Філософія родознавства
Філософський аналіз імені, річ та ім´я (О. Лосєв).
Проблема іменування має різні аспекти: міфологічний, релігійний, філософський, мовознавчий, фольклористичний, соціокультурний та ін. Перші роздуми стосовно природи імен вміщено у діалозі Платона "Кратіл". У коментарях до цього діалогу неоплатонік Прокл (V ст.) висунув питання відношення імені до буття, розглядаючи імена як розумно-символічні й енергійно-світлові еманації Першоєдиного. Аналіз зв´язку мови і буття значно поглибили В. Гумбольдт, Е. Кассірер (Німеччина), К. Аксаков, Г. Шпет (Росія), О. Потебня (Україна). Важливе методологічне значення має висновок О.Потебні про мову як орган самосвідомості та невіддільність імен від буття.
Ім´я в логіці — це вираз мови, що позначає предмет або клас предметів; при цьому предмет розуміють як усе, що можна назвати. Якщо ім´я позначає один предмет, воно є власним, або одиничним; якщо ж клас предметів — воно загальне. Відношення між ім´ям і предметом, який це ім´я позначає, є відношенням найменування або позначення. Його вивчає семантика у логіці. Ім´я позначає предмет і виражає смисл.
Діалектичну концепцію імені О. Лосєв розвинув у працях "Філософія імені" (1927), "Річ і ім´я" (1929), "Ім´я. Вибрані праці" (1997).
У дослідженні "Річ і ім´я" О. Лосєв зазначав, що позитивісти і механіцисти далекі від дійсної природи імені; за ними приховується, з одного боку, агностицизм, з іншого — суб´єктивізм, тому ім´я розуміється як суб´єктивно виголошуваний звук, а річ — як річ, в якій ім´я зовсім не є моментом у ній самій.
За О. Лосевим, з позицій філософського аналізу імені, ім´я — це деяка соціальна дійсність, воно невіддільне від речі, а є оформлення самої речі в її об´єктивному існуванні. Розмірковуючи над тим, що таке дійсність з погляду філософії, він дійшов висновку: імена належать речам; речі носять свої імена; у речах міститься дещо внутрішнє і дещо зовнішнє^ це — основна й універсальна антитеза думки і буття. Синтез "дійсності" (де нероздільні ідея та матерія) та "вираження" (де нероздільні "дійсність" і "образ") і є не що інше, як ім´я, ім´я дійсності. Лише в імені своєму дійсність відкриває себе будь-якому розумному погляду і дає осмислено зрозуміти себе порівняно з усім іншим. Так, в імені своєму дійсність продукує себе саму цілком і повністю, і тут напружені всі її внутрішні можливості. Насправді, в чому могла б втілюватись могутність і самостійність дійсності, як не в постійному утвердженні себе, або самоутвердженні, й утвердженні себе зовні? Однак для цього необхідно знати себе на відміну від усього іншого. Це знання, при активному сприйнятті та продукуванні себе в аспекті цього знання, і е іменування.
В іменуванні вираження наповнюється активністю і дійсністю, чому ім´я завжди і активне, і динамічне, хоча б в потенції. Це і є справжня дійсність.
Аналіз слова й імені О.Лосєв здійснює на досвіді життя, яке розуміє достатньо широко. Це можуть бути факти повсякденності, значущість слова в агітації, у проповіді, захоплення іменами наших рідних, коханих, наших ворогів, вождів. Імена можуть викликати любов і ненависть, захоплення і збудження; вони заставляють діяти, навіть вмирати. Ми любимо не річ, а імена, відчуваємо ненависть не до речі, а до імен, і коли вмираємо за будь-що, то завжди лише за певне ім´я або імена, "в ім´я" будь-чого чи будь-кого. В цьому полягає магічна сила імені.
Проблему речі та ставлення її до імені О.Лосєв вважає найскладнішою у філософії. Річ — все те, що нами сприймається; тут ми підходимо до розкриття природи імені — бо це мислення, сприйняття, відчуття, почування речей тільки і можливо за допомогою їх імен, через ці імена. Що означає іменувати річ? Найменувати річ можливо лише тоді, коли річ упізнана. Ім´я речі, переважно, — це засіб спілкування з нею, ім´я відкриває і визначає річ.
Ім´я має дві універсальні ознаки: ім´я речі — це засіб відмінності від усього іншого; ім´я речі — це засіб спілкування з її смислом. Наприклад, називаючи Івана — Іваном, а Петра — Петром, робимо це не тому, що в того й іншого є рот, ніс, очі, ноги, руки, тіло, не тому навіть, що вони загалом є певні речі, це робиться тому, що відомо певне відмінне смислове ядро кожної особистості, й це закріплено особливими іменами. Очі, ноги і руки є в усіх. Але мій приятель Іван має, крім всього, дещо таке, чого ніхто інший не має; саме це і змушує давати йому особливе ім´я, а не те, в чому він подібний чи ототожнюється з усіма іншими. Щоправда, "Іванів" багато, але це лише особливість і певна вузькість та економіка нашої мовної свідомості й апарата. Насправді, загальне між Іваном Івановичем і Іваном Петровичем — лише у звуках імені "Іван"; по суті, обидва Івани зовсім самостійні та незрівнянні особистості. Оскільки ж ім´я в жодному випадку не є звуком або комплексом звуків, дійсні імена цих двох Іванів зовсім різні. Для ілюстрації значення імені О.Лосєв використав матеріали з історії релігій. Від примітивних язичницьких форм замовлянь і заклинань до розвинутих і витончених побудов вищих релігій (у тому числі християнства), — все просякає віра в імена, славослів´я іменам, покладання надії на імена, страх і трепет перед іменами. Магічне сприйняття імені характерне для індійців, прасемітів, фінікійців, вавилонян і ассирійців, а також єгиптян, греків, християн, гностиків і магометан (В. Якоб). Відомі спроби порівняння мухам меданського і християнського вчень про імена Божі (Г. Саблуков).
У науці питання відношення імен до історії релігії достатньо відоме. Підхід О. Лосева ґрунтується на загальнолюдському релігійному вченні про імена, він надає перевагу двом великим релігійним системам — єврейській і християнській. На його думку, єврейська містика дає цікавий матеріал, а вчення Каббали про божественний алфавіт та божественні імена і становить, можливо, найрозробленішу систему ономатології, яка загалом існує в історії релігії.
Згідно з висновками О.Лосева, ім´я і його носій взаємопов´язані. Ім´я представляє (stellt dar) свого носія. Це дає право розуміти ім´я як означення сутності. Проте потрібно пам´ятати, що ім´я спочатку говорить про те, хто є його носій, а вже потім, що він є. Ім´я впливає на носія. Цей вплив може виявлятись у різних формах: активно, приносячи щастя, пасивно, активно і пасивно водночас, проти своєї волі (клятва), з власної волі (культ) та ін. Ім´я примітивної людини відрізняється демонічним характером. У богослужінні волання до імені Божого викликає і його реальну присутність тут. Заклик імені надає зцілення і силу. Однак заклик імені може і завдати горя (поширені табу на імена). Для людини ім´я Боже — найвеличніше з відомих джерел сили у світі. Те, що стосується божественних імен, стосується і окремих людських імен, вони також зводять божественні сили, постаючи магічними формулами (Лосєв, 1929).