Філософія родознавства
Педагогогічний досвід.
Зацікавлено відбувалися культурологічні читання між навчальними закладами. Наприклад, курсанти кафедри журналістики відділення військової підготовки державного університету "Львівська політехніка" приймали у себе студентів Львівського державного медичного коледжу (8 червня 1996), а студенти-медики — військових журналістів (30 травня 1997), У процесі дослідження родоводу студентки Львівського медичного коледжу (третій курс, вечірня форма навчання, 1998) — Ірина Марушкевич (Кузишин) і Оксана Холодзюн встановили родинні зв´язки. Виявилося, що Оксана — троюрідна сестра мами Ірини, тобто Ірині — тітка.
У 1997 р. 23 травня до 57-ї річниці Львівського банківського коледжу відбулися культурологічні читання, де особливо цікавою була доповідь Надії Перун, яка зібрала інформацію про 328 представників роду. В читаннях взяли участь керівники банківських установ м. Львова, викладачі та студенти Львівського медичного коледжу, представники церкви.
Культурологічні читання супроводжують виставки "Народне мистецтво" і "Народне харчування".
Студенти демонструють родинні мистецькі вироби — українські строї, весільні рушники, вишиті картини, писанки з орнаментом, характерним для Гуцульщини, Волині та ін. Наприклад, Ігор Залога (студент медичного коледжу) детально розповідав про довершене мистецтво вишивки бабусі (за лінією матері) — Агафії Лонкевич (1936—1992), яке вона успадкувала від своєї матері Стефанії-Михайлини Кожух. Помешкання бабусі Агафії прикрашали численні серветки, килими, обруси, значну частину виробів вона подарувала церкві м. Бібрки. Вдома зберігається найдорожча реліквія — два вишиті нею килими (розмірами 1,5 х 2,4 м, 1,2 х 3, 5 м). Більшість студенток демонструють власноруч вишиті рушники, серветки, блузки.
До солодкого столу студенти випікають торти, печиво за родинними рецептами, готують узвар — традиційний український напій.
Досвід культурологічних читань "Родовід — духовний діалог поколінь" узагальнено у виданнях (Черепанова, 1998; Сгегерашта, 1998; 1999).
На плюралізм національних традицій орієнтує дослідницький проект — "Діалог культур: Україна у звичаях і традиціях: Родознавство", де йдеться про дослідження родинних традицій багатьох спільнот України (болгар, вірмен, греків, євреїв, кримських татар, поляків, росіян та ін. (Черепанова, 2003).
Безумовно, важливо виховати молодь у повазі до духовних надбань не лише українського народу, а й інших народів. Наприклад, у виданні "Культура і спільнота у становленні педагога" (Л., 2000) з позицій педагогічної антропології розглянуто розвиток педагогічної освіти в Україні та СІНА, шість українських і шість американських авторів аналізують вплив соціально-культурних чинників на їхнє особистісне становлення як педагогів. У виданні "Духовність педагога — майбутнє України" (Л., 2005) підготовленому викладачами Педагогічного коледжу Львівського національного університету ім. Івана Франка, розглянуто сучасні реалії глобалізації, інтеграції, функціонування європейських освітніх систем (у тому числі в Україні) під знаком Болонського процесу, актуальність підготовки педагога нового типу на національних освітньо-культурних традиціях, з розвинутим гуманітарним мисленням, орієнтованим на полікультурний діалог, інноваційну науково-пошукову професійну діяльність. Розроблено сценарії свят українського народного календаря, концертні програми на вшанування Матері, висвітлено святкування Різдва у країнах, мови яких вивчають студенти, традиції Різдва у Німеччині (літературно-музична композиція німецькою й українською мовами), Різдва та Нового року в Об´єднаному Королівстві Великої Британії (літературно-музична композиція англійською мовою).
Упродовж 1991—2007 рр. за програмою родознавчих досліджень працювали майже 3 тис. студентів. Українська традиція передбачає знання свого роду до сьомого коліна. Таких досліджень понад 25 %. Більшість досліджень охоплює 4—5 поколінь родини, трапляються дослідження, які охоплюють 8—14 поколінь.
Досліджуючи родинну обрядовість, потрібно звернути увагу на самобутність народних звичаїв (весілля, народний, вибір імені, поховання, поминання), ремесла і художніх традицій, харчування у регіонах, де мешкають батьки чи інші представники роду. Знання цих звичаїв та обрядовості сприяє зміцненню морально-психологічних основ молодої сім´ї, отже — духовних зв´язків із родом. Опанування практичними навичками у конкретних видах народного мистецтва, наприклад, вишивці, оздобленні одягу завжди будуть корисними для молодої людини.
Варто пам´ятати, що харчування — традиційна форма родинної обрядовості. В українців традиції харчування формуються під впливом природних, географічних чинників і пов´язаних з ними видами господарської діяльності. Режим харчування визначають особливості календарного сезону і відповідно тривалість трудового дня. Народне харчування, передусім обрядові страви, мають суспільно-ціннісне значення як форми соціального спілкування. Народне прислів´я наголошує: "Рід великий — обід багатий".
