Корпоративне управління

8.3. Аналіз фінансового стану корпорації

Фінансовий аналіз корпорації дає можливість визначити основні проблеми в управлінні фінансовою діяльністю корпорацій, визначити шляхи їх подолання та з’ясувати причини ситуації в управлінні фінансами, що сталась.

Однією із основних груп показників, які визначають фінансовий стан корпорації та ефективність корпоративного управління, виступають показники ефективності використання капіталу.

На думку І. Бланка, велике значення в оцінці ефективності управління капіталом має інтегральний фінансовий аналіз, оскільки саме за його допомогою можна отримати найбільш поглиблену багатофакторну оцінку умов формування окремих агрегованих фінансових показників [7].

Для визначення ефективності використання капіталу найбільш розповсюдженими є чотири методи інтегрального фінансового аналізу.

Дюпонівська система інтегрального аналізу ефективності використання капіталу, яка передбачає можливість факторного аналізу через розкладення результуючого показника рентабельності капіталу на складові у вигляді окремих фінансових коефіцієнтів його формування, які

знаходяться у взаємозалежності.

Основу цього аналізу складає результат множення коефіцієнта рентабельності реалізації продукції (Р ) та коефіцієнта оберненості (кількість оборотів) капіталу (КО_к):

Рк = Ррп × КО_к(8.5)

Система SWOT-аналізу, основним змістом якого є дослідження характеру сильних та слабких боків корпорації відносно можливостей використання його капіталу, а також позитивного чи негативного впливу екзогенних (зовнішніх) факторів на умови його використання.
Об´єктно-орієнтована система інтегрального аналізу використання капіталу корпорації, яка розроблена компанією “Модернсофт” (США) і базується на використанні комп’ютерної технології та спеціального пакету прикладних програм. Основою цієї концепції є представлення моделі формування рівня рентабельності власного капіталу корпорації у вигляді сукупності взаємодіючих первинних фінансових блоків, що моделюють класи елементів, безпосередньо формуючих цей показник. Користувач сам визначає систему цих блоків і класів, виходячи із специфіки виробничої діяльності корпорації залежно від бажання деталізувати ключові елементи формування рівня рентабельності капіталу.
Інтегральна система портфельного аналізу. Цей аналіз базується на використанні “портфельної території”, у відповідності до якої рівень прибутковості портфелю фондових інструментів розглядається одночасно із рівнем ризику портфелю за системою прибуток-ризик. Створення ефективного портфелю дозволяє підвищити ефективність використання капіталу через мінімізацію ризику.

Як видно, система показників ефективності використання основного капіталу може бути представлена з позиції двох концепцій: через співвідношення показників результату (ефекту) до затрат (або суми ресурсів), або ж через систему показників, які характеризують фізичні параметри капіталу, його стан, якість, ступінь використання тощо. Загальна ефективність основного капіталу може бути визначена лише комплексно із урахуванням цих підходів.

Забезпечення безперебійної роботи можливо лише за умов, коли корпорація забезпечена у необхідному обсязі оборотним капіталом.

Тому надзвичайну актуальність мають питання ефективного використання оборотного капіталу, в основі якого лежить комплексність переробки матеріальних ресурсів, зниження втрат та відходів виробництва, прискореного обігу грошових коштів та товарно-матеріальних запасів. Значення цього матеріального фактора виробництва для зростання його ефективності у сучасних умовах надзвичайно велике. Вирішення проблеми матеріаломісткості виробництва товарів народного споживання, якому за природою притаманна висока питома вага матеріальних витрат при виробництві продукції (питома вага матеріальних витрат у повній собівартості продукції складає майже 60-70%) надзвичайно актуальне. Оборотні активи можуть бути класифіковані за такими ознаками:

за видами: запаси сировини, матеріалів та напівфабрикатів, запаси готової продукції, дебіторська заборгованість, грошові активи, інші види оборотних активів;
за характером участі у виробничому процесі: оборотні активи, які обслуговують виробничий цикл корпорації; оборотні активи, які обслуговують фінансовий (грошовий) цикл корпорації;
за характером фінансових джерел формування: валові оборотні активи, чисті оборотні активи, власні оборотні активи;
за періодом функціонування: постійна частина оборотних активів, змінна частина оборотних активів.

