Корпоративне управління

8.4. Фінансове планування в корпораціях

Фінансове планування тісно пов’язане і спирається на маркетинговий, виробничий та інші плани підприємства, підпорядковується місії та загальній стратегії підприємства. Часто говорять, що фінансові плани не будуть реальними, якщо відсутні маркетингові та виробничі рішення. Фінансові плани не будуть реальними, якщо умови досягнення фінансових показників не вигідні для підприємства у довгостроковому періоді.

Для формування фінансового плану, який би повною мірою відповідав вимогам стратегічного розвитку підприємства, [60] пропонується послідовність побудови фінансової стратегії, яка повинна будуватись, виходячи із вирішення наступних основних завдань, що забезпечать її ефективність:

З’ясування фінансових орієнтирів, які забезпечать досяжність стратегічної мети розвитку підприємства:
встановлення вимог власників до фінансових показників, які визначають їх стратегічні наміри;
встановлення бажаного значення фінансових показників, яке задовольняє власників та інвесторів;
визначення шляхів забезпечення досягнення необхідного рівня цих фінансових показників.

З’ясування стратегічної мети фінансової діяльності (формулювання фінансової стратегії підприємства):

з’ясування припустимих стратегій фінансування, які задовольняють власників підприємства;
з’ясування можливих стратегій фінансування, які може дозволити собі підприємство;
встановлення обмежень та дозволів формулювання стратегічних альтернатив;
визначення фінансової стратегії підприємства.

Формування стратегічного фінансового плану.

визначення фінансових потреб, які забезпечать визначений напрямок діяльності підприємства та достатні темпи розвитку;
визначення можливого набору стратегій фінансування;
вибір стратегії фінансування стратегічного розвитку підприємства.
Визначення напряму розвитку організації фінансового планування:
визначення зміни потреб у фінансуванні;
підвищення вимог до фінансування;
забезпечення необхідного рівня виплати дивідендів;
підвищення фінансової стійкості підприємства.

У Розроблення заходів щодо забезпечення виконання стратегічних фінансових планів:

з’ясування власних фінансових можливостей підприємства;
з’ясування можливих джерел покриття додаткової потреби у фінансуванні;
розроблення гнучкої система фінансування;
забезпечення надходження грошових коштів у необхідному обсязі у визначений термін.

Забезпеченням фінансового планування виступає з’ясування поточного фінансового стану корпорації, визначення існуючих та потенційних проблем фінансування, розроблення плану дій тощо.

Однією із особливостей фінансового планування виступає те, що фінансове планування ґрунтується на аналізі наявних можливостей внутрішнього середовища організації із подальшим вивченням можливостей зовнішньог о середовища, а не навпаки.

Розроблення річних фінансових планів організації, які підтверджують стратегічний напрямок розвитку організації:
визначення грошових потоків;
забезпечення поточних фінансових потреб підприємства.
Здійснення контролю за реалізацією фінансової стратегії та стратегії фінансування:
здійснення контролю за реалізацією стратегії фінансування
здійснення контролю за реалізацією фінансової стратегії.

Детальний фінансовий план формалізується в бюджетах різних рівнів та часового горизонту, завдяки чому визначається потреба у фінансуванні та можливі джерела покриття витрат. Здійснення контролю відбувається з метою визначення досягнення цілей запланованим параметрам.

Послідовність та взаємозв’язок етапів формування фінансового плану наведено на рис 8.4.

Розроблення та реалізація фінансової стратегії

Рис. 8.4. Розроблення та реалізація фінансової стратегії

Дотримання послідовності побудови фінансових планів дає можливість мінімізувати ризик неврахування дії непередбачуваних чинників та забезпечити реальність розробленої фінансової стратегії та фінансового планування як інструмента реалізації загальної стратегії підприємства.

Від точності та об’єктивності фінансового планування залежить реальність загальної стратегії. Крім того фінансове планування дозволяє оптимізувати витрати підприємства при її реалізації.