Вважається, що першу кулінарну книгу (якій майже З тис. років) написав давньокитайський філософ Конфуцій (бл. 551—479 до н.е.). В Європі кулінарні книги з´явилися через 2 тис. років. Досвід української народної кулінарії та слов´янської кухні висвітлено в окремих дослідженнях (Ар-тюх, 1977; Гонтар, 1979; Чмир, 1997).
У 1992 р. здійснено репринтне видання праці відомого історика, етнографа, фольклориста М. Маркевича (видана вперше в Києві, 1860). Автор відкриває світ народної культури та національної кухні, описує 90 найтиповіїних простих у виконанні оригінальних страв народної української кухні. Більшість цих страв незаслужено забуті, наприклад, баба-шарпанина, гречані пампухи з часником, зубці, путря, книші, картопля з маком, кулики, лемішка й ін. Згадуються смачний і корисний бузиновий і калиновий кисіль, квас із березового та кленового соку, варенуха; маківники, пря-ники-медяники, яблучна та ягідна пастила, слабоалкогольні настойки.
Безумовно, цікаві видання "Зелена кухня" (1994), де розповідається про використання дикорослих їстивних рослин у харчуванні, наводиться їх медична характеристика, "Козацькі страви" (1994), що знайомлять з призабутими рецептами української кухні.
За українськими національними традиціями споживання їжі, повсякденні страви готувалися переважно з рослинних складників. Зазвичай дотримувалися посту. Піст — це утримання від їжі загалом або лише від м´ясної. Розрізняють піст одноденний (п´ятниця кожного тижня, день перед Йорданом, свято Воздвиження Чесного Хреста, Усікнення голови св. Івана Хрестителя) і багатоденний (перед Різдвом Христовим — Пилипівка, перед Воскресенням Христовим — Великий піст, перед святом св. апостолів Петра й Павла — Петрівка, перед Успінням Пресвятої Богородиці — Спасівка). До Спаса (19 серпня) не їли яблук, передусім жінки. Чіткого пояснення цього звичаю не існує, народне світосприйняття пов´язує його з Свою, яка недозрілим плодом яблука почастувала Адама.
У народному харчуванні широко використовується мед. З меду готували обрядові напої, мед вважають символом дружніх взаємин. Відоме висловлювання "ставлю на мед" означало — взяти і вчасно сплатити борг. Завжди цінувався гречаний мед. У народній медицині гречаний мед використовується для лікування захворювань дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту, серця, печінки, нирок. Гречаний мед вміщує більше білків і жирів, аніж липовий і квітковий, майже 40% глюкози й усі незамінні амінокислоти.
Основними продуктами народного харчування здавна були гречана каша і житній хліб. Каша споживалася відтоді, як людина навчилася виготовляти керамічний посуд із глини. Крупа і варена каша з´явилися наприкінці кам´яної доби. Народи Давнього Сходу традиційно споживали ячмінну кашу. Жителі Еллади вважали, що ячмінь забезпечує довголіття та хороший зір.
До речі, у Давній Русі вираз "їсти кашу" означав "бенкет", а гречку в ті часи приписували як своєрідний засіб при "пустоті душевній і суєтності розуму".
Витончена художня обрядовість становить характерну ознаку народного життя українців. Хліб, каша, мед вважаються найголовнішими складовими обрядових дійств. У всіх різноманітних видах обрядовості зерно — символ життя, продовження роду.
Згідно з тенденціями роздільного харчування, хліб добре сполучається з рослинними продуктами, соліннями, плодами, фруктово-овочевими консервами, жирами, медом. І навпаки, хліб зовсім не перетравлюється, повністю не засвоюється якщо споживати його з м´ясними, молочними продуктами, яйцем, м´ясними та рибними бульйонами. Несумісний хліб і з бобовими, горіхами, грибами. За українським народним досвідом, рекомендується вживати настій з вівса з метою відновлення діяльності шлунково-кишкового тракту як засіб проти діатезу в дітей (овес промивають, просушують, перемелюють на кавомолці, дві столових ложки борошна засипають у термос, заливають 0,5 л води; настоюють 3—4 год. і вживають за бажанням як їжу). Чисту вівсяну кашу добре давати породіллям, які втратили багато крові, та для збільшення грудного молока (Семенова, 1991).
Досвід народного харчування цінний при профілактиці променевих захворювань (постчорнобильська ситуація). Українська народна медицина здавна використовує цілющі рослини, які мають позитивні фізіологічні дії, нормалізують функції залоз внутрішньої секреції, стимулюють обмін речовин. З-поміж таких рослин — абрикос звичайний, аїр тростинний, бузина чорна, терен, шипшина й ін. Розробляються рецепти на основі складників рослинного походження, які підвищують стійкість організму (Зубков, 1989).
