Філософія родознавства
Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім").
Унікальна художня пам´ятка — "Слово о полку Ігоревім", де йдеться про нещасливий похід проти половців чотирьох князів Сіверщини: Ігоря, Всеволода, Володимира і Святослава. Звістка про поразку і полон князів розійшлася швидко.
"Слово..." вміщує колективний плач жінок і матерів за чоловіками та синами, страченими у поході. Третю частину твору поет починає плачем Ярославни. Тут автор порушив хронологію: Ярославна ще не відає про нещастя. Це зроблено задля ідеального зв´язку сюжетного плану: втечу Ігоря попереджає віщий плач його дружини на причілку Путивля. Ярославна рано плаче у Путивлі на міській стіні: вона зозулею хоче полетіти по Дунаю, прагнучи обтерти князеві рани; просить Дніпра-Славутича, щоб приніс до неї чоловіка; вона голосить, звертаючись до Сонця, тричі ясного, теплого й красного, — щоб простерло свій гарячий промінь на військо її чоловіка. Віщий плач став бажанням до виповнення: Ярославна кличе чоловіка, і він визволяється з полону, втікає до рідного краю, а всі явища природи прихильні до нього (Возняк, 1992).
"Волинський літопис" згадує смерть князя Володимира Васильковича, описує плач княгині над ним уже в християнських формах. У "Роксоланії" С. Кленовича у латинському перекладі подано плач, відповідний до тих голосінь, що й дотепер побутують у народі. Зазвичай плачуть або голосять ближчі родичі померлої людини (практика професійних плачниць, які голосили за плату, траплялася рідко). Плакали переважно жінки та діти; чоловіки не голосили зовсім або лише коротко приказували. Практика похоронної обрядовості просякнута магічно-містичними елементами, але голосіння сягає найглибших витоків магічного світогляду. На сучасному етапі голосіння зазнало впливів високо розвиненої ліричної пісні. Ліричну пісню і плач поєднують обопільні запозичення, поетичні образи, символіка, мотиви розлучення, жалю, туги (Грушевський, 1993).