• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Культурологія

3.6. Слов´янська міфологія

Будучи частиною первісного світу, слов´янська стародавність мала свою специфіку. Для вірувань найдавніших слов´ян, як і для інших мешканців планети на етапі родоплемінного ладу, характерне уявлення про природу як світ живих істот — духів, яких вшановували. Слов´яни поклонялися лісовикам (гайовикам, полудницям, щезникам), водяникам та берегиням (пізніше - русалкам, мавкам), пальовикам, упирям (вампірам) та іншим демонам, а також одуховлювали гори і каміння, гаї і дерева (найчастіше дуби, у чехів — липу), тварин (ведмедя, вепра, тура, коня), вірили у те, що є родичами зі своїми тотемами, у зв´язку з чим були впевнені, що тотем може набути людської подоби (личини), а людина перетворитися на звіра (перевертня, вурдалака). Вони обожували не лише земні сили, а й небесні, котрі, як вони вважали, визначали їх долю як землеробів тощо.

У слов´янській міфології божеством небесного світу був Сварог, сином якого вважався Сварожич — вогонь; місцевими варіантами бога Сонця були Триглав — творець неба, землі і води у поморян, чотириликий Святовит (Свантевит) у лютичів, семиликий і восьмирукий Яровит (Геровит) у гаволян. З культом Сонця (солярним культом) пов´язаний характерний для давніх слов´ян звичай спалення трупів, а також сезонно-календарна обрядність. Слов´яни вірили у богиню земної плодючості (у русів — Мати-земля, у чехів і полабів — Жива), у бога вітрів і бур — Стрибога (у поляків — Самовила). Із розвитком родового ладу поширилися вірування у безсмертя душ померлих предків, які називались "нав´є", зокрема у те, що померлі предки (Рід, Шур, Рожаниці, у чехів — Судички) у загробному житті продовжують піклуватися про свій рід. Віра у загробне життя душі, тимчасове повернення її до середовища живих породили відповідні поховальні обряди та поминальні "нав´ї дні" (пізніше — батьківські). Душі померлих дівчат ушановувалися під ім´ям русалок (мавок, пявок). Культ предків зникав поступово разом із родовим ладом, і на місце покровителів роду прийшли духи моногамної сім´ї — домовики (у західних слов´ян — господарики, пенати, skritsky); із загального сонму духів почали виокремлювати небожителів — богів. У VI ст. слов´яни вірили, що тільки один бог — бог блискавки — володарює над усіма. Загальнослов´янський бог пізніше йменувався у русів як Перун, у болгар — Пирін, у поморян — Пируновець. Коли виникла ієрархія та диференціація у світі духів (у ранньофеодальному суспільстві), головними богами слов´янської знаті стали Перун (Радгост, Святовит), наділений функціями бога війни, та Велес (у русів — Волос) — бог худоби і багатства.