Увагу дослідників привернула ехінацея пурпурна, багатолітня рослина з родини складноквітникових, заввишки 70—120 см. За формою квітки вона нагадує майори або ромашку, родом — із східних районів американського континенту, широко розповсюджена в Мексиці; в Україні відома як рудбекія пурпурна. У Науково-дослідному інституті фармакології Міністерства охорони здоров´я України встановлено, що ехінацея виводить з організму радіонукліди, підвищує імунітет щодо променевого захворювання (Гегельський, 1991).
Доцільно споживати овочі, фрукти, крупи, ягоди, які мають радіопротекторні властивості. З-поміж них — капуста-брокколі (спаржева), звичайна капуста, червоний буряк, ріпа жовта, гречка, суниці, шипшина. Вчені Київського технологічного інституту легкої промисловості розробили профілактичні харчові продукти з екстрактів пророслих зерен пшениці, вівса, кукурудзи, гороху: антигіпоксин, хо-лесол, нефросол, які сприяють виведенню з організму радіонуклідів (Галузинська, 1993).
В Україні за звичаєм жінку, котра вміє випікати хліб, називали Господинею.
На Сході, щоб називатися доброю господинею, жінка повинна вміти приготувати майже 30 страв з фініків.
Хліб — важливий вуглеводний продукт. У народних рецептах йдеться передусім про випікання прісного хліба з борошна грубого помелу, що е виявом народного мудрого ставлення до здоров´я.
Шанобливе ставлення до хліба та хліборобської праці засвідчують народні прислів´я: "Хліб житній — то батько рідний, гречана каша — то матір наша".
З народними морально-етичними настановами перегукуються поетичні рядки Дмитра Павличка:
Пахне хлібом трава,
Що купала мене з дитяти,
Пахнуть хлібом слова,
Що мене їх навчила мати.
Пахне хлібом терпка
Пісня батьківської стодоли.
Пахне хлібом рука,
Що водила мене до школи.
Існують різні національні види хліба. Наприклад, у Латвії випікають селянський хліб із житнього борошна грубого помелу з незначними домішками пшеничного. Тісто готують без дріжджів, малосолене. Такий хліб смачний, високо-поживний і завдяки висівкам — цілющий. З погляду мікробіології — це чистий продукт, оскільки відсутнє джерело чужорідних мікроорганізмів (дріжджів) у шлунково-кишковому тракті.
Національний хліб вірмен — листовий лаваш (він не черствіє, "оживає" при збризкуванні водою); казахів — перепічки токаш, дамдивану, жай-нан; грузин — тандирський хліб, трахнітулі, мадаулі, шоти; азербайджанців — чурек.
Англійці для випікання хліба переважно використовували кукурудзу. Загалом англійська кухня проста і невибаглива. Англійські колоністи поширили у Новому Світі вівсяну кашу, бекон, ростбіф, відбивні з баранини. На гарнір використовували екзотичні для тодішнього Старого Світу варений гарбуз, картоплю, помідори. У Новій Англії й сусідньому штаті Нью-Йорк росте безліч яблунь, яблучне пюре подають до ростбіфа із телятини та свинини, підсмаженій на решітці. Широко використовується риба — тріска, форель (варена, смажена, печена). У приготуванні лангустів і креветок відчутний вплив французької та італійської кухні. Побутує вислів: "Хороша англійська кухня — це французька кухня".
Американська кухня складалась у часи поширення конвеєрного харчування, напівфабрикатів, консервів, використання холодильних установок. їжа тут переважно стандартизована.
Оригінальніша кухня збереглась на Заході та Півдні, зокрема страви зі свинини, домашня шинка гарячого приготування. Вирізняється креольська кухня у Новому Орлеані, витоки якої сягають французьких традицій (риба з різними соусами чи мигдалем) та іспанських (рис із креветками, рибою, м´ясом). Найвищим досягненням американської кулінарії вважається натуральний біфштекс, зокрема у Чикаго. Лише на американському Заході можливо скуштувати барбекю-біф, для приготування якого використовують тонко нарізану воловину. Біфштекс і барбекю-біф — американські витвори ковбоїв "дикого" Заходу. Американським вважається і яблучний пиріг, хоча тут його поширили пенсільванські німці. Американці (майже кожен другий) прагнуть позбутися зайвої ваги, використовуючи для цього різноманітні дієти. Тому хліб у харчуванні використовують мало. До обіду подається маленька булочка і трошки масла. Америка — батьківщина картоплі, проте вона тут не користується великим попитом.
Американська кухня вміщує досягнення різних країн. Зокрема вживаються німецькі ковбаси, італійська піцца, дрібно нарізана воловина зі зеленим перцем по-китайськи, мексиканські такс — кукурудзяні млинці з гострою приправою, грецькі "сувлакі" — шматочки прісної підсмаженої баранини з овочами у м´яких пшеничних коржах і навіть український борщ.
