• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Культурологія

3.3. Анімізм та інші форми первісної духовності

Дав людини періоду дикості навколишній світ міг здаватися ворожим, але не був незрозумілим: оскільки життя за первіснообщинних умов мало своєю віссю кровно родинні відносини (племена, роди), то весь світ (небо, сонце, води, тварини тощо) в уявленні тогочасної людини теж був єдиною великою общиною, пов´язаною родинними відносинами. Все, що існувало, сприймалося як живе, таке, що має душу, звідси — анімізм, а також інші форми первісної свідомості (тотемізм, табу фетишизм, магія), які є зачатками майбутніх релігій, права, моралі, науки, мистецтва.

Віра в одуховленість, одухотвореність природи досягає найвищої точки у міфах, які є природним результатом розумової праці первісних людей, що прагнули розкрити у найдрібніших деталях навколишнього світу вияви особистого життя і волі. Первісна людина все, з чим вона стикалася у житті (істоти, рослини, явища), вважала своєрідним партнером, який має особистісні якості. Будь-які зіткнення зі звіром, річкою тощо переживалися цілісно: емоціями, творчою уявою, інтелектом. І кожна така подія, для того щоб зробити її зрозумілою іншим, переказувалась у формі оповідання. Саме про таке "оповідання" йдеться, коли вживається слово "міф". Починаючи від сміливих і грубих міфів про природу, в які дикун вкладав свої знання, здобуті його "дитячим" спогляданням навколишнього світу, і до тих часів, коли вони сформувались у міфологічні системи - незграбні і страхітливі у Мексиці, хвалькуваті та гіперболізовані у буддійській Азії, граціозні у Греції, минуло багато тисячоліть. Міф (з грец. — переказ) — архаїчна оповідь, переказ про духів, богів (пізніше — героїв), яка не містить нічого абстрактного, однак є узагальненням тих чи інших явищ. Деметра, наприклад, є узагальненням усього землеробства в цілому, а Посейдон — узагальненням усіх морів і морських явищ.

Водночас усі узагальнення в міфі не виходять за межі почуттєвих уявлень, ідея збігається зі звичайним образом. Коли зима і літо пояснюються зниканням і появою Персефони, дочки Деметри, викраденої підземним богом, то ця образна картина збігається з ідеєю зміни пір року. І цим міф принципово відрізняється від науки і філософії, які в окремі періоди людського розвитку наближалися до міфології та навіть зливалися з нею. Сюжети міфів різноманітні. Деякі з них містять пояснення походження Всесвіту, людини, тварин, рослин, стихійних явищ природи (наприклад, міф про Перуна — бога блискавки і грому — у давніх слов´ян, про Агні — бога вогню — в індійців, біблійний міф про всесвітній потоп та ін.). Чимало міфів пов´язано з господарською діяльністю людини, різними винаходами та відкриттями: міфи землеробських народів про героя (бога), що вмирає і воскресає, які відобразили уявлення про життя природи (Осіріс — у єгиптян, Діоніс — у давніх греків тощо), давньогрецький міф про Додала — майстерного будівничого і художника, єгипетський міф про Тота — винахідника писемності та ін. У деяких міфах відобразилися реальні явища життя (наприклад, у міфі про амазонок збереглися спогади про часи матріархату). Розквіт міфотворчості припадає на добу розвинених общинно-родових відносин. У цю епоху виникають усі найбільші міфологічні цикли, які пізніше були закріплені в літературних пам´ятках.