Філософія родознавства
Взаємозв´язок індоєвропейської та праслов´янської культурної спільності.
Наукові джерела виділяють три основні напрями індоєвропейських культурних впливів на українських теренах:
— у галузі суспільного розвитку — патріархат;
— у галузі матеріальної і духовної культури — культ Сонця (і його своєрідний символ-колесо);
— високорозвинена, гнучка флективна мова; з урахуванням різних схрещень вона становить основу майбутніх слов´янських мов, зокрема української.
На засадах порівняльного мовознавства простежено індоєвропейські складники української мови, які охоплюють чимало загальних понять з обсягу родини, наприклад: муж, жона, ім´я, любити, мати, син, дочка, брат, сестра, свекор, свекруха; ймовірно, також тато.
Індоєвропейське походження мають поняття, що стосуються українського патріархального родового устрою: дівер (брат чоловіка), зовиця (сестра чоловіка), ятрівка (жінка брата чоловіка), можливо, стрий (брат батька). За дослідженнями М. Грушевського, деякі індоєвропейські терміни на слов´яно-балтійському ґрунті "зматріархалізувалися". Наприклад, термін вуй (лат. avus) створює непередбачене у патріархальному суспільстві поняття "брат матері"; загальне старослов´янське нетій (інд. napat) спеціалізувалося переважно як "син сестри". Слова стрий (дядько по батькові) і вуй (дядько по матері) вжито у "Повісті минулих літ" (Літопис руський, 1989, с. 100).
Тип українського дому (за даними археології) від доби бронзи дотепер характеризує термінологія індоєвропейського походження: дім, двері, піч у своєму кореневому елементі — вікно, покрівля й ін.
У матеріальній культурі основні форми української кераміки зберегли подібність форм кераміки доби бронзи, яка вже знала гончарне коло (макітра, широкогорлі горнята).
Індоєвропейські корені та походження простежуються у назвах продуктів споживання і напоїв: м´ясо, вода, юшка, молоко, дріжджі, сіль, а також — пити, їсти, жувати.
На індоєвропейському ґрунті утворилися назви ремесел: шити, нитка, вовна, веретень, мережити, плести (волосся); ймовірно, і слово ткати.
Індоєвропейські релікти української культури вважаються також і "протослов´янськими".
На думку дослідників, слов´янській культурі споріднена культура Трипілля (М. Брайчевський, В . Даниленко, Б. Рибаков та ін.), а слов´янство трипільської культури засвідчує наявність обряду кремації покійника (Г. Василенко).
Культура трипільців (хліборобів і скотарів) була типовою для осілого місцевого населення.
У надрах трипільського суспільства творилася космогонічність мислення, світоглядні засади, основи матеріальної і духовної культури, образотворча мова, успадковані (можливо, опосередковано) слов´янами-українцями.
Під "протослов´янськими" варто розуміти явища, що розвинулися у часи після індоєвропейської єдності лише в слов´яно-балтійській, а пізніше — у слов´янській групі. Відповідні дослідження ґрунтуються на археологічних, історичних, мовних джерелах.
У галузі дослідження індоєвропейської культури вагомі наукові досягнення має відомий французький лінгвіст Еміль Бенвеніст, який уклав ґрунтовний "Словник індоєвропейських соціальних термінів" (Бенвеніст, 1995).
За даними лінгвістичних досліджень, мовними попередниками протослов´ян вважаються трипільці (Б. Горнунг).
Лінгвістичний контекст досліджень "мовних предків слов´ян" простежується з часів енеоліту (IV—III тис. до н. е.). Науковці виділяють "мовні предки", "протослов´яни", "праслов´яни" (Горнунг, 1963), "історичні долі слов´ян" (Б. Рибаков).
Праслов´янську культуру характеризують слова:
— У царині хліборобства: соха, коса, граблі, лопата, решето, сніп, жати, полоти, полова; назви полів — удоль, ляда, цілина; види збіжжя — жито, пшениця, пшоно (товчене просо), ячмінь; літописне обиліє — урожай хліба, хліб не зібраний, багатство; а також — мука, млин та ін.;
— у царині скотарства: пастух, руно, сіно; назви тварин — віл, корова, теля, баран, слова бик, кінь (ймовірно, алтайського походження), кобиль, жеребець; молочні продукти — сир, тваріг;
— оброблення шкіри: загальна назва шкіра, старі назви — кожа (не оброблена шкіра), усма, або усниє (оброблена шкіра), усмар (гарбар), черевик, кожух, міх, рукавиця;
— загальні індоєвропейські означення ткацтва доповнюють слов´янські куделя, прясти, полотно, сукно, а також ткач;
— кераміку змінюють нові терміни: посуд (старослов´янське — суд), горнець, блюдо;
— оброблення дерева: тесля, долото, свердел, струг, кліщі, пила; вироби: бочка, діж, відро, збан, корито, навіть човен і старослов´янське діалектне — лодка; слов´яни загалом славилися "дереводіллям";
— оброблення металу і металевих виробів: коваль, молоток, долото, шило, гвіздки; назви для зброї і прикрас (перстень, гривна) та ін. (Енциклопедія українознавства, 1949, с. 694—698).
Мова східних слов´ян належить до індоєвропейської групи. Термін "східнослов´янський" як означення всіх східнослов´янських народів, першим запровадив у науковий обіг у фундаментальному дослідженні "Історія України-Руси" видатний український вчений Михайло Грушевський (1866— 1934).