З часів Наполеоне (він цурався пишних обідів) поширився термін "буфет" як звичка вживати їжу стоячи. На різдвяному столі французів обов´язково має бути фуа-гра, делікатесна гусяча печінка. У Парижі продаж її різних видів здійснює спеціалізований елітний магазин "Фашон" (ціна за 1 кг — 300—350 дол.).
Сучасні глобалізаційні процеси, "ринок без кордонів", синтез економіки та біотехнологій, створення модифікованих продуктів харчування актуалізують необхідність збереження традицій народної кулінарії.
Наприклад, корінні жителі Австралії з поширенням західних продуктів харчування (чіпси, гамбургери, кока-кола й ін.) зменшили вживання місцевої риби, внаслідок чого поширилося захворювання діабетом (сьогодні ця хвороба простежується у кожного третього австралійця).
Набули поширення так звані трансгенні продукти. При використанні методів "мікробомбардування" і генетичного схрещування продукти набувають нових якостей. Так з´явилися трансгенні картопля, соя, кукурудза, яблука, морква тощо. У продукти вводилися спеціальні гени, зокрема проти холери, в картоплю — ген стійкості проти колорадського жука й ін.
У США трансгенні продукти вживають понад десять років. Тут у торгівельній мережі поширено понад 100 видів трансгенних продуктів. Виросли покоління, які не знають смаку справжнього яблука чи помідора.
В англійських кав´ярнях обов´язково називаються трансгенні продукти. У Росії трансгенні продукти набули поширення останні п´ять-шість років. Близько 25 % продуктів в Україні містять генно-модифіковані елементи.
В Європі заборонено продаж дитячого харчування, виробленого на основі трансгенної сої. Генетично модифіковані продукти підлягають обов´язковому маркуванню в країнах Євросоюзу.
При вживанні трансгенних продуктів відбувається імунізація організму людей і тварин. Вважається, що бджоли з генно-модифікованих продуктів виробляють "неприродний" мед. Вплив таких продуктів на організм людини потребує всебічного вивчення.
Не можна вважати позитивною практику поширення в Україні таких західних закладів харчування, як "McDonald´s", зокрема у Галичині, де глибоко укорінена культура народної кулінарії.
Своєрідний досвід започатковано в Білорусі, де противагу "McDonald´s" становить виготовлення хлібних виробів за принципом "два в одному" (хліб зі салом, хліб із шинкою).
Кожну родину характеризують не лише власні неповторні кулінарні рецепти приготування обрядових і повсякденних страв, які варто передати поколінням, а й наслідування родинних імен.
Цікаву тенденцію виявила студентка Львівського банківського коледжу Мирослава Халак: "Помітно, що чим ближче ми підходимо до мого (наймолодшого) покоління, тим частіше в родині імена надаються "за модою". Немає вже Теофілії, Параскеви, Теклі. З´явилися Аліни і Лесі, Русла-ни і Лілі, Тетяни і Наталі". Трапляється ситуація, про яку сказала інша студентка коледжу — Руслана Біблій. Вона зауважила: "Коли я народилася, батьки довго не могли вибрати ім´я, можливо тому, що я була первістком молодої сім´ї. Отож, внаслідок пошуків мене назвали Ростиславою — з ініціативи батька; мама дала мені ім´я Руслана, а охрестили Марією — на вимогу бабусі".
Галина Усик (Львівський державний медичний коледж) у родинному літописі написала: "Моїй мамі, Усик Софії Сильвестрівні, і татові Усику Григорію їльковичу, дуже подобалось ім´я Ігор, яким вони назвали мого брата. А коли я появилася на світ, то брат наполіг, щоб мене назвали Галиною. В нашій родині найпоширеніші жіночі імена — Ганна, Марія, чоловічі — Іван".
У процесі науково-пошукової діяльності студенти віднаходять документи генеалогічного характеру та приватно публічного змісту.
Загальну зацікавленість викликав оригінальний "Протокол наміру вступу у шлюб" від 28 жовтня 1875 р.. який зберігся в родині Ольги Стефанюк (Львівський банківський коледж). Згідно з документом, у присутності батьків і свідків наречені повинні були відповісти на деякі запитання з метою виявити серйозність намірів створити сім´ю.
Окремі документи засвідчують правові засади регулювання майнових відносин. Такі документи віднайшли студенти Львівського медичного коледжу. Наприклад, Ольга Джура та її брат Петро розшукали "Контракт купівлі та продажу" (від 12 листопада 1900 р.). Контракт уклав Францішек Гнат з метою продажу 2/8 частини землі (маєтку) Аполонії Ко-сак — своїй сестрі (прабабусі Ольги Джури за лінією батька).
