Впродовж VII—V ст. до н. е. греки утворили численні міста-держави на зразок існуючих на теренах материкової Греції. З-поміж них найвідоміші міста — Ольвія, Херсонес, Tipa, Пантикапей. їх мешканці інтегрувались із місцевими племенами й індоєвропейським праслов´янським населенням, яке населяло узбережжя Азовського моря. На цих землях близько середини І ст. до н.е. виникло Тмутараканське князівство. За свідченням Геродота, який у 455—454 рр. відвідав м. Ольвію, вже тоді на слов´янських землях діяли чотири племінні союзи. Цікаво, що греки назвали тавро-скіфами тих скіфів-кочівників, котрі інтегрувалась з осілими хліборобськими таврами. Греки назвою "таври" наголосили на їхніх визначальних ознаках — хоробрості та войовничості. Саме тавро-скіфи побудували у II ст. до н. е. м. Неаполь Скіфський. Сучасні наукові дослідження державності таврів (історично — це XII ст. до н. е.) аргументовано довели, що самоназва таврів — "руси" (Гарчев, 2000). З переходом до нової системи господарювання змінили племінні групи територіально-сусідські землеробські громади, активізуються їхні взаємовідносини, що суттєво змінило міжетнічну картину регіону. Найважливіше те, що таври мали державу, правителів, фортеці, міста. Культура тавро-русів Таврійського півострова розвивалась в умовах державного утворення. Ця культура — складова духовної спадщини народів Півдня України у період їх переходу від кочового до осілого життя, поступової інтеграції зі сарматами і багатьма іншими, у тому числі праслов´янськими племенами, котрі творили історичне тло праукраїнського етносу (Крвавич, 2003).

Вчені спростували твердження, які пов´язували розклад родового ладу в слов´ян Подніпров´я з періодом Київської Русі. На основі методу історико-порівняльного аналізу і дослідження способу виробництва матеріальних благ у відповідну епоху Г.Василенко довів, що розклад родової общини у слов´ян Подніпров´я розпочався понад тисячу років до Київської Русі. За грецьким істориком Геродотом, східні слов´яни у скіфський період отримували додатковий продукт; уже в V ст. до н. е. "вони сіяли хліб на продаж". Тоді орне землеробство досягло високого рівня внаслідок застосування залізних знарядь праці, зросла і продуктивність праці. Ця обставина зумовила розклад родової общини в зоні Лісостепу за часів скіфської культури. Родову общину змінила община землеробська, яка збереглася у східних слов´ян не лише до Київської Русі, а й до реформ П.Столипіна. Подальший період слов´янської культури — культура шнурової кераміки, що охопила великий регіон Європи (період бронзи, III—II тис. до н. е.) — характеризують істотні зміни в господарстві общини. Відбулося приручення тварин, для обробітку землі використовувалися дерев´яний плуг, ярмо, воли; зросли продуктивність землеробства і урожайність зернових культур; вперше з´явився додатковий продукт — надлишок засобів існування. Такі досягнення і призвели до зміни відносин у сім´ї: попереднє домінування жінки, її роль у забезпеченні засобами існування змінилося на главенство чоловіка, оскільки нові умови господарювання (обробіток землі, догляд за худобою) вимагали значних затрат фізичної сили. Згідно з археологічними дослідженнями і письмовими джерелами, на початку нової ери вже існували необхідні економічні умови для утворення слов´янської державності: ремесло, торгівля, грошовий обіг, продуктивна праця, додатковий продукт. Тобто майже за тисячу років до приходу князя Олега в Київ виникла слов´янська держава, яка була третьою в Європі після Греції та Риму. Фольклорні джерела скандинавського походження — "Молодша Едда" і "Старша Едда" (родовід скандинавських королів) — подають перші згадки про існування держави східних слов´ян у І ст. до н. е. Як політична сила в Європі слов´янська держава стає відомою у VI ст., досягаючи могутності за часів правління Кия. Новий етап піднесення держави східних слов´ян, за висновком Г. Василенка, становить Київська Русь періоду X—XI ст. (Бурбан, 1991).