Основною складовою ефективності використання оборотного капіталу виступає тривалість обігу оборотного капіталу. Одним із показників, який найбільш повно дає таку характеристику виступає показник тривалості виробничого циклу, який включає період обігу запасів сировини, матеріалів та напівфабрикатів, період обігу незавершеного виробництва, період обігу запасів готової продукції.

Необхідно зазначити, що в аналітичних дослідженнях використовують так звані інтервальні оцінки матеріальних ресурсів у середньорічному обчисленні. Ці показники в подальшому використовуються у різних економічних розрахунках. Натомість щодо оборотних виробничих фондів, то ресурсні оцінки даються тільки по їх частині, що знаходиться у виробничих запасах (на початок і на кінець періоду, в середньому за рік). При цьому із розрахунків випадають оборотні фонди, що передані у виробництво, спожиті тепло- та електроенергія.

Передумовою підвищення ефективності використання оборотного капіталу виступає проведення аналізу фактичного стану. Це можна зробити за допомогою порівняльного динамічного та факторного аналізу через:

вивчення тенденцій динаміки загального обсягу оборотного капіталу, який використовується у виробничому процесі корпорації;
вивчення динаміки складу оборотних активів корпорації, які сформовані за рахунок оборотного капіталу у розрізі основних їх видів: запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів; готової продукції, дебіторської заборгованості, залишків грошових коштів;
вивчення оберненості оборотного капіталу в цілому та окремих видів оборотних активів;
вивчення рентабельності оборотного капіталу та факторів, які її формують.

Тенденції динаміки загального обсягу оборотного капіталу можна дослідити через визначення темпів змін середньої суми оборотного капіталу у порівнянні із темпами змін обсягу реалізації продукції. Крім того можна розраховувати питому вагу оборотного капіталу в загальній сумі активів.

При вивченні динаміки складу оборотних активів корпорації розраховуються темпи зміни суми кожного із цих видів оборотних активів у співставленні з темпами змін обсягів виробництва та реалізації продукції, розраховується питома вага основних видів оборотних активів у загальній їх сумі.

Вивчення оборотності оборотного капіталу можливе за допомогою показника терміна оберненості оборотного капіталу. Вивчаються чинники, які впливають на тривалість обігу оборотного капіталу.

Рентабельність оборотного капіталу та складові, що її формують можна визначити за допомогою формул Дюпона.

Головним резервом підвищення ефективності використання оборотного капіталу виступає оптимізація його запасів, чого можна досягти шляхом оптимізації розміру основних груп товарно-матеріальних запасів та за рахунок налагодження ефективних систем контролю за рухом запасів.

Витрати по формуванню та зберіганню товарно-матеріальних запасів підпадають під правило: із зростанням середнього розміру однієї партії поставки товарів знижаються операційні витрати на придбання і зростають операційні витрати по зберіганню і навпаки. За допомогою моделі EOQ можна оптимізувати пропорції між цими групами витрат таким чином, щоб сукупні витрати були мінімальними. Математичний вираз Моделі EOQ (оптимальний середній розмір партії постачання товарів) можна записати у вигляді формули:

(8.6)

де ОВС - обсяг виробничого споживання товарів (сировини і матеріалів) в періоді, що досліджуєгься;

Врз - середня вартість розміщення одного замовлення;

Вх - вартість зберігання одиниці товару в періоді, що досліджується. Тоді відповідно оптимальний середній розмір виробничого запасу (ПЗ_о) визначається за наступною формулою:

(8.7)

Оптимізація загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей, які формуються за рахунок оборотного капіталу - один зі шляхів підвищення ефективності використання оборотного капіталу. Розрахунок оптимальної суми запасів кожного виду здійснюється за формулою:

(8.8)

де З_п - оптимальна сума запасів на кінець періоду, що розглядається; Н_ю- норматив запасів поточного зберігання;