В родині Людмили Гайванович збереглися два документи. "Контракт даровини" (Акт нотаріальний від 22 вересня 1910 р. № 7639), за яким Василь Гайванович (син Павла) "відступає у необмежену власність" своєму синові Пилипові Гайвановичу половину земельного господарства у Розсохачі (названо перелік нерухомостей). Актом зазначено, що особа, котра отримує дарунок (Пилип Гайванович), — приймає його, а даруючий відмовляється від будь-яких претензій з кожного пункту, передбаченого Законом. Вартість дарунка, за оцінкою контрагентів, становить 1 тис. 200 крон. Акт складений польською мовою у присутності свідків; "засвідчив Андрій Данилович — нотаріус в Борині, в Галичині". Інший документ — "Угода передшлюбна" від 29 вересня 1932 р. визначає матеріальні зобов´язання Пилипа Гайвановича (господаря з Розсохача) та Федора Чудийовича (господаря з Оравчика) стосовно одруження їхніх дітей, а також розмір матеріального відшкодування сторін (200 дол.) у випадку недотримання угоди.
У родині Оксани Дудар зберігся "Евакуаційний лист" (Карта евакуаційна) від 8 березня 1945 р. Згідно з документом, родина Івана Кузика (вісім осіб) була переселена зі с. Горинь (Любіньського р-ну Польського воєводства) до с. Зар-ваниця (Золочівського р-ну Львівської обл.). Дозволялося взяти коня, корову, плуг, збиральну машину, 20 ц продовольчих продуктів.
Цей документ пов´язаний зі складною проблемою розселення українців у Польщі. Поворотним історичним моментом розселення українців у повоєнній Польщі стала відома акція "Вісла" (акція В). Сучасне цивілізоване суспільство не знає таких випадків насильного вигнання частини великого народу з його етнічних земель, крім сталінського свавілля у колишньому СРСР, коли були вигнані зі своїх земель цілі народи — калмики, карачаївці, балкарці, чеченці, інгуші, кримські татари, турки-месхетинці, німці, корейці, греки, курди (Заставний, 1991).
Досвід родознавчих досліджень засвідчує глибоке розуміння учасниками проекту соціальної, культурної, морально-естетичної, духовної сутності традиції Повноліття та важливості її започаткування у власних родинах.
Про це йдеться майже у кожному дослідженні родинних традицій. З-поміж них — курсанти кафедри журналістики колишнього Відділення військової підготовки при Державному університеті "Львівська політехніка" Андрій Лавре-нюк, Олексій Тригуб, Павло Новосьолов, Віталій Іванов, Арташес Маркарян та ін. "Складанням родоводу, — пише Юлія Лівійська, — я завдячую своїм рідним: батькам, бабці Зінаїді Іванівні Завгородній, діду Лівійському Федору Григоровичу, який мешкає в Омську і надіслав дерево роду Лівійських. До Дня Повноліття майбутніх моїх дітей я підготую і передам для них родинний літопис з надією, що вони продовжать досліджувати наш рід". Микола Лєтунов зазначив у літописі: "Я лише започатковую дослідження історії нашого роду. Будуть діти в мене і моєї сестри Наталі — з´являтимуться нові гілки родинного дерева. Наші нащадки на День Повноліття отримають родинний літопис. Сподіваюся, що вони впишуть у нього власні славні сторінки".
Про духовну цінність традиції Повноліття зазначали студенти Львівського державного медичного коледжу на культурологічних читаннях до 225-ї річниці навчального закладу (1996), зокрема Ольга Джура, Наталія Прокопенко, Ольга Лозицька, Руслана Терешко, Руслана Голдій та ін. Віталія Бисага висловила впевненість, що "літопис буде доповнюватися з покоління до покоління. Цим самим збережеться самобутність мого роду. Надіюся започаткувати нову традицію святкування Дня Повноліття своїх дітей, цього дня їм буде вручатися літопис роду, альбом з побажаннями продовжити дослідження історії і традицій родини". "В майбутньому родинний літопис я передам своїм дітям, коли їм виповниться 18 років, — у День Повноліття, щоб вони знали свій рід, шанували і примножували його традиції", — написала Марійка Тимо. "Дуже шкода, — наголошував Володимир Слєсарєв, — що всі близькі та старші члени родини, які могли б розширити інформацію, вже померли. Проте розпочаті дослідження вважаю корисними, оскільки вони — дорогоцінна пам´ять для моїх дітей, особливо враховуючи зміну місця проживання, переїзд з Рівненщини до Галичини, де інші традиції й обряди. Досліджуючи історію своєї родини, я проникся повагою до своїх предків, зрозумів, що я маленька ланка у цьому ланцюжку, але від мене теж залежить міцність його. Найбільшу допомогу в складанні літопису мені надала мама — Слєсарєва Марія Павлівна, якій я щиро вдячний. Я повинен стати гідним своїх предків, і хочу передати це почуття своїм дітям. Родинний літопис буде вручатися дітям і внукам, нащадкам у День їхнього Повноліття".
