• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Культурологія

5.2. Стародавня римська цивілізація

Римський пантеон

Давньоримська культура завершує античність. Рим за переказом, був заснований у VIII ст. до н. е. нащадками Енея — Ромулом і Ремом. Після царського періоду (VШ—VI ст. до н. е.) Рим був аристократичною республікою, історія якої протягом V—IV ст. до н. е.супроводжувалася війною плебеїв і патриціїв, у результаті якоъ плебеї отримали значні політичні завоювання. З ІІІ ст. до н. е. Рим — рабовласницька держава, яка з 30- х років І ст. до н. е. фактично стає імперією за формального статусу республіки.

Римський пантеон був поєднанням богів, запозичених з давньогрецької міфології, та власних оригінальних образів. Їх особливість полягала в обожненні навколишнього середовища, загальних подій, моральних чеснот, сил. здібностей. З-поміж богів були божества і демони різного рангу, у тому числі божества окремих індивідумів, сімей, родів і племен — Лари, Пенати, Вести, Нани; боги і демони землеробства і скотарства — Сільван, Фавн, Вертумі та Помона, Сатурн (спершу бог посівів, а далі ототожнений з грецьким Кроносом), Марс (спочатку рослинний демон, надалі — божество племені латинян, а потім — бог війни), Юпітер (бог неба, клятв і угод), який став головним божеством у Римі разом із Марсом і Квіріном (генієм сабинського племені). У середовищі плебеїв особливо вшановувалися божества, пов´язані з землеробством, — Церера, Лібер та Лібера; пізніше па перший план вийшли Юпітер, Юнона та Мінерва, з якими починав відчуватися грецький вплив, що яскраво виразився в культі Аполлона та Артеміди— Діани. Юпітер, Аполлон і Діана стають верховними божествами Риму. Зі Сходу в Рим потрапили нові божества, передусім матір богів — Кібела, пізніше - культ Мітри, Ісіди, каппадокійської богині Ма та інщш, які вносили містично-оргіастичні культи у строго дисципліновану давньоримську релігію. Особливістю останньої був надзвичайний формалізм додержання обрядів аж до юридичного угодового тлумачення відносин бога і людини. Римлянин в юридичному порядку вимагав сприяння від божества у тих чи інших життєвих, справах. Боги мали "обов´язки" перед людьми. Якщо, вони не дотримували їх, народ руйнував вівтарі, нищив жертовники.

Другою особливістю давньоримської духовності було переважання прагматичних, утилітарних інтересів, що виявилося не лише в обоженні деяких моментів побуту, а й у релігійному обґрунтуванні самої Римської імперії з усім її військовим та юридичним апаратом. Так, у римській міфології бог входу і виходу, дверей і першопочатку всього сущого — Янус — мав цілком серйозні обов´язки: у храмі Януса, зазвичай зачиненому, відчиняли ворота, коли оголошувалася війна. Через ці ворота римські легіонери вирушали у похід, а зачинялися вони тільки після укладання миру.