0„ — одноденний обсяг виробництва (для розрахунку сировинних або матеріальних запасів) або реалізації (для розрахунку запасів готової продукції) в періоді, для якого здійснюється планування;

З_а - запланована сума запасів сезонного зберігання;

З_щ- запланована сума запасів цільового призначення інших видів. Хоча частіше розраховується середньомісячний ресурс, яким повинна володіти виробнича одиниця (підприємство) для здійснення виробничої діяльності, можна визначити за формулою:

(8.9)

де М - середньомісячний обсяг споживання оборотних виробничих фондів протягом року, що аналізується;

О - виробничі запаси оборотних фондів на початок року;

Я - загальний обсяг зовнішніх надходжень (обороту) первинних сировинних, матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів упродовж року.

У зв’язку з цим підкреслимо, що при аналізі формування матеріальних ресурсів виробництва необхідно мати на увазі не тільки надходження

первинних матеріальних ресурсів ззовні, а й повне та комплексне використання вторинних матеріальних елементів, які були отримані від власної промислової переробки, адже вторинне використання сировини, матеріалів, палива сприяє підвищенню забезпеченості матеріальними ресурсами за рахунок внутрішніх джерел, приводить до зростання економічних показників.

Здійснюючи аналіз, необхідно оцінити співвідношення величин утворення вторинних ресурсів та всієї маси первинних ресурсів даного виду. Так, збільшення отримання можливих ресурсів з одиниці обсягу первинних ресурсів (глибина переробки) буде позитивно характеризувати споживання матеріалів виробничого процесу. Аналіз ефективності заходів щодо оптимізації відходів, поглиблення та комплексної переробки сировини, комбінування виробництва та взаємного заміщення оборотних виробничих фондів (предметів праці) необхідно проводити у вигляді оцінки порівняльної економічності того чи іншого технічного рішення. У зв’язку з цим слід зазначити, що не можна визнати ресурсозбереженням скорочення виробничого споживання одного виду матеріальних ресурсів за рахунок збільшення витрати іншого. Проблема матеріалозбереження може бути кардинально вирішена лише в тому випадку, коли відносно знижується вся сукупність витрат виробничих ресурсів.

Іншою складовою оборотного капіталу корпорації виступає капітал у грошовій формі. Це дебіторська заборгованість та залишки грошових коштів. Дебіторська заборгованість з точки зору підвищення ефективності виробництва має подвійну природу. З одного боку зростання дебіторської заборгованості погіршує ефективність використання капіталу, а з іншого

- підвищення термінів оплати за відвантажену продукцію - може розглядатись як елемент підвищення ефективності маркетингової діяльності. Тому головна задача, як і у випадку підвищення ефективності використання, - оптимізація обсягу дебіторської заборгованості.

Розрахунковим показником, який визначає рівень дебіторської заборгованості і її динаміки виступає коефіцієнт відволікання оборотного капіталу в дебіторську заборгованість (КВК_<Ь), який розраховується за формулою:

(8.10)

де ДЗ - дебіторська заборгованість;

Об_к - загальна сума оборотного капіталу корпорації.

Іще одним показником, який визначає стан ефективності управління дебіторською заборгованістю, виступає кількість обертів дебіторської заборгованості, який характеризує швидкість оберненості операційного капіталу, який відволікли у розрахунки з дебіторами протягом певного періоду.

де КО_дз - кількість обертів дебіторської заборгованості корпорації в періоді, що розглядається;

ЗР - загальна сума обороту з реалізації продукції в періоді, що розглядається.

Можна також розрахувати суму ефекту, який отримано від відволікання оборотного капіталу в дебіторську заборгованість по розрахунках зі споживачами (Е_&) за формулою:

де П_Лз- додатковий прибуток корпорації, який одержаний від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту;

ПВ_д- поточні витрати корпорації, які пов’язані із організацією кредитування покупців;

ФВ_&1 - сума прямих фінансових втрат від неповернення боргу споживачами.