Про важливість започаткування у родині традиції Дня Повноліття йшлося на культурологічних читаннях у Львівському банківському коледжі (1997). Це стверджували виступами студенти Надія Перун, Олександр Євсеєнко, Мирослава Халак, Оксана Кравецька, Ольга Костецька, Ольга Стефанюк, Руслана Біблій, Олена Орлова й ін. "Цим літописом, — зазначав Олександр Євсеєнко, — я започатковую надзвичайно цікаву і корисну традицію — дослідження історії свого роду. Сподіваюся, що мої діти продовжать цю роботу, оскільки у День Повноліття подарунком для них буде літопис нашого роду".
Проблеми Повноліття і загалом родознавчі дослідження знайшли широку підтримку серед педагогів (доценти Оксана Кушлик, Олена Куцик, викладач Ірина Барна) і студентів третього курсу філологічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка, учасників культурологічних читань (ЗО травня, 2002).
Читання присвячувались 62-й річниці навчального закладу і 10-річчю науково-пошукового проекту "Родовід — духовний діалог поколінь".
Про дослідження родинних традицій розповіли понад 25 студентів, зокрема Лілія Федько, Тетяна Мицак, Галина Луцик, Любов Ханас, Оксана Кикта, Галина Садова, Ольга Гідз, Наталія Крута.
"Мені надзвичайно сподобалася ідея передачі літопису дітям та внукам у День Повноліття, — наголошувала Євгенія Ковалевська, — це має бути справжнє свято. За півтора року повнолітньою стане моя сестра Вікторія. Отож, урочисто передаю естафету своїм наступникам".
"Досліджувати свій родовід надзвичайно цікаво, — зазначала Галина Шкред, — хоча я не перша в своїй родині розпочала цю справу. Складанням генеалогічного дерева займався ще брат мого батька — Іван. І я думаю, що цю традицію продовжать наші нащадки. Адже необхідно дотримуватися заповітів прадідів, дідів, батьків, вивчати народні традиції, звичаї, обряди. Це все виховуватиме пошану до минулого. Кожен повинен знати свою історію, і тільки тоді збережеться наша культура, наша нація".
Особливо проникливо сказала Тетяна Щуровська: "Збираючи інформацію про свій рід, я започатковую нову традицію святкування Дня Повноліття. Цього дня я подарую своїм дітям зібраний мною родовід. На мою думку, знати історію свого роду не лише цікаво, а й корисно, оскільки в минулому зберігається майбутнє роду. І я, Щуровська Тетяна Євгені-ївна, зобов´язуюсь перед усіма живими і предками свого роду зібрати найповнішу і найдостовірнішу інформацію про кожного з членів родини, передати її своїм нащадкам як міцну і непохитну основу їхнього майбутнього. Нехай у кожній родині панує тепла атмосфера, щирі та дружні стосунки, Мир та Злагода".
Програма досліджень "Родовід — духовний діалог поколінь" з 1998 р. започаткована у Севастопольському національному технічному університеті. Тодішній ректор університету — Михайло Лавриненко, професор, академік інженерної Академії України (котрий, на жаль, передчасно пішов з життя), підтримав цю програму як напрям виховання і розвитку гуманітарного мислення молоді засобами національної культури, оскільки майбутня професійна діяльність випускників університету пов´язана переважно з технікою. Студенти здійснюють дослідження родинних традицій у процесі вивчення курсу "Української та зарубіжної культури" (викладач кандидат мистецтвознавства, доцент Тетяна Смір-нова). Примітно, що у дослідженнях беруть участь студенти саме технічного навчального закладу, представники різних національностей Кримського регіону України.
Цікаві творчі здобутки Педагогічного коледжу Львівського національного університету ім. Івана Франка. Безпосередньо у Львівському університеті родознавчі дослідження і читання відбулися у 1992—1994 рр. (факультет журналістики). Родознавчі дослідження і читання у Педагогічному коледжі відбулися 4 жовтня 2005 р. на честь Дня Львівського національного університету ім. Івана Франка, Дня вчителя і 135-ї річниці коледжу. Про дослідження історії, звичаїв і традицій свого роду, суспільне значення Повноліття розповідали Марія Черник, Олеся Гложик, Євгенія Ключник, Оксана Дзюрій, Мирослава Бодаковська, Наталія Готько.
Участь студентів педагогічних закладів освіти (Дрогобич, Львів) у дослідженнях родинних традицій має особливе оп-тимізуюче значення, оскільки засвідчує становлення нової генерації педагогів, орієнтованих на цінності національної та світової культури, цінності роду і сім´ї.
Найурочистішу частину культурологічних читань становить відзначення Господині — дівчини, котра вміє спекти хліб або коровай. Здавна випікати хліб вміли у кожній українській родині.
Проте нині на потоці, де навчаються 80—100 студентів, трапляються лише одна-дві дівчини, яких у родині навчили випікати хліб. З-поміж них Корнелія Карпин (Львівський університет ім. Івана Франка), Марійка Тимо (Львівський медичний коледж) — її хліб був найсмачнішим (рецепт родина не розголошує), Марія Чопань, Олена Тишкевич, Надія Михайлівська (філологічний факультет Дрогобицького державного педагогічного університету), Марія Черник (Педагогічний коледж Львівського національного університету імені Івана Франка).