З огляду на вищевикладене можна зазначити, що особливістю фінансового планування виступає те, що воно одночасно є обмежуючим чинником та інструментом визначення реальності запропонованої за- гальнокорпоративної стратегії. Фінансове планування може викликати подорожчання реалізації стратегічних планів корпорації або ж наблизити параметри цих планів до оптимальних параметрів.

При складанні фінансових планів виникають проблеми, які носять суб’єктивно-об’єктивний характер і які пов’язані зі змінами, що відбуваються у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства. Основними із них можна відзначити такі [60]:

реальність, яка визначається достовірністю прогнозних розрахунків очікуваних грошових потоків та основних фінансових показників, що забезпечується стабільністю на фінансових, ресурсних та товарних ринках;

У обгрунтованість, яка визначається коректністю даних інших структурних підрозділів, оскільки фінансовий план виступає узагальнюючим планом, який будується на функціональних стратегічних планах маркетингової, постачальницької та виробничої діяльності підприємства;

можливість реалізації, що забезпечується можливістю виконання планів з точки зору забезпечення необхідними фінансовими та матеріальними ресурсами, відсутністю дефіциту коштів;
комплексність охоплення, яка забезпечується збалансуванням показників по всій сфері фінансової діяльності та включає всі розділи фінансового планування: доходи і витрати; прибутки (збитки), зміни заборгованості, рух грошових коштів, прогнозний баланс тощо;

У оперативність складання, яка забезпечується оперативністю даних, що є базою для фінансових розрахунків;

У доступність планів для розуміння керівництва та власників підприємства.

В умовах загострення конкуренції набувають все більшої ваги саме фінансові рішення підприємств. З огляду на це якісне фінансове планування виступає однією із конкурентних переваг корпорації та дозволяє утримувати ринкові позиції корпорації.

Бажано конкретні стратегічні рішення пов’язувати із певним джерелом фінансування. Але за своєю сутністю фінансові рішення, крім забезпечення надходження грошових коштів у необхідному розмірі, може, змінюючи інструменти та методи фінансування, також змінювати структуру пасивів (випуск в обіг різних видів цінних паперів, здійснення боргового фінансування або розширення кола власників), забезпечуючи грошовий потік у необхідному обсязі, або, наприклад, погіршувати фінансову стійкість підприємства за рахунок нарощування боргових зобов’язань.

Процес формування фінансових планів поділяється на два етапи:

визначення потреби у фінансуванні;
визначення джерел фінансування.

На думку Р. Маєрса та Р. Брейлі [11, с. 309-310], основні питання, які мають бути вирішені при фінансовому гшануванні, це:

Яка частина прибутку може бути реінвестована?
У разі необхідності додаткових коштів, який шлях фінансування більш доцільний: додаткова емісія акцій чи боргові зобов´язання?
Які позики можуть бути і які більш доцільні: короткотермінові або довготермінові?
Якій формі боргу надати перевагу: випуск облігацій (звичайних чи конвертованих), банківська позика чи позика будь-якої іншої установи?

Відповіді на ці запитання дозволяють приймати обґрунтовані фінансові рішення та здійснювати планування фінансового стану підприємства після реалізації фінансової стратегії.

Основними характеристиками фінансових рішень виступають такі:

фінансові рішення передбачають можливість використання багатьох різноманітних фінансових інструментів;
рішення щодо фінансування не мають чіткої завершеності, тому їх можна переглянути;

У займаючись залученням, а не вкладанням грошей, важко знайти схеми фінансування, де б чисті приведені вартості суттєво відрізнялись від “0”.