Римляни забезпечили опікуванням божеств усе необхідне в житті. Наприклад, налічувалося більше десятка богинь, функцією яких було сприяння процесу виховання дитини: якщо дитя лежало в ліжку, то про нього турбувалася Куба — богиня лежання дитини і діжку, якщо їла, то цьому допомагала богиня їжі Едука, а питвом завідувала вже третя богиня — Потина. Коли дитина виходила з дому, її ввіряли піклуванню богині Абсони, а коли поверталася додому, то за нею стежила богиня Домидука. Перший крик новонародженої дитини теж мав свого демона — покровителя Ватікана, але коли вона вимовляла перше слово, нею починав опікуватися інший демон — Фабулін. 12 богів завідували польовими роботами, починаючи від оранки і закінчуючи збиранням врожаю. Цьому відповідало уявлення і про внутрішнє життя людини, що мало за покровителя так званого генія, який був смертним та стосувався усіх дрібниць людського життя. Такими ж були генії сім´ї, роду, племені і держави. Моралістичний та утилітарний характер римської релігії виявлявся і обожненні та персоніфікації абстрактних понять: храми, зокрема, присвячували Надії, Згоді, Недоторканості. Римські релігійні ритуали буди під наглядом понтифіків — знавців культу, які не служили якомусь одному богові, а стежили, щоб правильно велися службі всім богам. Понтифіки утворювали колегію (товариство) з дев´яти осіб. Головний серед них — Великий понтифік — жив у колишньому царському палаці на Форумі, вважався "начальником" усіх римських жерців: керував ними, наставляв і судив їх. Він також обирав весталок і, як батько, карав тих, хто чимось завинив. Понтифіки встановлювали дні релігійних свят, записували найважливіші події року на дерев´яних вибілених дошках — анналах, які виставлялись на Форумі. Ці аннали стали першими римськими літописами.

Водночас були й авгури — знавці прикмет і ворожінь, які віщували перед кожною важливою справою. Ворожили на небесних явищах, поведінці птахів, нутрощах жертовних тварин. Дуже серйозно ставились до різних "знамень": коли раптово звіддаля чули гуркіт грому — розпускали народні збори; коли особливі священні кури відмовлялися клювати зерно — полководець не починав битву тощо. Авгури теж утворювали колегію з дев´яти осіб, представлену тільки патриціями, пізніше — плебеями сенатського звання. У Римі, як і в Греції, не було особливої касти жерців.

Як жриць богині домашнього вогнища Вести у Римі (Веста була також охоронницею священного вогнища Римської держави) поважали весталок, які мусили підгримувати невгасиме священне полум´я. Крім того, вони оберігали таємні святині, вивезені Енеем з Трої, і виконували дуже давні складні обряди. Весталки (їх було шестеро) починали свою службу у віці 6—10 років І виконували її протягом 30 років. Кожна пара жриць 10 років навчалася відповідних обов´язків. Весталки давали обітницю чистоти і безшлюбності. Від їх поведінки і майстерності залежало благополуччя держави. Вищі магістри вставали при їх появі, злочинець, що зустрів по дорозі до місця страти весталку, отримував помилування.

Прагматичний геній римлян

Особливості давньоримської культури визначили риси її. творців: тверезість їх світосприймання, практичний склад розуму. Утилітаризм римської свідомості укорінений у давньоримській міфології. Практики-римляни часто протиставляються естетам-грекам у римській літературі. Але хоча вони за естетизм греків формально зневажали, їх культуру "увібрали" в усіх її компонентах. У Римі цінували вчених, поетів, акторів грецького походження, а грецька скульптура (в оригіналах і копіях) прикрасила всі багаті будинки і площі міста. Рим сприйняв і деякі течії грецької філософії (епікуреїзм, стоїцизм), визнавав важливість освіти, та римляни при цьому більше цікавилися практичним застосуванням наук, а не їх теорією. Як образно зазначив Цицерон, греки вивчали геометрію, щоб пізнати світ, а римляни — щоб вимірювати земельні ділянки.

Період найвищого розвитку давньоримської культури — І ст. до н. е., доба правління Октавіана Августа. У римлян виявився блискучий інженерний хист, яким вони великою мірою зобов´язані етруській культури