Аналіз родинної інформації передбачає процедуру філософської рефлексії. Філософська рефлексія виявляється як осмислення граничних основ буття, мислення, людської культури загалом. Усвідомлення практично-духовного досвіду, об´єктивованого у багатоманітних формах життєдіяльності поколінь родини, власне і є рефлексія над сенсом і змістом людського буття, історією роду. В контексті філософської рефлексії культура постає як діалогічна взаємозумовленість опредметнення і розпредметнення.
!["Схема]("/imag/kultur/4er_frod/image001.jpg")
Рис. 5.1. Схема родоводу київських князів, княгині Ольги та Анни Ярославни
Зібрана інформація систематизується, аналізується, узагальнюється, становить основу складання родинного літопису, упорядкування родинного альбому. Створюється генеалогічна схема роду. З цією метою радимо ознайомитися з відповідними виданнями (Махновець, 1989; Висоцький, 1991; Яковенко, 1993; Цепеляк, 2006). (Див. схему: "Родовід, київських князів, княгині Ольги та Анни Ярославни").
Родинний літопис складається у довільній формі. Спочатку необхідно назвати скільки представників роду (предків і нащадків) охоплюють зібрані дані, з-поміж них прямих предків (по материнській і батьківській лініях), найстарших представників родини, описати їх життєвий шлях (літописи студентів подано у списку рекомендованої літератури).
Очевидно, є підстави стверджувати про позитивну тенденцію відродження родинних династій. Згідно з дослідженнями, простежується наслідування певних родинних професій, зокрема педагогічної (два-чотири покоління), медичної та військової (чотири-сім поколінь).
Наслідування родинної професії має особливе соціокуль-турне значення в умовах становлення в Україні ринкової економіки.
Родинні династії засвідчують нові стратегії мислення та життєдіяльності, новий погляд на світ і самореалізацію особистості. Проте при виборі професії потрібно керуватися покликанням як моральним критерієм.
Варто пам´ятати філософський висновок Григорія Сковороди стосовно неможливості рівності серед громадянства, оскільки така рівність суперечить природі, а кожна людина має природний талант.
З відродженням традицій родинної професії (бізнесу, економічної, військової, медичної, мистецької, педагогічної та ін.) пов´язані тенденції піднесення престижу творчої діяльності. У творчій співпраці поколінь утверджуються честь родинної професії, поняття родинної династії, атмосфера взаємодопомоги, взаємна відповідальність, зміцнюються духовні зв´язки між поколіннями.
Шляхи історії суперечливі. Внук Наполеоне, котрий зазнав поразки в Росії у війні 1812 р., герцог Максиміліан
Ліхтенбергзький і внучка російського імператора (дочка Миколи І) — Марія покохали одне одного.
Рід видатного російського поета Олександра Пушкіна через сім поколінь налічував близько 300 нащадків, проте ніхто з них не наслідував його поетичного таланту. Дружина поета, Наталія Миколаївна, дожила до внуків і правнуків. А в Москві 2007 р. в дні відзначення пам´яті О. Пушкіна вперше зустрілися нащадок Дантеса (дуель з яким призвела до трагічної кончини поета 10 лютого 1937 р.) — і нащадок Пушкіна.
У блокадному Ленінграді 9 серпня 1942 р. звучала знаменита Сьома симфонія видатного російського композитора Дмитра Шостаковича. Тепер його син Максим — диригент знаменитої симфонії батька.
Вітри історії розвіяли по світу багатьох талановитих українських митців, з-поміж них — родина Кричевських. Василь Григорович Кричевський (1872—1952) — відомий український архітектор (за його проектом у стилі українського національного модерну споруджено будинок губернського земства у Полтаві, 1905—1909), живописець, графік, майстер декоративно-ужиткового мистецтва. Його син Василь Васильович Кричевський (1901—1978) — живописець, з 1949 р. перебував у США, дочка якого Катерина — американська художниця, передала Україні картини, малюнки, проекти талановитого дідуся.
Ім´я талановитого художника Федора Григоровича Кри-чевського (1879—1947) було викреслено з історії українського малярства. Тепер твори майстра представлено в експозиції Національного музею (Київ). Приваблює урочистістю, декоративністю, контрастом кольорів його картина "Три віки" (1913, Художній музей. Суми). Тут зображені бабуся-няня (в родині Старицьких), Л. Старицька та її дочка Галина. Картина через єдність трьох поколінь і неперервність життя утверджує гуманістичну ідею материнства.
