• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Філософія родознавства

Перша літописна згадка назви "Україна".

Методологічно значущою в осмисленні цінностей національної культури є поява самоназви народу, країни.

Як відомо, вперше назва "Україна" вжита у Київському літописі для означення Переяславщини при опису подій 1147 р. За свідченням літописця, цього року в поході проти половців тяжко захворів і помер переяславський князь Володимир Глібович. Принесли князя "в город його Переяславль на носилицях, і тут представився він, місяця квітня у вісімнадцятий день, і покладений був у церкві святого Михайла, і плакали по ньому всі переяславці. Він бо любив дружину і золота не збирав, майна не жалів, а давав дружині; був же він князь доблесний і сильний у бою, і мужністю кріпкою відзначався, і всякими доброчесностями (був) сповнений. За ним же Україна багато потужила" (Літопис руський, 1989, с. 347).

Надзвичайну складність історичної долі українського народу засвідчує той факт, що етнонім "українець" набуває визнання лише у XIX ст.

Служба імміграції Канади тривалий час реєструвала переселенців із Західної України під загальною назвою "австро-угорці", "русини", "галичани", "рутенці", "буковинці", "поляки". Назва "українці" у переписах населення Канади вперше зустрічається 1916 р.; під такою назвою було зареєстровано 36 103 особи (Українські канадці..., 1990, с. 16—18).

Ґрунтовний теоретико-методологічний аналіз розвитку українського народу здійснив Михайло Грушевський. Вчений спростував версії офіціозних істориків польсько-шляхетської та проросійської орієнтації XV—XIX ст., котрі прагнули довести, що назва "українці" вміщує передусім географічно-периферійний смисл і не вказує на ознаки етнічної самодостатності як нації. Такі думки обстоювали польський історик С. Грондський, російський історик М. Погодін, російські філософи Г. Федотов, П. Струве та ін.

У дослідженні витоків української нації М. Грушевський виходив з реальних історичних, економічних, культурних взаємовідносин східнослов´янських народів, існуючих задовго до періоду Київської Русі. Він зазначив, що використав назви "Україна-Русь" і "українсько-руський" з метою "підкреслити зв´язки нового українського життя з його старими традиціями" (Грушевський, 1904, с. 2).