Культурологія
4.4. Стародавній Китай
Давньокитайська культура заклала основи культурної традиції, що простежується протягом багатовікової історії Китаю аж до новітнього часу. Протягом близько семи тисячоліть, починаючи з неоліту, вибудовується "китайський світ". Майже третина цього часу припадає на цивілізацію. У II тис. до н. е. на території племені інь сформувалася рабовласницька держава Інь.
У XI ст. до н. е. П завоювало плем´я чжоу і вона стала Чжоуською державою, яка розпалась, потім об´єдналась, знову розпалась на декілька самостійних держав і остаточно була об´єднана наприкінці VI ст. під владою династії Сунь- Період Чжаньго (V—III ст. до н. е.) вважають класичним періодом в історії духовної культура Китаю. Це був неповторний час широкої і відкритої боротьби ідей — "суперництва ста шкіл", як її називали давні Історики. На міських площах, вулицях, у палацах правителів тривали ідейні диспути. В ту епоху сформувалися основні напрями філософської думки Китаю: передусім конфуціанство і даосизм.
Конфуціанство — одна з провідних ідейних течій, що бере початок від Конфуція (VI ст. до н. е.), погляди якого були викладені його послідовниками в книзі "Луньюй" ("Бесіди і судження"). Виступивши з критикові своєї доби і високо оцінивши минулі часи, Конфуцій на ґрунті цього протиставлення визначив власний ідеал досконалої людини — "цзюнь-цзи". її характеризують дві головні якості: гуманність (жень) і почуття обов´язку. Розгорнутий образ шляхетної людини протиставляється просто людині чи "низькій людині". Перша дотримується обов´язку і закону, а друга думає, як їй краще і з вигодою влаштуватися. Перша живе у згоду І людьми, але не наслідує їх, а друга в усьому наслідує інших, але не живе з ними у згоді і т. д. Гуманність — закон життя людей у сім´ї та суспільстві, який ґрунтується па повазі до старших за віком і суспільним статусом. За допомогою самовдосконалення людина позбавляється негативних якостей; зажерливості, хвалькуватості, прагнення поставити себе вище за інших тощо. Велику увагу Конфуцій надає етикету (Лі), тобто нор-мам громадської поведінки, звичаям, ритуалам. Суворе додержання "лі" допомагає досягненню "жень". Додержувати "Лі" — це точно знати своє місце у суспільстві і діяти тільки згідно з власним суспільним станом. Теоретичним обґрунтуванням конфуціанської етики було вчення про виправлення імен (чженмін), за яким ім´я має відповідати сутності предмета, а отже, титул має точно відповідати місцю людини в суспільстві. У трактаті "Луньюй" є такі слова Конфуція: "Государ має бути государем, підданий — підданим, батько — батьком, син — сином". Отже, управляти означає ставити всіх на своє місце.
Даосизм виник у VI—V ст. до й. е. Термін "даосизм" був введений у науку в II ст. до н. е. Одна з найважливіших категорій китайської класичної філософії — дао, що спочатку означало "шлях", "дорогу", пізніше — "небесний шлях" руху світил. Починаючи з V—Ш ст. до н. е., дао стає фундаментальним поняттям китайської філософії. В основі даосизму лежить уявлення про те, що світ, як і людина, є процесом постійних змін. Головна умова — не порушувати шлях, не вступати у суперечність зі світовим ритмом, "вбудуватися" у світ, вслухатися в нього. Даосизм культивує гармонію почуттів і дбайливе ставлення до природи. Природа існує не для того, щоб її вивчали, а для того, щоб її переживали, отримували задоволення у спілкуванні з нею. Саме заклику до органічного злиття з природою китайці зобов´язані своєю художньо-естетичною практикою, позбавленою пристрастей і драм реального буття. Творцями даосизму вважають Лао-цзи ("Про шлях до доброчесності") та Чжуан-Чжоу ("Чжуан-цзи").
У II ст. до н. е. роздроблений Китай був об´єднаний під владою династії Хапь. Централізоване управління прагнуло створити єдину офіційну ідеологію. Найбільш придатним для цього було конфуціанство. Конфуціанські принципи були зведені в канон, конфуціанство проголошено офіційною ідеологією, а сам Конфуцій був перетворений на засновника релігії.
Період нової китайської імперії — Хань (Ш ст. до н. е. — Ш ст. н. е.) — своєрідна кульмінація культурних досягнень — позначений удосконаленням місячно-сонячного календаря, винайденням компаса, створенням прототипу сейсмографа та небесного глобуса із 2500 зірками, згрупованими у 320 сузір´їв. Ханьські математики користувалися десятковими дробами. Медичний каталог І ст. дає перелік 35 трактатів з описами різних захворювань. Було розроблено методи пульсової діагностики і лікування епідеміологічних захворювань. Китай уславився своїми лаками, шовком (яким з часу відкриття Великого шовкового шляху він торгує з усік світом) і винайденням паперу. Найдавніші зразки китайського паперу датуються II—І ст. до н. е. Виникнення паперу і туші створило умови для техніки естампу, а далі І для книги. Одночасно вдосконалюється китайська писемність: за доби Хань було створено стандартний стиль кайшу, що заклав основи сучасного написання ієрогліфів. Ханьські матеріали і засоби письма разом а Ієрогліфікою були сприйняті давніми народами В´єтнаму, Кореї, Японії. За періоду Хань збирали, систематизували і коментували стародавні пам´ятки, зародилася філологія, поетика, були складені перші словники, з´явились твори художньої, передусім історичної прози. Кінець II — початок Ш ст. є золотим століттям китайської поезії, хоча на кінець імперії Хань у змісті світських віршів переважає дедалі більше анакреонтична і казкова тематика. Поширюються містична і фантастична літератури. Держава все активніше використовує конфуціанство. У 195 р. до н. е. на камені було висічено державний примірник конфуціанського "п´ятикнижжя" у відредагованій версії. З цього часу порушення конфуціанських заповідей каралось, інколи навіть смертною карою, як "найважчий злочин".
Про будівельну вправність китайців свідчить Велика китайська стіна — величезна оборонна споруда, зведення якої було розпочате у 214 р. до н. е. Вона мала захищати території імперії від набігів кочівників-гунів а півночі і північного заходу. Будівництво Стіни тривало понад 1000 років і було завершене лише у XVI ст.
Заввишки вона сягала 6,6 м, а її ширипа у нижній частині становила 6,5 м із таким розрахунком, щоб по її верху, ховаючись за зубцями, могли проїхати візки і пройти загони солдатів. Через кожних 100—120 м над Стіною піднімалися невисокі башти, з яких легко обстрілювалася найближча її ділянка.