• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Філософія родознавства

І. Франко про значення історичних матеріалів з ономастики.

Першим серед українських письменників звернувся до історичних матеріалів з ономастики Іван Франко. Він зазначив, що особові назви виявляють національну самобутність культури і мають важливе значення для творчості етнографа, історика, філолога (Франко, 1906).

Цікаві дослідження у галузі ономастики й антропоніміки здійснили Л. Масенко, Л. Скрипник, Н. Дзятківська, Г. Півторак, Ю. Редько, П. Чучка.

Ім´я персоніфікує людину. Ім´янаречення (надання імені) кожного народу ґрунтується на глибоких культурних традиціях.

Цікаво, що в етрусків вже у III ст. до н.е. набули поширення власні імена.

У греків ім´я новонародженим надавали на десятий день. Греки мали лише власні імена, а оскільки імена повторювалися, то до імені сина часто додавалося ім´я батька. Семантику імені визначали давні ідеали слави, війни, сили. Вважалося за доцільне передавати у спадок ім´я або його складову частину. Часто внука називали іменем діда (наприклад, батька і сина Перикла звали Ксантипп). До жіночих імен додавали ім´я батька або чоловіка.

Раби мали одне ім´я, внутрішня форма якого засвідчувала їхнє невільне походження і стан. У Давньому Римі раб виконував функції номенклатора, тобто повідомляв господаря про прибуття гостей, називаючи імена всіх, хто входив до помешкання.

Кожен римлянин у ранню епоху мав два, а згодом і три імені: власне ім´я, родове ім´я і спадкове прізвисько. Кількість власних імен була обмежена, всього використовувалось 19 імен. Імена записувались скорочено: Арріиз — Аппій — Арр.; Publius — Публій — Р.; — Тиберій — Ті (b). У римлянок також не було особистих імен (донька Тулія мала таке саме ім´я — Тулія).

Римський письменник Гай Светоній Транквілл (бл. 70— 140) підготував життєпис 12 перших імператорів — від Цезаря до Доміціана. За його повідомленням, у патриціанському роді Клавдіїв давалися різні імена та прізвиська, але ім´я Луцій було заборонено за загальною згодою, оскільки з двох, хто носив ці імена, один був звинувачений у пограбуванні, інший — у вбивстві.

Римська структура найменування "особисте ім´я — родове (фамільне) ім´я" поширилась у Нові часи з-поміж більшості народів.

Знатні особи, зокрема у період Відродження в Італії, мали кілька імен. Наприклад, на відомій картині Леонардо до Вінчі "Портрет Мони Лізи" ("Джоконда", бл. 1503. Лувр, Париж) зображено представницю шляхетного роду, дружину Франческо дель Джокондо. її ім´я — Ліза ді Антоніо Марія ді Нольдо Герардіні.

Цікаво, що у китайців побутує зміна імені відповідно до досягнення певного віку: молочне, шкільне, шлюбне, службове.

На Балканах подекуди при наданні імені використовували назви тварин. Наприклад, від назви "вовк" походять імена: Вук — Вука — Вольф; Адольф (благородний вовк), Рудольф (червоний вовк).

Яскрава фольклорність характеризує імена народів Півночі. Кожне ім´я символізує певний образ і водночас засвідчує характер людини. Вважається, що вдало підібране ім´я дитини визначатиме її життєвий шлях. Наприклад, побутували жіночі імена: Гарпані (евенське) — "Промінь сонця", Ярхадана (юкогірське) — "Голуба річка", Юкогірів налічується близько 800 осіб, це одна з малочислених народностей Півночі. їхньою характерологічною рисою вважається усміхненість. "Французами Півночі" називають тунгусів за їх художній смак, прагнення вишукано оздоблювати вбрання.