Відносний показник відволікання оборотного капіталу в дебіторську заборгованість, який розраховується за формулою:

де КЕ_дз - коефіцієнт ефективності відволікання оборотного капіталу в дебіторську заборгованість за розрахунками зі споживачами;

Е_дз - сума ефекту, одержаного від відволікання оборотного капіталу в дебіторську заборгованість за розрахунками зі споживачами у визначеному періоді;

Іще однією проблемою при визначенні ефективності управління оборотним капіталом виступає підвищення ефективності використання залишку грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні корпорації, у складі оборотного капіталу. Головна мета при управлінні цими грошовими коштами - забезпечення постійної платоспроможності корпорації.

Зробити це можна через розрахунок групи коефіцієнтів: коефіцієнт участі грошових активів у оборотному капіталі; середній період обігу грошових активів; коефіцієнти ліквідності; рівень відволікання вільного залишку грошових активів у короткотермінові фінансові вкладення. Коефіцієнт участі грошових активів у оборотному капіталі (КУ_га):

(8.14)

де ГА - середній залишок сукупних грошових активів корпорації у періоді, що розглядається;

Об_к - середня сума оборотного капіталу корпорації у періоді, що розглядається.

Середній період обігу грошових активів ПО_га:

(8.15)

де О_о - сума одноденного обороту по реалізації продукції у періоді, що

розглядається.

Кількість обертів середнього залишку грошових активів у періоді, що розглядається:

(8.16)

Коефіцієнти ліквідності:

(8.17)

де КАП - коефіцієнт абсолютної платоспроможності корпорації;

КФВ - сума короткотермінових фінансових вкладень корпорації на певну дату;

ФЗ_к- сума короткотермінових фінансових зобов’язань корпорації на певну дату.

Рівень відволікання вільного залишку грошових активів у короткотермінові фінансові вкладення:

(8.18)

де РВ_кфв - рівень відволікання вільного залишку грошових активів у короткотермінові фінансові вкладення,%;

Ринкова ефективність функціонування господарської системи, як підкреслювалося вже нами, охоплює результативність економічної діяльності всередині самої системи (тобто економічну ефективність виробництва) та ефективність ринкових зусиль, ринкової адаптації господарської системи (тобто зовнішню відносно самої системи сферу - ціни на продукцію і сировину, матеріали, енергію, інші компоненти витрат). Механізм взаємодії цих двох сфер визначається досить часто суперечливими відносинами протидії, особливо з боку зовнішнього ринкового середовища, що іноді набуває характерних рис економічного тиску. Але саме в результаті дії цього механізму і формується фінансова ефективність, яка, у свою чергу, коригує зміни у розвиткові позитивних (або ж негативних) тенденцій динаміки економічної ефективності виробництва. Такий методологічний підхід розширює межі теоретичного аналізу проблеми ефективності, наближаючи його до реальних умов економічної дійсності і даючи можливість розглядати економічну систему в постійному взаємозв’язку та взаємодії з оточуючим її ринковим середовищем.

Очевидно, що кожна господарська система повинна прагнути до позитивного фінансового стану, тобто до створення достатнього обсягу фінансових ресурсів та ефективності їх використання, що виступає основою своєчасності розрахунків із постачальниками, іншими ланками фінансової системи, детермінує і визначає високий рівень господарювання, з точки зору фінансового управління та планування. Особливо необхідно підкреслити, що результативність впливу фінансової ефективності безпосередньо відбивається на рівні загальноекономічних показників ефективності виробництва: на основі даних визначають, наскільки економічна система має ефективне виробництво.

Узагальнюючим показником оцінки ефективності використання фінансових ресурсів можна визначити показник так званої фінансової ре- сурсовіддачі:

(8.19)

де К_с - коефіцієнт (критерій) ефективності використання фінансових ресурсів.

На думку багатьох фахівців, питання щодо вибору критерію ефективності використання фінансових ресурсів є визначальним. Доведення об’єктивності та обгрунтування такого узагальнюючого вимірювача виступає основою для розробки системи показників, що відображають вплив всіх елементів господарської діяльності на ефективність використання фінансових ресурсів.

