Філософія родознавства

Ознаки спільності казки

Для казок різних народів світу властива подібність ідей, тем, сюжетів, образів. Більшість казкових мотивів популярна у світовому, загальнослов´янському й українському фольклорі, що доказує спільність відповідного жанру багатьох народів.

Із виникненням порівняльно-історичного методу в українському літературознавстві (друга половина XIX ст.) значно розширилися діалогічні зв´язки української та зарубіжної літератури, у тому числі в сфері фольклору. Основними видами таких зв´язків стало засвоєння певного явища в оригіналі, художній переклад, переробка, наслідування, запозичення та ін.

Засвоєння в оригіналі фольклорних явищ пов´язане з поширенням, "мандрівками" серед народів світу прислів´їв, приказок, казкових тем і сюжетів.

За М. Грушевським, питання про самобутність і запозичення казкових мотивів — один з найскладніших у казко-знавстві.

У XVIII ст. привернула увагу як "гіпотетичне джерело" європейської казки — арабська збірка "Тисяча й одна ніч". Перший її переклад західноєвропейськими мовами, зокрема французькою, здійснив Галлан, який підготував 12 томів казок (1704—1717). Повне видання арабського тексту "Тисячі й однієї ночі" з´явилося 1835 р. (Булак, передмістя Каїра). Давні дослідники до "східного джерела" казки ввели Індію та Єгипет. Інші джерела, брати Грімм (Німеччина) і Дж. Денлоп (Англія), подають східні джерела середньовічної й античної тематики так: Мала Азія — греки — Іспанія — західноєвропейські народи.

Основоположники західноєвропейської міфологічної школи, німецькі філологи, письменники й історики літератури брати Грімм — Якоб (1785—1863) і Вільгельм (1786— 1859), обстоювали значення фольклору як засобу вивчення культури народу. Привертає увагу видання "Дитячі й родинні казки" у двох томах (1812—1814), де вміщено зібрані ними німецькі народні казки і перекази. Однак дослідження братів Грімм характеризує певна ідеалізація національних традицій. Водночас вони та їхні послідовники перебільшували значення міфологічної концепції, прагнучи у будь-якій фантастичній казці віднайти відгомін первісних міфологічних уявлень індоєвропейських народів.

Казки братів Грімм українською мовою перекладали О. Макарушка, Є. Попович, Ф. Новицький, О. Іваненко, О. Ігнащенко, В. Невська та ін.

Окремий напрям у фольклористиці XIX ст. становить теорія запозичення, міграційна теорія "мандрівних сюжетів". До виникнення теорії запозичення долучився німецький філолог Т. Бенфей, який видав давньоіндійський епос "Панчатантра" з особисто підготовленими коментарями (1859). У цій публікації він доводив, що численні сюжети і мотиви "Паячатантри", загалом зі Стародавньої Індії, поширилися серед багатьох народів. На його думку, до X ст., такі сюжети поширювалися в усній традиції, пізніше в літературній обробці трансформувалися через мусульман — Візантію — Італію й Іспанію — монголів — до Східної Європи.

Обмеженість міфологічної та міграційної інтерпретації казкового репертуару М. Грушевський довів на основі всебічного аналізу численних джерел: німецьких, французьких, англійських, російських (О. Веселовський, М. Новіков, В. Ста-сов), досліджень східнослов´янської казки (Ф. Буслаєв, О. Афанасьєв, В. Міллер), поглядів українських вчених (О. Потебня, М. Драгоманов) та ін. За його висновком, науковий підхід вимагає, віддаючи належне одним поглядам, не забувати про інші. Отже, "поруч індійської лабораторії не треба забувати передньоазійської, вавилонсько-сирійсько-юдейської — під безпосередніми впливами її стояло наше чорноморське побережжя і Кавказ з його північними степами, і геленістичний світ, передхристиянський, так само як і християнський" (Грушевський, 1993, с. 366—367). Тут головне значення має спосіб оброблення і засвоєння інтернаціональних, мандрівних сюжетів на українському ґрунті.

