Загадка — це радше метафоричний вислів розповідного або питального характеру. Такий вислів передбачає зацікавленість і допитливість у тих, хто його розгадує.

Особливою популярністю користувались загадки у греків. Найвідомішою стала загадка, яку Едіпу задав Сфінкс: "Що ходить на чотирьох, двох і трьох ногах?" (мається на увазі людина, котра у дитинстві рачкує, а на схилі віку спирається на палицю). Часто форму загадок мали пророцтва оракулів. Відомі численні види загадок: числові, буквенні, мальовані тощо. Збірки загадок складав грецький філософ Піфагор (бл. 540—500 до н.е.) та ін. Менше поширеними були загадки у римлян.

Народна педагогіка використовує загадки як засіб розвитку розумових здібностей дітей, їх спостережливості, уважності, кмітливості, художнього мислення.

Давні загадки відображають язичницькі уявлення про природу і Всесвіт. До спільної індоєвропейської фольклорної традиції (давньоіндійської, давньоскандінавської, давньослов´янської та ін.) належить текст діалог, що складається із загадок (і відповідей на них) про сотворіння світу, людини, основні елементи космосу, небесні світила.

Значний внесок у вивчення українських загадок зробили українські фольклористи Г. Ількевич (1803—1841), М. Закревський (1805—1871), П. Чубинський (1839—1884).

Східнослов´янські цикли загадок, зокрема новорічні за-гадки-відповіді, вирізняє своєрідне "просвічування" елементів космічного плану через елементи космосу — і навпаки (Топоров, 1977). Наприклад: "Що таке сонце, місяць, зорі? — Небо".

Загадки побутують окремо або входять до художнього контексту інших художніх жанрів, зокрема обрядової поезії, балад, казок.