• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Культурологія

5.3. Осьова доба

Ідея рішучих поворотів в історичному поступі висловлювалася і раніше як богословами, так і філософами —- від Августина до Г. Гегеля.

Термія "осьова доба", який запропонував німецький філософ К. Ясперс стосовно періоду з VIII до III ст. до в. е. в історії стародавніх цивілізацій, які існували на території від Тихого океану до Атлантики, означає своєрідний вододіл між віковою інерцією традиціоналізму й усвідомленням можливостей власних вибору та відповідальності. Справді, зазначені століття характеризуються великими змінами у соціальній та духовній сферах. Саме в лоні стародавніх цивілізацій лід час того унікального за своїм розмахом духовного бродіння, яке вирізняє 1 тис. до н. е., відбулася поступова відмова від некритичного визнання мудрості традиції, беззастережного підпорядкування досвідові попередніх поколінь.

У ці духовно напружені століття відбувалися такі події:

• сформувалися основні світові релігії, які й досі сповідує більшість людей земної кулі. Виникли конфуціанство і даосизм у Китаї, буддизм і джайнізм в Індії, зороастризм в Ірані, етичний монотеїзм пророків у Палестині, філософські школи в Греції;

• були написані основоположні священні канонічні тексти — "Луньюй" ("Бесіди і судження") Конфуція, "Про шлях до доброчесності" Лао-цзи, "Авеста", Старий Завіт, Бенареська проповідь Будди, Коментарі до "Упанішад" та ін.;

• у Китаї сформувалися усі напрями китайської філософії; в Індії було розглянуто всі можливості філософського осягнення дійсності аж до скептицизму, софістики і нігілізму; в Ірані проповідував Зороастр про світ, де точиться постійна боротьба між добром і злом, а у Палестині пророки Ісайя, Ісремія, Ієзекіїль нещадно викривали язичницьку відсталість свого народу (і водночас мимоволі обґрунтовували монотеїзм);

• грецьке мислення розхитало міцний попередній порядок життя, поставило багато запитань. У багатьох культурах точилася боротьба релігійних концепцій, доктрин, теорій, яку вели проповідники, філософи, пророки, відстоюючи свої переконання. У цій ситуації важливими стали заперечення меж сакральної, родової чи етнічної общин, звертання не до роду, а до особистості. Світова релігія почала передбачати проповідь і вербування прозелітів поза кастовими, племінними, етнічними кордонами. Один ранньохристиянський письменник сказав, що християнами не народжуються, ними стають. Те саме могли говорити про себе ранні буддисти. Грецькі філософські школи, особливо в добу еллінізму, теж зверталися до представників усіх етносів. У цей час виникло абсолютно нове явище — самостійний вибір особистістю релігійної чи філософської доктрини і відповідних їй норм поведінки. Природно, що авторитет традиції, яка безроздільно панувала до цього, вступив у боротьбу з авторитетом нових тверджень. (Сократа та інших філософів звинувачували саме у підриванні батьківської влади.);

• було відкрито силу ідеї та цінність пошуку їстини, які протистоять абсолютизації традиційних ритуалів;

• місце традиції міфів зайняли системи ідей, оскільки і віра, і раціональний розум кидають виклик "нерозумному" і "неправедному" світові, який потрібно врятувати;

• на зміну авторитету роду прийшов авторитет істини, відкритої власними зусиллями;

• відбулося найбільше відкриття давніх цивілізацій — принцип критики;

• почалися процес відмежування від політеїзму і засудження притаманної йому культурно-ритуальної атрибутики.

В осьовий час було розроблено більшість основних наукових категорій, якими ми мислимо і донині; почали формуватися принципи відносин, що базуються не на страхові, а на раціональному обґрунтуванні. "Золоте правило моральності" ("не роби іншому того, чого не хочеш для себе") було узагальненням багатовікового людського досвіду етнічно різних народів. Його виголосив Зороастр у Персії, Конфуцій — у Китаї, Лао-цзи — в Ханьській долині Індії, Будда — на берегах Гангу (як пізніше Ісус — в Іудеї).

На кінець осьової доби припадає руйнування психології рабства (хоча в Індії кастовий порядок залишився), виникнення розуміння прав не лише громадянина, а в людської особистості (і в грецькій філософії, і в буддизмі, а пізніше і у християнстві).