Критично розглянув ідею походження казок з "єдиного джерела" В. Пропп, який зазначив недоцільність висувати цю проблему вузько-географічно. "Єдине джерело" зовсім не означає, що казки з Індії поширилися по усьому світі. Адже "єдине джерело" може бути психологічним (дослідження В. Вундта) чи побутовим. Проте морфологічний аналіз казки засвідчує, що в ній побут становить незначну частину. Від побуту до казки існують перехідні ланки, зокрема вірування; можливий також закономірний зв´язок між побутом і релігією, з одного боку, і релігією та казкою — з іншого. Відходять побут і релігія, а їх зміст трансформується у казку, яка зазвичай містить сліди релігійних уявлень. Певну паралель між казками і віруваннями підтверджує історичний підхід. Так, казці відомі три основні форми носіїв Івана у повітрі: летючий кінь, птах і летючий корабель. Однак саме ці форми уособлюють носіїв душ померлих: у пастухів і землеробських народів домінує кінь, у мисливців — орел, у мешканців морського узбережжя — корабель. Ймовірно, що "одна із перших основ композиції казки, а саме — мандрування відображає уявлення про мандрівки душі у потойбічному світі. Ці уявлення, як і безліч інших, могли виникнути незалежно одні від одних на всій земній кулі. Культурні схрещування і відмирання довершують процес. Летючого коня змінює чарівний килим" (Пропп, 1928, с. 116—117).

Очевидно, існують галузі казки, які унеможливлюють свободу творчості. До таких галузей належать:

— загальна послідовність функцій;

— заміна тих елементів, різновиди яких пов´язані з абсолютною чи відносною залежністю;

— в інших випадках — вибір деяких персонажів зі сторони їх атрибутів, якщо потрібна певна функція; проте така несвобода відносна. Так, за певних обставин (політ) чарівним подарунком не може бути жива вода, але можуть фігурувати кінь, килим, кільце тощо;

— відома залежність між початковою ситуацією і подальшими функціями.

Особливе методологічне значення має виділення галузей, в яких можлива свобода творчості казкаря:

— вибір функцій, які казкар пропускав чи застосовує;

— вибір засобів (видів) здійснення функцій — саме так створюються нові варіанти і сюжети казок;

— вибір номенклатури й атрибутики діючих персонажів (дерево може вказати шлях, журавель подарувати коня тощо); ця свобода є специфічною лише для казки; подібно до повторюваності функцій повторюються і персонажі, тут існує певний канон (змій — типовий шкідник, Іван — типовий шукач);

— вибір мовних засобів; проте стиль казки потребує окремих спеціальних досліджень (Пропп, 1928, с. 123—124).

Національна специфіка казкової традиції, в тому числі української, виявляється у мові, побутових подробицях, типовості образів і характерів.

Особливе виховне значення має індивідуалізована мова казок з дотепними жартами та примовками, що відображають типові риси характеру українського народу (добру вдачу, поетичність, ліризм, м´який гумор та ін.).

На національному ґрунті світові (мандрівні) казкові сюжети набувають оригінального забарвлення. Наприклад, з X ст. відомий сюжет про хитрого Лиса. Такі латинські віршовані оповідання мандрівні актори переробляли на народні мови — французьку, німецьку, нідерландську. Українською мовою віршовану казку "Лис Микита" переробив І. Франко. Він зазначав: "Я бажав не перекласти, а переробити стару повість про Лиса, зробити її нашим народним добром, надати їй нашу національну подобу. Я, так сказати, на чужий позичений рисунок наклав наші кольори" (Франко, 1995).

Завдяки художньому перекладу, в Україні поширилися казки багатьох народів світу.

Глибоко хвилюють ліризм, поетичність, віра в добро властиві казкам французького поета Шарля Перро (1628— 1703). Його знаменита "Попелюшка" — це своєрідна життєва настанова, яка вчить, що жодні зв´язки не допоможуть зробити ніжку — маленькою, душу — великою, серце — справедливим. Серед перекладачів казок Шарля Перро українською мовою відомі С. Рудинський, Р. Терещенко.

