Філософія родознавства
Відмінності між казкою, легендою і новелою.
До найпоширенішого жанру усної народно-оповідальної творчості належить казка.
Народна педагогіка розглядає казки як необхідну умову національного виховання, морально-естетичного розвитку і соціалізації дітей. У казці динамізм сюжету, художня вигадка і розважальність становлять органічну цілісність, а головне — добро завжди перемагає зло.
Казки — одна із культурних форм становлення духовності людини. З найдавніших часів вони побутують у різних народів, певною мірою наближені до сказань, саг, переказів, легенд, епічних пісень. Здавна відомі філософські казки-притчі.
Термін "казка" як рівнозначний поняттям "баснь", "байка" вперше тлумачиться у словниках, що уклали наприкінці XVI — початку XVII ст. діячі української культури Лаврентій Зизаній та Памво Беринда.
Лаврентій Зизаній (р. н. невід.—1634) — український письменник, перекладач, філолог і церковний діяч. Він видав 1596 р. буквар "Наука к читаню і розум´кню писма словенського: тзг ты ж о святой троици и о въчлов´кченш господни". До букваря додано церковнослов´янський український словник (1061 термін) — "Лексис, сиречь реченія въкратъцк събранны и из словенського язика на простий рускій дія-лектъ истолкованы Л. Z."
Вагомий внесок у розвиток української мови зробив український письменник, педагог, лексикограф, гравер і друкар Памво Беринда (між 1555—1632). Важливе значення має його наукова праця "Лексиконъ славеноросскій и имен тлькованіє" (К., 1627), де вміщено близько 7 тис. слів, які перекладені або витлумачені українською мовою. Він уперше в східнослов´янській філології застосував наукову обробку словникового матеріалу.