На думку Е. Юрія [60], крім визначених характеристик, для них характерні іще й наступні:

фінансові рішення приймаються в умовах загостреної конкурентної боротьби, оскільки на фінансових ринках конкурентами виступають підприємства різних галузей та різних сфер економіки, які потребують зовнішніх джерел фінансування;

У кожне фінансове рішення має певну ціну, причому фінансовий менеджер обираючи певне рішення із набору альтернатив, може впливати на цю ціну;

будь-яке фінансове рішення пов’язане із невизначеністю і ризиком непередбачуваності подій зовнішнього середовища та непрогнозованістю внутрішніх змін;
фінансові рішення впливають на поточну та абсолютну ліквідність активів;
фінансовим рішенням притаманний суб’єктивізм внаслідок впливу особистісних характеристик осіб, які ці рішення приймають;
фінансові рішення лежать в основі реалізації фінансових планів підприємств та управління фінансами.

Фінансове планування здійснюється на довго-, коротко- та середньострокову перспективу. Фінансові плани різних часових горизонтів пов’язані між собою, але вони також мають відмінності.

Фінансове планування у короткотерміновому періоді орієнтоване на формування джерел покриття поточних витрат. Як правило, за рахунок внутрішніх джерел фінансування покриваються поточні потреби корпорацій у фінансових ресурсах. В якості таких джерел фінансування можна розглядати частину оборотного капіталу, яка вивільняється в процесі реалізації продукції, грошові кошти, які виникли як результат відвантаження продукції на умовах попередньої оплати, внутрішню кредиторську заборгованість, накопичену суму амортизації, частину прибутку, що реінвестується тощо. Крім того, поточні витрати корпорація може покривати за рахунок збільшення кредиторської заборгованості та шляхом перерозподілу грошових потоків між учасниками корпорації.

Часто підприємства орієнтовані на фінансування, яке забезпечує мінімальний ризик і здійснюється лише за рахунок власних коштів.

В той же час стратегічні рішення вимагають додаткового фінансування зовні, але, слід зазначити, що прорахунки у поточних фінансових рішень впливають на можливості та ціну стратегічних фінансових рішень. Прорахунки поточного фінансування можуть погіршити фінансовий стан підприємства, що, в свою чергу, стане причиною подорожчання або унеможливлення стратегічних фінансових рішень.

Частина витрат, що не може бути покрита власними коштами як при поточному, так і стратегічному фінансовому плануванні, складає фінансовий дефіцит. Фінансовий дефіцит, залежно від фінансової політики підприємства, може покриватись за рахунок:

додаткової емісії цінних паперів;
збільшення боргу;
збільшення кредиторської заборгованості.

Для вирішення питань щодо потреби, напрямів використання та джерел надходження грошових коштів розробляють баланс використання та надходження грошових коштів, який можна оформити у вигляді таблиці (табл. 8.2).

Таблиця 8.2. Можливі джерела фінансування та напрями їх використання

Напрями використання грошових коштів	Оптимальні джерела покриття потреби у грошових коштах
Напрями використання грошових коштів	Власні кошти	Зовнішнє фінансування (при виникненні фінансового дефіциту)
Довгострокові вкладення	Власні грошові кошти, які формують ЧГП*	Емісія цінних паперів + довгострокові боргові зобов’язання
Інвестиції в запаси	Оборотний капітал + власні грошові кошти, які формують ЧГП	Кредиторська заборгованість + короткострокові кредити фінансових установ
Інвестиції в ліквідні активи	Власні грошові кошти, які формують ЧГП
Дебіторська заборгованість	Внутрішня кредиторська заборгованість + грошові потоки, що виникли як результат попередньої оплати за продукцію	Кредиторська заборгованість + короткострокові кредити фінансових установ
Інші	Будь-яке із визначених власних джерел фінансування	Будь-яке із визначених зовнішніх джерел фінансування
Всього витрат	Всього джерел фінансування	Всього покриття фінансового дефіциту

ЧГП- чистий грошовий потік, який розраховується за формулою:

ЧГП = ЧП + А- ВД, (8.28)

де ЧГП - чистий прибуток;

А - сума нарахованої амортизації;

ВД- сума виплачених дивідендів.

