• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Культурологія

6.4. Карнавальна культура

Російський учений М.М. Бахтін на означення особливого пласту народної культури, яка існує поза офіційною серйозною сферою, ввів термін сміхова культура. В середні віки сміх витіснявся звідусіль, офіційна культура визнавала тільки серйозний тон. Серйозність стверджувалась як єдина форма для вираження істини, добра і взагалі всього істотного та важливого. Християнство засуджувало сміх. Звісно, сміх у середні віки був опозицією домінуючій культурі, він протистояв святості, багатству, культу, ритуалу, етикету, створював богохульний світ без сорому, але й без брехні, де відкидаються умовності, лицемірство, розрахунок і можна "говорити правду" про все. Певною мірою цю функцію виконували блазні при дворах королів. На блазнів перетворювалося все суспільство під час середньовічних карнавалів. Карнавальні розваги начебто вибудовували по той бік офіційного інший світ і інше життя. Насамперед, ідеться про карнавальні свята на майданах: багатоденні, із складним сценарієм і процесіями на майданах і вулицях. Доки тривав карнавал, усі жили за законами карнавальної свободи, коли дозволено все, що засуджувалося в інший час, коли відмінено будь-яку ієрархію відносин, привілеї, норми, забобони, умовності, коли встановлювався фамільярний контакт між людьми незалежно від їх суспільного, майнового, вікового станів. Етикет і пристойність відкидалися, можна було пародіювати всі церемоніали (посвячення у лицарі, в´їзд короля в місто, церковні акти). Крім карнавалів у власному розумінні слова, влаштовувалися "свято дурнів" і "свято осла". Навіть храмові свята супроводжувалися різними "урочистостями" за участю велетнів, карликів, потвор, учених звірів. Незмінними учасниками громадянських і побутових церемоніалів та обрядів були блазні і дурні. У сміховій літературі є пародії на всі моменти церковного культу та віровчення: пародійні проповіді, епітафії, постанови соборів. Карнавальний сміх звучить у фарсах і фабліо, своєрідній ліриці вагантів. У Київській Русі, а пізніше і в Україні сміхову культуру представляли скоморохи, театр вертепу, гуморески, частівки, анекдоти. Сенс концепції М.М. Бахтіна полягає в тому, що він застосував поняття середньовічного європейського карнавалу — щорічного свята перед великим постом — до всіх явищ культури Нового часу.