Безумовну художню цінність має творчість представника пізнього німецького романтизму Ернста Теодора Амадея Гофмана (1776—1822). Він відомий як письменник і композитор, театральний діяч і художник, автор новел і повістей-казок. Гофман створив власну, але дивну поетичну систему, що вирізняє подвійність і розірваність змісту форми, змішування фантастичного і реального, веселого і трагічного, гумору і гротеску, ліризму і гіркої іронії. Однак у всьому простежується внутрішній зв´язок з німецькою дійсністю, акцент на глибоких суперечностях верхівки феодально-монархічної Німеччини і народу. Очевидно, що основний для всього романтизму конфлікт між дійсністю і мрією неможливо примирити. Звідси — і відчуття трагедійності у творчості Гофмана. Проте з´являється "казка із нових часів". Йдеться про повісті-казки "Золотий горішок" (1814), у якій діють вже не міфічні персонажі, а реальні люди у німецькому місті Дрездені; соціальну сатиру "Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер" (1819), герої якої — німецькі студенти і професори, чиновники і придворні вельможі. Добре відома ДІТЯМ і дорослим багатьох країн надзвичайно хвилююча народно-казковими мотивами повість-казка "Лускунчик і мишачий король" (1816), з якою асоціюються новорічні святкування.

Це радше ностальгія за дитинством: Марі (головна героїня) — уособлює мрію, а Лускунчик — образ ідеального героя.

Творчість Гофмана привернула увагу композиторів різних країн. Російський композитор П. Чайковський написав музику до балету "Лускунчик" (1892). Тут відчутна нота трагедійності, яка відображає особистісне світовідчуття композитора. Однак саме через трагедійність досягається певне піднесення. З погляду духовної сутності буття особливо цікава постановка балету Ю. Григоровича. Він уперше ввів до цього балету лялькові парні танці; іспанський, французький, російський (трепак), китайський, східний. Засобами танцю виявляються різні грані буття. Саме у розмаїтті буття втілена надія героїні на оптимістичне майбутнє. Так виявляється духовне покликання дійсно високого мистецтва. Українською мовою окремі твори Е. Гофмана переклали Є. Попович, С. Сакидон.

"Королем казкарів" заслужено вважається автор всесвітньо відомих казок — уславлений датський письменник Ганс Крістіан Андерсен (1805—1875). Він створив понад 170 казок та історій, які з великим задоволенням читають діти і дорослі. З-поміж них — "Дюймовочка", "Принцеса на горошині", "Гидке каченя", "Снігова королева", "Дикі лебеді", "Свинопас", "Кресало", "Непохитний олов´яний солдатик" та ін.

На думку дослідників (Р. Бамбергер), нова літературна казка заснована не на досвіді німецьких романтиків, а на досвіді датчанина Г. Андерсена, світогляд котрого склався під впливом європейського гуманізму й ідей Просвітництва, а художній метод поєднав казкову фантазію та побутовість, наукову фантастику й елементи дійсності. Його казки вирізняє літературна цінність, розмаїття форми. У казках він створює свій ідеал і особливий світ, де торжествують добро та справедливість, любов і людська гідність. Адже, за висновком Г. Андерсена, — життя оптимістичне, оскільки не існує людини, котрій хоча би раз у житті не посміхнулося щастя.

Казки Андерсена поширені в Україні у перекладі М. Ста-рицького (24 казки), М. Грінченко (50 казок), Олени Пчіл-ки, М. Рильського, О. Іваненко та ін.

Іменем Андерсена названа найвища Міжнародна нагорода за кращі книги і казки для дітей. Міжнародна золота медаль Ганса Крістіана Андерсена присуджується з 1956 р. (двічі на рік). Міжнародною Радою з книг для дітей і юнацтва у Флоренції в різні роки удостоєні цієї медалі відомі письменники, зокрема двічі нагороджена Астрід Ліндгрен (Швеція, 1958, 1982). Медаллю Андерсена відзначені Т. Ян-сон, Дж. Родарі, Дж. Крюс, Б. Чалий, В. Нестайко та ін.

Керролл Льюїс (1832—1898) — англійський письменник, священик і професор математики Оксфордського університету, здобув популярність як автор філософських казок-гротесків "Аліса у Країні Чудес" і "Аліса у Задзеркаллі". Казки написані у формі "поем-нісенітниць" і втілюють звичаї пізньовікторіанської Англії. Ідеал дівчинки цієї епохи — Аліса. Вона уособлює доброту, розум і делікатність, особливу англійську стриманість (кожна дівчина і жінка повинні вміти вчасно перевести розмову на нейтральнішу тему), уміння опановувати собою..