На особливу увагу заслуговує видання "Мирон Яців. 1929—1996. Життя і творчість" (Л., 2000). Книгу про батька — українського митця Мирона Яціва, з глибокою сердечністю упорядкував син — Роман Яців, кандидат мистецтвознавства. Видання засвідчує наступність духовних традицій, єдність роду Яцівих як цілого, духовну спорідненість предків і нащадків. Альбом-монографія містить світлини родини, друзів, колег, бібліографію публікацій Мирона Яціва та літературу про нього. Реєстр охоплює всі творчі сфери, де він реалізував себе як митець: ліногравюри (тонові, кольорові), літографії, оригінальна графіка, прикладна графіка й ін. Найголовнішу цінність становить здійснений сином ґрунтовний аналіз творчості батька-митця. Простежено підставові властивості душі Мирона Яціва, укорінені в родинному укладі, дороги від дитинства, зв´язок зі справжнім етнічним родоводом, сімейне гуртування (на Миколая, Різдво, Великдень), що згодом естетично окреслилось і трансформувалось в ідеал Родини, самодостатній ідеал Жінки, який втілює чистоту і гармонію, фольклорність і сак-ральність; наголошено на його мрійливій вдачі, що позначилось на романтичному ідеалові, "будучи стійким україно-центристом, митець все ж любив різноликість світу". Його національний ідеал плекався під впливом родинного середовища "цілою системою духовного аристократизму" родини Яцівих—Левицьких. Естетичний ідеал і концепція краси, відчуття кольору (прихильність до стишених тонів, делікатних колірних зіставлень, культивування благородних відтінків, "замішаних" на охрі та "сріблі") засвідчують "психологічну та естетичну близькість з духовними цінностями європейської цивілізації". Загалом чесноти з "християнського кодексу були настановними стосовно всіх форм життєдіяльності Мирона Яціва", визначали творчість художника, ставлення до професії, педагогічну діяльність, обов´язки Батька. Згадана книга — яскравий приклад духовної зрілості та відповідальності сина перед Батьком і Родом.
Засвоєння духовних цінностей у родинному середовищі— це водночас і самопізнання. Особистісне буття постає не лише як наступність життєвих перехідних циклів, а й як усвідомлення цінності людського універсуму, духовності поколінь, їхньої етносоціокультурної детермінації у системі "родина — нація — світ".
Дослідження родоводу — своєрідна діалогічна форма знання, емоційно-чуттєве й інтелектуальне усвідомлення власного "Я" органічною частиною національного і світового культурно-історичного процессу.
Проблемно-пізнавальні завдання
1. Поясніть філософське значення "методу".
2. Назвіть методи генеалогічних досліджень і розкрийте їх зміст.
3. Поясніть значення філософської рефлексії для дослідження родоводу.
4. Як досягається синтез біографії (за П. Флоренським )?
5. Яке значення має концепція діалогізму М. Бахтіна для осмислення буття роду?
6. Яке значення має універсальність "Я—Ти-зв´язку" М. Бубера для осмислення буття роду?
7. Назвіть організаційно-педагогічні аспекти дослідження родоводу.
8. Проаналізуйте зміст програми родознавчих досліджень.
9. Які документи генеалогічного характеру зберігаються у Вашій родині?
10. Чи ведуться родовідні записи у Вашій родині?
Список рекомендованої літератури
Артюх Л. Ф. Українська народна кулінарія. — К., 1977.
Генеалогічні схеми князівських родів // Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). — К., 1993.
Гонтар Т.О. Народне харчування українців Карпат. — К., 1979.
Духовність педагога — майбутнє України / За ред. С. Черепанової; Упоряд. Д. Бородій. — Л., 2005.
Европа. Кульнарные экскурсии по странам Европейского Союза. — Ниола 21 век, 2004.
Коцюбинський М. М. Подарунок на іменини: Оповідання, новели, повісті. — К., 1989.
Родовід київських князів, княгині Ольги та Анни Ярославни // Висоцький С. О. Княгиня Ольга і Анна Ярославна — славні жінки Київської Русі. — К., 1991.
Родовід руських князів за Літописом руським. До 1500-річ-чя Києва. Склав Л. Є. Махновець // Літопис руський. — К., 1989 (Додаток).
Страви на Свят-Вечір / Упоряд. і автор вступ, статті Н. Ю. Мельничук. — Л., 1992.
Фрагменти літописів курсантів (військових журналістів) та студентів освітніх закладів м. Львова // Черепанова С. О. Родовід — духовний діалог поколінь. — Л., 1998.
Фрагменти літописів студентів Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка та Севастопольського національного технічного університету // Діалог культур: Україна в звичаях і традиціях: Родознавство: Наук.-метод, зб. / Автор наук, проекту С. О. Черепанова. Передмова — проф. В. Г. Скотний. — Дрогобич, 2003. -Вип. 1.
Родовід Галицько-Волинських князів // Цепеляк І. Українські князі. Данило. Перекази про князювання Ростисла-вичів у Галицькій та Романовичів у Галицько-Волинській державі. — Л., 2006.
Чмир В. Б. Слов´янська кухня. — Л., 1997.