Фінансовий дефіцит визначає потребу у зовнішньому фінансуванні. Ця потреба може бути покрита за рахунок: емісії цінних паперів, зростання суми боргу (короткострокових боргових зобов’язань або довгострокових) та зміни політики управління кредиторською заборгованістю через збільшення терміну оберненості кредиторської заборгованості. Бажано при цьому, щоб зберігалась відповідність напряму витрат джерелам фінансування, які найбільшою мірою задовольняють фінансове рішення.

Визначений напрямок стратегічного розвитку та обрана стратегічна альтернатива передбачають необхідний розмір фінансових ресурсів та, відповідно, і джерел їх покриття. Таким чином, прийняття фінансових рішень виступає інструментом реалізації управлінських рішень як поточних, так і стратегічних. Від якості прийняття цих рішень залежить майбутня вартість підприємства, його дивідендна політика та перспективи розвитку.

Обрання стратегії розвитку корпорації мається на увазі і фінансові джерела забезпечення реалізації цієї стратегії.

Так, говорячи про стратегію обмеженого росту, підприємство має такі довгострокові цілі, які забезпечують такі темпи росту ринку, які відповідають, як правило, можливості залучення лише внутрішніх джерел фінансування. В цьому разі питання фінансування вирішується шляхом покриття витрат чистим грошовим потоком підприємства. Але в цьому разі власники капіталу повинні обмежувати власні дивідендні можливості, і тоді нерозподілений прибуток з точки зору покриття витрат, яке забезпечує стратегічний розвиток підприємства, можна розглядати як додатковий капітал, інвестований акціонерами примусово.

В той же час фінансове рішення щодо обмеження дивідендної політики характеризується певним позитивом для менеджерів, який виражається в наступному:

знімається питання пошуку джерел фінансування;
- зменшується ступінь ризику втрати фінансової стійкості підприємством;
- не виникає питань необхідності суттєвого збільшення доходності діяльності підприємства (для повернення відсотків та суми позики);
- відсутність витрат на забезпечення необхідної додаткової суми фінансування, яка формується при звертанні до фінансового ринку;
- обмеження втручання в управління підприємством за рахунок утримання визначеного кола акціонерів при відсутності додаткової емісії. Таким чином, якщо підприємство у своєму стратегічному розвитку

орієнтовано лише на внутрішні джерела фінансування воно може мати обмежені темпи зростання ринку, які забезпечуватимуться його чистим грошовим потоком.

Якщо ж підприємство орієнтовано на зовнішні джерела фінансування, то воно може собі дозволити стратегічний розвиток, який ґрунтується на реалізації стратегії росту. Тут можливе використання комбінованих джерел фінансування, які формуються за рахунок як внутрішніх джерел фінансування, так і зовнішніх. Таке фінансове рішення дозволяє нарощувати власний капітал, вирішувати проблеми підвищення рентабельності власного капіталу, але збільшує фінансовий ризик діяльності підприємства, погіршує структуру капіталу та фінансову стійкість.

Таким чином у разі орієнтації на зовнішні позики виникають питання, які пов’язані із необхідністю оптимального збалансування позикового та власного капіталу для створення ефективної структури капіталу, нівелювання короткотермінових негативних змін у коливанні структури пасивів.

Для реалізації стратегії росту часто виникає потреба у додатковій емісії цінних паперів, як джерелі покриття фінансових потреб підприємства. До цього методу фінансування звертаються у тому разі, коли для забезпечення реалізації стратегії потрібна сума, яка перевищує можливості зовнішнього кредитування. Як правило, за допомогою додаткової емісії цінних паперів відбувається реалізація стратегії, орієнтованої на. створення інтеграційних формувань або розширення бізнесу шляхом реалізації стратегії горизонтального та вертикального росту. В цьому разі важливим є вибір часу емісії, що є найбільш зручним для підприємства (як правило, акції випускають після підвищення цін на них), а емісію облігацій може дозволити собі підприємство, яке має стійкі конкурентні переваги та позитивний ринковий імідж.

