Філософія родознавства

Історичні традиції державної символіки незалежної України.

Родовід і наукова біографія тісно пов´язують з Україною Володимира Вернадського (1863—1945). Він був українцем по матері та батькові. Один з його предків (за лінією батька) — литовський шляхтич Верна, у війську Богдана Хмельницького воював проти поляків. Його нащадками були старшини і товариші Війська Запорозького. Предки Володимира за лінією матері (Ганни Петрівни, з роду Константино-вичів) належали до козацько-старшинської верхівки. Дядько матері Микола Гулак (1822—1899) походив із сім´ї небагатого дворянина, здобув визнання як український літературознавець і громадський діяч. На початку 1846 р. заснував Кирило-Мефодіївське товариство (разом з Миколою Костомаровим і Василем Білозерським). Володимир почав вивчати свій родовід ще зі студентських років. Після одруження з Наталіею Старицькою він досліджував її родовід. Згодом М. Драгоманов познайомив В. Вернадського з І. Франком і М. Павликом. У 1915 р. В. Вернадський написав статтю "Українське питання і російська громадськість", де чітко наголошував: "небезпека для Росії не в українському русі як такому", а в його трактуванні як шкідливого і до того ж привнесенного явища у державному і національному організмі. В. Вернадський був "українцем за корінням" і став "громадянином Всесвіту", його внутрішній світ і могутній інтелект сягали ноосферного безмежжя. Вернадському-вче-ному належав Всесвіт, в якому чільне місце посідала рідна

Україна. І це найяскравіше виявилося в його подвижницькій діяльності стосовно створення Української академії наук у Києві (Хлистун, 1992).

В. Вернадський — один з творців антропокосмізму, системи, в якій природничо-історичні й соціально-гуманітарні людські тенденції розвитку науки становлять органічну цілісність. З утворенням власної сім´ї ідеї олюднення науки і наукового осмислення життя для Вернадського-вченого набувають особистісного значення. Його цікавили проблеми спадкової талановитості й можливості її передавання у поколіннях. Він наголошував на необхідності наукового підходу до педагогіки загалом і родинного виховання зокрема, поєднання духовних, морально-етичних чинників з гуманістичними цінностями у справі підготовки поколінь до корисної суспільної діяльності без нав´язування професійного вибору. На таких принципах разом з дружиною вони виховували дітей — сина Георгія (обрав фах історика) та дочку Ніну (вона стала лікарем). Спільні цінності та, як наслідок, духовна єдність вирізняли родину Вернадських.

В автобіографічних матеріалах В. Вернадський зазначав, що для громадянського становлення особистості в сім´ї особливе значення мають образи предків, які виявляють універсальний зв´язок загального й одиничного у родовідному дереві (Вернадський, 1988, 1989).

На зв´язку генеалогії і педагогіки наголошував П. Фло-ренський, оскільки історія роду дає моральні уроки та настанови нащадкам.

Таким моральним взірцем для дітей була доля самого священика Павла Флоренського. Незважаючи на трагічне становище в´язня Соловків (розстріляний 8 грудня 1937 р.)" він прагнув донести до дітей і нащадків розуміння: кожен з них має дати світові найкраще з того, що вклав у нього весь рід. Лише тоді справдиться існування особистості. У настановах "Заповіту", звертаючись до дітей — Анни, Василя і Кирила, він наголошував:

"Не забувайте роду свого, минулого свого, вивчайте своїх дідів і прадідів, працюйте над закріпленням їх пам´яті.

Мені здається, що задачі нашого роду — не практичні, не адміністративні, а передусім розумові, організаційні у галузі духовного життя, культури, просвіщення. Намагайтеся осмислити ці задачі нашого роду і не уникайте прямого слідування їм, по можливості твердо дотримуйтесь властивої нам діяльності.

Не шукайте влади, багатства, впливу — нам все це не властиво; потрібною мірою воно само прийде; інакше стане вам нудно і тяжко жити.

Давно хочеться мені записати: частіше дивіться.на зірки. Коли буде на душі погано, дивіться на зірки або на блакить вдень. Коли сумно, коли вас скривдять, коли зазнаєте ду-шевних страждань — вийдіть на повітря і залишитесь на одинці з небом. Тоді душа заспокоїться" (Флоренський, 1992, с. 440—444).

Нині закономірно привертають увагу замовчувані десятиліттями давні галузі історичної науки, як і поняття "генеалогія" та "геральдика". З´являються генеалогічні клуби і товариства (наприклад, у Москві), які пропонують послуги спеціалістів-генеалогів з дослідження родоводу (вартість послуги — бл. 35 тис. дол.).

У сучасних умовах демократизації українського суспільства активізуються прагнення осмислити "без купюр" історію країни і родини.

Історичні традиції зберігає державна символіка незалежної України. В "Конституції України" (1997) зазначено: "Державними символами України е Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з ура´ хуванням малого Державного Герба України та Герба Війська Запорозького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної ради України.

Головним елементом Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України)" (ст. 20). Символи держави увінчують будинок Верховної Ради України.

Проте зауважимо, що осмислення буття власного роду становить моральний обов´язок і відповідальність його представника перед предками та нащадками, особливо стосовно геральдичної творчості. Головно, щоб це не було даниною моди, а відповідало давнім моральним настановам народу: "Рід пізнавай — все добре переймай".

Список рекомендованої літератури

  1. Білецький П. Георгій Іванович Нарбут. — К., 1985. Білокінь С. Український родослівник // Укр. культура. — 1991. — № 4.
  2. Висоцький С.О. Княгиня Ольга і Анна Ярославна — славні жінки Київської Русі. — К., 1991.
  3. Гречило А. Земельна геральдика // Пам´ятки України. — 1991. — № 3.
  4. Лукомский В.К., Модзалевский В .Л. Малороссийский гербовник / С рисунками Егора Нарбута. Репринт, изд. 1914 г. — К., 1973.
  5. Флоренский П. А. Детям моим. Воспоминание прошлых лет. Генеалогические исследования. Из соловецких писем. Завещание / Сост.: игумен Андроник (A.C. Трубачев), М. С. Трубачева, Т. В. Флоренская, П. В. Флоренский; Пре-дисл. и комм, игумена Андроника (А. С. Трубачева). — М., 1992.
  6. Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.: Волинь і Центральна Україна. — К., 1993.