Філософія родознавства

Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков).

Цікаве тлумачення композиції Збруцького ідола запропонував В. Рибаков. На його думку, тут зображено, принаймні, чотири давньослов´янські божества: Мокош, Перун, Лада, Дажбог. У центрі, на головній лицьовій стороні чотиригранного ідола, зображена Мокош — "Мати врожаю" (вона тримає ріг достатку); справа від неї — Лада, покровителька дівчат і жінок, богиня весни, кохання, шлюбу, сімейного життя (символом чого є перстень у її руці); зліва — Перун, бог-воїн з конем і мечем, покровитель мужів-воїнів. Підземний бог, котрий несе на руках землю, ймовірно, Белее, пов´язаний з родючістю землі та світом померлих предків (Рибаков, 1981, с. 408).

Існує припущення, що до Збруцького ідола подібний кам´яний стовп з різьбою, виявлений також у р. Збруч, поблизу с. Лопушани. Від Лопушанського ідола залишився п´єдестал з майстерно висіченими на ньому ногами знищеного божества. На п´єдесталі згодом встановили хрест як символ християнізації Русі. Це зображення є прикладом характерного для Русі явища так званого двовір´я.

У контексті міфологічної психології давньої людини обрядові дії розглянув М. Грушевський. Аналізуючи історію численних племен-кочівників, що населяли у давнину землі теперішньої України і сусідні з нею, зокрема причорноморські та придунайські, вчений дійшов висновку стосовно синкретизму культур Чорномор´я, відгомін яких простежується у творах фольклору, естетичному і художньому мисленні нашого народу.

Використовуючи надзвичайно багатий ілюстративний матеріал, М. Грушевський довів існування у давній українській поезії світових образів фольклору. З-поміж них відомі; світове дерево (життя, мудрості, космогонічне, виноград); птах (віщий, творець світу); звір (дев´ятирогий, тридцятирогий, сімдесятирогий); олень, кінь, вода (Дунай-ріка, море, світовий океан).

Відображення світових образів фольклору в українській поетичній творчості засвідчує спільність, типологічність відповідних жанрів різних народів.

Народна обрядовість поділяється на календарно-виробничу (зимовий цикл, весняний цикл, літо й осінь) і родинну (весілля, народний, поховання).

У слов´ян календарно-обрядові пісні виникли в дохристиянські часи. Цей вид усної поетичної творчості відомий у всіх народів світу. Цикли календарно-обрядових пісень пов´язані з певним періодом року або з відповідною трудовою діяльністю.

На рівні давньої обрядовості простежуються тенденції діалогу культур.

У контексті порівняльного аналізу обрядовість річного календарного циклу дослідили українські вчені М. Максимович, М. Маркевич, П. Чубинський, О. Потебня, М. Костомаров, М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, С. Килимник, К. Сосенко та ін. Ці питання висвітлюють і зарубіжні джерела, зокрема O. Афанасьєв, Дж. Фрезер, М. Фасмер, В. Соколова, М. Гуров, Б. Рибаков.