Здійснюючи фінансове планування для реалізації стратегії скорочення, слід орієнтуватись лише на власні фінансові можливості, оскільки залучення зовнішніх джерел фінансування стане причиною іще більшого погіршення фінансового стану підприємства.

При розробці фінансових планів для забезпечення стратегії комбінування необхідно керуватись різними методами фінансування, які залежатимуть від стратегічного набору, який входить до організаційної стратегії. Підходи до фінансовою планування в цьому разі будуть залежати від організаційних пріоритетів, а джерела фінансування можуть бути комбінованими, обрані методи будуть слугувати базою для визначення певних моделей фінансування підприємства, що найбільш повно характеризуватимуть їх підходи до стратегічного розвитку.

Виходячи із призначення та необхідності забезпечення їх ефективності, стратегії реалізується в наступних площинах:

- внутрішні ресурси організації;

- зовнішнє середовище, в якому вона функціонує;

- здатність організації створювати вартість.

Фінансове планування, забезпечуючи формування загальної стратегії, орієнтоване на всі три площини:

внутрішні ресурси (внутрішні джерела фінансування);
зовнішнє середовище (врахування чинників рівня макросередовища при визначенні зовнішніх джерел фінансування та вартості зовнішнього фінансування);
здатність організації створювати додаткову вартість.

При фінансовому плануванні необхідно враховувати, що будь-які фінансові вкладення повинні генерувати позитивну маржу, а рентабельність операцій має бути досить високою, щоб покривати рівень доходності, визначений власниками капіталу. При цьому слід пам’ятати, що власники орієнтовані здебільшого на довгострокові фінансові цілі, які втілюються у формуванні додаткової вартості вкладених коштів.

Алгоритм перерозподілу фінансових ресурсів між бізнес-процесами у корпорації

Рис. 8.5. Алгоритм перерозподілу фінансових ресурсів між бізнес-процесами у корпорації

Рис. 8.6. Структура консолідованого бюджету корпорації

Послідовність реалізації процедури перерозподілу фінансових ресурсів така.

У межах корпорації локалізуються всі бізнес-процеси за всіма напрямками діяльності.
Для кожного бізнес-процесу визначається його рентабельність та інвестиційні потреби.
Відбувається поділ бізнес-процесів на портфелі із використанням кластерного аналізу, що дозволяє при формуванні портфелів враховувати одразу два показники для кожного бізнес-процесу (рентабельність та інвестиційні потреби).
Після цього портфелі (кластери) ранжуються за потенціалом росту га найменшими інвестиційними потребами, що дає можливість визначити найбільш привабливі напрямки розподілу ресурсів - від портфеля з найвищою рентабельністю та найменшими інвестиційними погребами до портфеля з найменшою рентабельністю та найбільшими інвестиційними потребами.
Визначення можливих напрямів перерозподілу ресурсів.

Таким чином, залежно від ступеня задоволення потреб фінансування, можна досягти підвищення рентабельності активів по кожному напрямку діяльності, а також підвищення загальної прибутковості діяльності корпорації.

Власні кошти корпорації можуть бути спрямовані не лише на перерозподіл в середині корпорації між окремими бізнес-процесами, а також і для вирішення інших задач, які забезпечать підвищення прибутковості активів. Цього можна досягти шляхом розміщення коштів поза сферами діяльності корпорації, наприклад, у створення нових бізнес-напрямів, фінансові спекуляції тощо.

Результатом фінансового планування виступає прогнозний бюджет. В рамках корпорації система бюджетів являє собою консолідований бюджет по окремих напрямах бізнесу, тобто по всіх видах діяльності корпорації. Для диверсифікованої корпорації консолідований бюджет корпорації матиме вигляд, який наведено на рис. 8.6.

При складанні консолідованого бюджету корпорації виникає проблема регулювання міжбюджетних відносин між напрямками діяльності та бізнес-процесами.