Філософія родознавства
Груповий портрет родини Ярослава Мудрого (собор св. Софії у Києві).
Навпроти головного вівтаря, на трьох стінах центрального нефу, розміщено груповий портрет родини Ярослава Мудрого. На західній стіні було зображено князя і старшого сина, княгиню Ірину і старшу дочку – вони підходили до Христа, який сидів по троні. Ярослав Мудрий від князівської родини підносив Христу модель собору св. Софії. На головах князя та княгині — кореню (так само, як у візантійських імператорів). Інші діти, чотири дочки зі свічками, зображені на південній стіні, чотири сини — по північній. Така велика композиція ктиторського (грец. ktitor дослівно — засновник) портрета с лише у груповому портреті імператора Юстиніана І й імператриці Феодори (мозаїка у Ровен-т. VI ст.). Портрети родини Ярослава Мудрого перемалював 1651 р. із ктиторської фрески во західній стіні (її розібрано наприкінці XVII—початку XVIII ст.) голландський художник А. Вестерфсльд (?—1692). Ліворуч від Ярослава Мудрого було зображено князя Володимира Святославииа: вів уже в поважному віці, на ньому довга шуба з хутряною опушкою, у правій руці — хрест і скіпетр, у лівій — меч, на голові — корона, навколо голови — німб. На фресці князь Володимир і княгиня Ольга зображені фронтально, що відповідало рівноапостольному князівському статусу в тогочасній Русі (Висоцький, 1991).
Дотепер збереглися лише зображення на південній стіш (нони мають пошкоджений вигляд) і навпроти неї (ці декілька портретів виконано на початку XVIII ст.).
Над портретом дочок Ярослава Мудрого міститься плита із зображення орла, це — геральдичний знак княжої родини. Зооморфні зображення на Русі поширилися внаслідок їх використання феодальною верхівкою як символів влади, геральдичних знаків родинних гербів. Культ тваринного (богопротивного) заперечувала християнська церква.
Геральдика, гербознавство (допоміжна історична наука про герби) і генеалогія тісно пов´язані. Простежується також зв´язок генеалогії та символографії (наука про символічні знаки, їх використання у геральдиці, народному орнаменті, печатках, монетах та ін.), нумізматики (вивчення монет, інших засобів грошового обігу, а також медалей), сграфістики (наука про печатки).
Питання символографії розглядали діячі української культури Вадим І Цсрба кінський і Володимир Сіпінський. Наукова спадщина історика й археолога Михайла Міллера містить праці з української геральдики (1991). Працюючи на еміграції, український митець Микола Батинський зробив певний внесок у популяризацію української геральдики.
Мистецтво геральдики і символізм влади досліджували зарубіжні вчені, зокрема К. де Гассінкур, дю Рур де Полев (1907, Франція), П. В. Шрамм (1954, Німеччина), Ж. де Сед (1962, Франція).
У різних народів на стадії родового патріархального устрою з´явилися символічні знаки для позначення власності, якою володів рід. З розпадом родового устрою та виник нон ням приватної власності символічні знаки використовували для позначення власності, що належала окремим родинам.
У первісному суспільстві головними ознаками верховної влади були перебільшені тлумачення тотемічних символів і пов´язаних з ними прикрас: намиста зі зубів і кігтів тварин, шкури, головні убори, роги, різні види прапорів, на яких зображалися ці предмети. Концентрація влади і юзи н мнеться потрійними символами (тризуб, тіара). Достатньо складною була система символів на емблемах єгипетських фараонів. Подвійна тіара означає Верхній і Нижній Єгипет, містить ідею чоловічого та жіночого начала, неба і землі. Скіпетри Прямий (батіг) і кривий (посох) радше с ознаками відповідно скотярства і землеробства.
До символів влади належать: печатки, штампи, прайсри, окремі знаки; маски, шоломи, гол он ні убори, мечі ти щити; скіпетри, корони, мантії і палаци. Корони у розвинутій формі перетворюється на діадему, коло або півсферу, яка зображає небозвід. Ідея королівської влади зазвичай асоціюється із сонячним символом, з нею пов´язані також орел, лев, інколи – дракон. З визнанням християнства офіційною релігією Римської імперії з´явилися різні християнські символи очищення, передусім розп´яття та геральдична лілія. Остання як символ поширилась у Візантії, згодом — у Центральній Європі, Німеччині, Франції й усьому Західному світі.