За однією із оповідей Керролла Льюїса, Аліса за чаєм зустрічається з Шляпником і Березневим Зайцем. Вони посварилися з часом (Тіте), що діє тут як великий чарівник, і тому для них існує лише єдиний час — післяобіднього чаювання. Їхні годинники перестають відбивати час, вони навічно мають сидіти у саду за сервірованим столом і лише можуть переміщатися навколо нього.

Подібні уявлення простежується в індійській міфологи, коли боги можуть підглядати за змінами днів, років, людським життям, розквітом і загибеллю держав, за творенням і згасанням світів.

З-поміж ліричних творів для дітей здобула широку популярність у світі, у тому числі в Україні, алегорична казка А. Сент-Екзюпері "Маленький принц". Згадаймо відомий вислів письменника: "Ми відповідаємо за тих, кого приручили".

Як філософські притчі для дорослих радше сприймаються згаданий "Маленький принц", і "Синя пташка" — романтизована філософська драма-казка, автор якої — бельгійський письменник Моріс Метерлінк (1862—1949).

В Україні користуються популярністю численні кіно-версії, мультфільми, театралізовані вистави за мотивами зарубіжних казок. З-поміж них: англійські повісті-казки "Вінні-пух та його друзі", "Мері Поппінс" (Треверс Памела Ліліан), шведські казки — "Пеппі Довгапанчоха", "Малюк і Карлсон" (Астрід Ліндгрен); німецька казка "Бременські музиканти" (брати Грімм); французькі казки "Попелюшка", "Червона Шапочка", "Спляча красуня" (Шарль Перро) і "Синій птах" (Моріс Метерлінк); італійська повість-казка "Пригоди Цибуліно" (Джанні Родарі); російські твори "Казка про золотого півника" (Олександр Пушкін), "Золотий ключик, або Пригоди Буратіно" (Олексій Толстой), "Снігуронька (Весняна казка)", опера на чотири дії з прологом (Микола Римський-Корсаков), серія "Пригоди Незнайка та його друзів" (Микола Носов). До репертуару театрів України входять інсценізації численних казок Ганса Крістіана Андерсена, Ернста Теодора Амадея Гофмана та багатьох інших всесвітньо відомих авторів.

Широке визнання набула творчість американського художника і кінорежисера Уолта Діснея (1901—1966). Незмінним успіхом користуються його короткометражні мультфільми, в яких діють постійні персонажі (каченя Дональд, маленьке заповзятливе мишеня Міккі Маус), повнометражні фільми "Білосніжна і сім гномів", "Бембі", "Аліса у Країні Чудес", "Мері Поппінс". Відомий У. Дісней як "батько" широкоформатного анімаційного кіно і засновник знаменитого парку розваг "Діснейленд" (1955, Анахайм, Каліфорнія).

При публікаціях українських казок (з 1976 — у серії "Українська народна творчість", з 1984 — у багатотомній

"Бібліотеці української усної народної творчості") використовується світовий індекс сюжетів, прийнятий у міжнародній фольклористиці (покажчик Аарне-Томпсона).

Побутування казкового епосу в Україні у другій половині XX ст. засвідчує нова серія українських народних казок, яку упорядковано за етнографічними регіонами. Йдеться про казки Гуцульщини, Бойківщини, Буковини, Покуття, Закарпаття (Українські народні казки..., 2003).

Українські народні казки відображають глибокі естетичні почуття, мрії та прагнення народу до волі, добра, краси.

Засобами народної педагогіки утверджуються одвічні ідеали: моральність чесної праці, гідність людини, цінності родини як духовні орієнтири виховання нових поколінь.

Список рекомендованої літератури

  1. Грушевський М. Казка // М. Грушевський. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. — К., 1993. — Т. 1.
  2. Кузьмінський А. Омеляненко В. Л. Педагогіка родинного виховання: Навч. посіб. — К., 2006.
  3. Пропп В. Я. Морфология сказки. — Репринт, изд. — Ленинград, 1928.
  4. Чуковский К. От двух до пяти. — М., 1991.
  5. Франко І. Лис Микита. — Л., 1995.