвіниця на середохресті — домінанта собору. Найчистіший зразок ранньої англійської готики — собор у Солсбері (ХШ ст.), головний готичний собор Англії — Кентерберійський — є національною святинею. Собор Вестмінстсрського абатства у Лондоні — місце коронації та поховання англійських королів з часу Вільгельма Завойовника, пізніше — усипальниця великих людей Англії. У ХШ—XIV ст. готика поширилася по всій Європі.
В Іспанії XIII ст. вважається періодом найзапеклішої боротьби з арабами, а також внутрішньої боротьби іспанців феодалів та міського населення, які домагалися від короля участі у кортесах. Готична доба для Іспанії — час активного творення іспанської культури, іспанської мови, іспанського епосу та своєрідної архітектури й образотворчого мистецтва. Архітектурна готика Іспанії збагачена елементами мавританського стилю, пишна і багатоорнаментована (собори в Леоні, Толедо та ін.). Особливе місце посідає стиль "мудехар" (тобто мусульманський): собори, споруджені арабами з цегли зі склепінчастим мавританським перекриттям, що утворює в плані восьмиконечну зірку, з дерев´яною набірною стелею та аркою підковоподібної форми, іноді зі стрілчастим завершенням. Споруди декоровані орнаментальним ліпленням і поливними кахлями. Зріла готика дає прекрасні зразки цивільної архітектури (ратуша у м. Барселона, так звана Шовкова біржа у Валенсії).
В Італії спостерігаються тільки окремі елементи готики: стрілчасті арки, "роза", основа споруди, виконана у романському стилі. Це широкі приземкуваті храми, стіни яких інкрустовані кольоровим мармуром, що зробило фасад ошатним (собор у Сієні). Приклад пізньої готики — Міланський собор, який є найбільшим храмом в Європі. Прикрасою Венеції на багато віків стали її мармурові палаци з аркадами, що віддзеркалюються уводі каналів та лагун (Палац дожів). Італійську культуру кінця XIII ст. називають Проторенесансом.
Окремі елементи готичного стилю представлені в архітектурі Чехії, Австрії, Угорщини, Польщі, на заході України. Готика — це також розквіт книжкового мистецтва, зокрема книжкової мініатюри, поява нового готичного письма.
Еволюція видовищ театрального типу була такою. Спершу у IX ст. у літургійній (церковній) дроті — театралізованій месі — з´являється ритуал читали священиками за особами епізодів з легенд про народження Ісуса Христа, про його поховання і воскресіння. З часом сценки стають складнішими — з костюмами, режисерськими вказівками. Драма надалі відокремлюється від меси, переходить з латини на місцеву мову, в ній з´являються побутові деталі, природні жести — це уже спектакль ("Похід пастухів", "Похід пророків" тощо). Театральне видовище, яке виникло у ХШ ст., має назву міракль і означає "диво". Всі колізії у цьому жанрі завершувалися дивом, зокрема, втручанням вищих сил — святого Миколая, діви Марії тощо. Але у ці сюжети проникали реальні біди і прикрощі лк>лей ("Міракль про святого Миколу", "Міракль про Роберта-диявола" та ін.).
Пізніше з´явилася містерія (XIV—XVI ст.), яка виросла із так званих мімічних містерій — міських процесій на честь релігійних свят та урочистих в´їздів у місто королів і розігрувалася у ярмаркові дні на площах, на помості. В інсценованих церковних легендах брали участь сотні осіб. В Європі, особливо у Франції, містерія існувала понад 200 років. Містеріальна драматургія мала три цикли: старозавітний, новозавітний та апостольський, в якому сюжети п´єс були запозичені з "Житія святих" і міраклів про святих ("Містерія Старого Завіту" складалася з 38 епізодів, у ній брали участь 242 дійові особи, а Бог, ангели, Люцифер, Адам і Єва були головними персонажами; "Містерія страстей" поділялася на чотири частини відповідно до чотирьох днів вистави). Виконавців набирали з міського люду. З XIV ст. містерії почали ставити напівпрофесійні братства ("Братство страстей господніх" у Франції та ін.).
Мораліте — повчальний жанр західноєвропейського театру XV—XVI ст., що виник у Франції, був поширений в Англії та Нідерландах. У п´єсах театру мораліте діяли алегоричні персонажі, кожен з яких уособлював якусь людську ваду чи чесноту, стихію природи або церковне поняття. їх розпізнавальним знаком була певна річ: якір у руках у Надії, люстерко, в яке постійно милувалося Себелюбство тощо. Фабула вибудовувалася навколо зіткнення добра і зла, доброчесності і по* року, духовного і тілесного. Розумні люди йдуть стежкою доброчесності, нерозумні є жертвами пороку (п´єси "Розсудливий і нерозсудливий", "Осудження бенкетів"). У деяких мораліте всупереч їх дидактичному вад-завданню відчувався внутрішній опір моралі поміркованості. Негативні герої (на зразок "П´ю-за-ваше здоров´я" та "П´ю-взаємно") зображалися так весело і дотепно, що глядачі ставились із симпатією до цих недосконалих осіб.