Рим, Помпея, Остія та інші міста буди забудовані палацами і віллами для знаті та багатоквартирними будинками — інсулами — кількаповерховими будинками для простих людей. Завдяки акведукам і водопроводам вода з гір подавалась у терми та жилі приміщення, Римські дороги вели в усі кінці світу (до наших днів збереглася бруківка Аппієвої дороги, вимощеної у 312 р. до н. е.). Римляни за допомогою винайденої суміші — аналогу сучасного бетону — зводили великі і міцні мости. Забудовували міські центри — форуми (в Римі — форум Августа, Траяна та ін.). Постійно реставрували старі і будували нові храми, грандіозні громадські споруди: театр Марцелла (І ст. до н. е.), амфітеатр Колізей (І ст. до н. е.), храм усіх богів Пантеон (ІІ ст.), терми Каракалли (ІІІ ст.), монументальні гробниці (Еврісака — І ст. до н. е., Адріана — II ст. н. е.). Втіленням сили римської держави, її військових перемог стали тріумфальні арки та колони. В римських провінціях, де простежувалися і місцеві традиції, теж виникли видатні споруди: театр в Оранжі та міст у Німі (Галлії), міст Алькантара в Іспанії та арка Адріана в Греції тощо.

Римське мистецтво

Образотворче мистецтво Риму, розвиваючись під впливом етруської культури, відоме передусім виразним і гостроіндивідуалізованим скульптурним портретом. Маючи своїм попередником воскові посмертні маски, скульптурний портрет спочатку характеризувався протокольною точністю, а надалі передавав складний духовний світ людини. У Римі розвивалося мистецтво рельєфу, мозаїки і декоративного живопису. В провінціях були створені яскраві пам´ятки живопису і скульптури (фаюмський портрет в Єгипті та ін.). Приблизно у 170 р. було відлито кінну статую імператора Марка Авелія, яка стала взірцем для майбутніх монументів у Європі. Римляни не були театралами, як греки, хоча мали таких блискучих драматургів, як Плавт. Щоправда, його п´єси відповідали масовим смакам, адже головним героєм його комедій був вигадливий раб, що зазвичай допомагав синові господаря дурити його скупого батька. Персонажі виступали в костюмах і париках, що передавали їх характер. Ставилися також п´єси з римського життя — "тогати", в яких раб не міг бути розумнішим за господаря. Виникли і "ателлани" (від назви міста Ателла) з персонажами-масками: дурень, пройдисвіт, ненажера. Проте найбільше з усіх видовищ римляни полюбляли тріумфи, апофеози, пантоміму, цирк, гладіаторські бої. Музичне життя Риму було представлене хоровими ансамблями з інструментальним супроводом, змаганнями в грі на авлосі, публічними концертами віртуозів. Найпопулярнішими музичними інструментами були кіфара, ліра, кімвал та ін. На вакхічних святах використовувалися в основному цимбали та різні шумові інструменти.

У римській літературі ще з II ст. до н. е. — від Катона Старшого і братів Гракхів — провідними жанрами стають ораторська та історична проза. Ораторське мистецтво у І ст. до н. е. представлене Марком Тулієм Цицероном. Найбільше значення у жанрі історичної прози мають твори Тіта Лівія і Тацита. Історичні твори тяжіли до точності фактів, за що вони і подобалися римлянам, оскільки це живило їх любов до Риму і віру в його велич та особливе призначення. Найвидатнішими поетами були Вергілій (поема "Енеїда" та ін.) та Горацій (лірика), а також поети любовної лірики — Тібул, Проперцій, Овідій. Для літератури періоду імперії (І—IV ст.) характерні також сатиричні твори: байки Федра, роман "Сатирикон" Петронія, сатири Персія та Ювенала, епіграми Марціала. З II ст. у літературне життя втягується римська провінція — найбільш цікавим її представником отав Апулей, автор роману "Метаморфози", відомого під назвою "Золотий осел".

У цілому В культурі Риму пакували державницькі ідеї, підкореність особистих інтересів інтересам держави. Прийнято вважати, що грекам властивий культ краси вільної особистості, а римляни сповідували культ сили і влади. При цьому вони вже зрозуміли те, що владарювати можна не лише силою, а й законом, результатом чого стало скрупульозно розроблене римське право.

У 895 р". Римська імперія розкололася на Західну і Східну. У 476 р. варвари скинули останнього римського імператора Ромула Августула. Ця дата вважається роком падіння Західної Римської імперії.