Філософія родознавства
Функції покуті в українській оселі.
Покуть належить до головної орнаментальної частини світлиці. Покуть — це кутик проти вхідних дверей, між східним і південним вікнами; він перший привертає до себе увагу при вході у світлицю; тут на Різдво стоять "дід" ("дідух"), тобто святий сніп з різноманітної пашні, символ доброго духу, врожайності, щедрості, християнські образи (ікони). Християнський звичай пошанування ікон (прийнятий у нас з Візантії) робить з хати — святилище (Щербаків-ський, 1980). В українській оселі покуть — найсвятіше місце. Тут обрядово відбувалося життя людини від її народження до смерті. Для головної ікони Богоматері або Спаса виготовляли окремий рушник ("божик"), кінці якого сягали лави під іконою. Покуття — онтарне, престольне місце в оселі, яке зберігало родовід від лукавих і грізних сил (Скуратівський, 1992).
На відповідальній духовній місії ікони як духовного оберегу, загалом християнства в житті родини, народу наголошував український богослов, отець-доктор Іван Музичка (Музичка, 1995; Колодний, Музичка, 1999).
У наукових джерелах простежуються спроби визначити особливості "української душі", тип української родини. Ці питання досліджували видатні діячі української культури М. Костомаров, І. Нечуй-Левицький, В. Липинський, у тому числі представники української діаспори Є. Онацький, О. Кульчицький, В. Храмова, Б. Цимбалістий, М. Шлемкевич. У концептуальному відношенні їх підходи зумовили теоретичні засади гуманістичної філософи, аналітична психологія, методи історико-генетичного дослідження, соціально-культурна антропологія.