Філософія родознавства
Поняття "першопредки" та "предки" у міфологічній і біблійній традиціях.
Поняття "першопредки" зазвичай трактується як прабатьки або родоначальники роду, племені. Вони моделюють родову общину як соціальну групу, котра протистоїть іншим общинам і природним силам.
Найдавнішим архаїчним образам тотемних першопредків здебільшого властиві зооморфні й зооантропоморфні риси, що характерно для героїв етногенетичних міфів (міфів про походження народу). Вмираючи, самі першопредки можуть перетворюватися на природні предмети або тварин, а також ДУХІВ.
Надтотемний предок — "всезагальний батько" — може розвинутися в образ боготворця. З жіночими першопредка-ми пов´язується формування образу Богині-матері, яка втілює породжуюче начало і земну родючість.
Функцію першопредків могла виконувати першолюдина (наприклад, в індійській традиції — Ману, іранській — Гайо-март (Йима) та ін.).
Мотив трьох першопредків — генеалогічних героїв — поширений у легендарних етногоніях і генеалогіях майже до періоду Середньовіччя. Кий, Щек, Хорив вважаються генеалогічними героями слов´ян.
Уявлення про предків фіксують епоніми країни або народу: Ромул — у римлян, Файк (велетень) — у вірмен. Відомі епічні образи предків: Джангар — у калмиків і монголів;
Гесер — персонаж тибетських, монгольських, бурятських, тюркських міфів та ін.
Міфологічна традиція трактує предків як категорію духів. На відміну від першопредків (міфічного періоду творіння), предками вважаються померлі у реальному ("історичному") часі представники роду, общини, племені, які перемістилися у потойбічний світ (світ духів тощо), стали посередниками (медітаторами) між духами (богами) і людьми, минулим і теперішнім.
Звідси — зв´язок культу предків з уявленнями про світову вісь (світове дерево) і центром мікрокосму, дому (домашнього вогнища, домівки), общини, а також регулярним поверненням предків із потойбічного світу (зокрема під час календарних свят).
Для родоплемінних традицій характерні генеалогії предків, які інколи сходять до першопредків, епонімів роду або племені; уявлення про реінкарнацію — відродження предків у нащадках. Наприклад, в Україні дотепер поширена традиція називати внука на честь діда.
Формою опредметнення родової самосвідомості у символічній, знаковій формі є тотемізм, що характеризує становлення родової самосвідомості культури. Остання пов´язується з творчою діяльністю відповідних культурних героїв (як міфологічні персонажі вони відомі у різних народів світу).