З цього приводу існують певні міркування методологічного характеру. Загальновідомо, що для безперервності виробничого процесу, його ефективного функціонування необхідно, щоб на всіх стадіях фінансового планування забезпечувалась достатність фінансового забезпечення. Отже, факторами впливу на ефективність виступають складові фінансового забезпечення та джерела їх фінансування. Але оскільки розподіл фінансових ресурсів на процеси відтворення передбачає використання наявних у корпорації коштів (власних або залучених), будь-яке збільшення фінансування одного із напрямів з метою створення страхового запасу закономірно приведе до зменшення фінансування інших. Нарощення страхового запасу приводить до того, що частина з них не буде використовуватися у виробництві, а значить, не буде давати віддачі, тобто ефективність використання буде невблаганно знижуватися. З цього випливає, що при прагненні до зростання ефективності необхідно вирішити питання оптимальності співвідношення фінансових ресурсів, що обслуговують виробництво, таким чином, щоб, з одного боку, всі ресурси були задіяні у господарському обороті, а з другого боку, щоб забезпечувався випуск продукції у необхідних обсягах.

За принципом ГІарето, ефективність виробництва досягається тоді, коли більше вже не можливо перерозподілити наявні ресурси, щоб збільшувати випуск одного економічного блага без зменшення випуску іншого. Виходячи з цього, до числа вихідних первинних факторів, які впливають на ефективність використання фінансових ресурсів, можна віднести: обсяг фінансових ресурсів, що визначає обсяг випуску продукції, обсяг компонентів фінансових ресурсів, що необхідні для забезпечення виробничого процесу; питому вагу кожного із компонентів як фінансових ресурсів, так і джерела їх фінансування у загальному обсязі господарської системи. Отже, ефективність використання фінансових ресурсів економічної системи передбачає від дачу від кожного виду ресурсу і оптимальність структури останніх, а тому модель показника (критерію) ефективності використання фінансових ресурсів можна сформувати як середню величину окремих показників фінансової ефективності, зважених за часткою факторних фінансових ресурсів у сукупному обсязі цих ресурсів. Нескладні математичні перетворення і використання показника рентабельності капіталу дозволяє ввести до складу узагальнюючого показника ефективності використання фінансових ресурсів показники оцінки економічної ефективності виробництва, що дозволяє наочно оптимізувати співвідношення ефективності використання фінансових ресурсів.

Необхідно підкреслити, що фінансова ефективність тісно пов’язана із фінансовою стійкістю будь-якої економічної системи. Під фінансовою стійкістю розуміється забезпечення запасів і витрат джерелами коштів для їх формування. Іншими словами, фінансова стійкість господарської системи є таким явищем, коли вкладені у виробничу діяльність ресурси можна окупити за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та економічну незалежність господарської системи від зовнішніх залучених джерел формування активів, що кількісно може бути визначено як відношення вартості матеріальних оборотних активів до величини власних та позичених джерел коштів для їх формування. Для оцінки фінансової стійкості використовується система абсолютних та відносних показників. Найбільш загальними абсолютними показниками фінансової стійкості можна назвати показники відповідності або невідповідності (показники надлишку або нестачі) джерел коштів для формування запасів і витрат, іншими словами, різниця у кількісному вираженні між сумою джерел коштів і сумою запасів та витрат.

Водночас стійкість фінансового стану і ефективність використання фінансових ресурсів оцінюється стосовно власних і позикових коштів, а також за темпами накопичення власних коштів у результаті поточної фінансової діяльності, забезпеченням матеріальних оборотних активів власними джерелами [7, 48]. Рівень ефективності використання фінансових ресурсів характеризується угрупованням фінансових коефіцієнтів, що розраховуються як відношення абсолютних показників активу і пасиву балансу. Порівняння цих активів з базисними величинами (середньо- галузевими, показниками фінансово ефективних господарських одиниць, оптимально розрахованими) дає можливість встановити рівень фінансової стійкості та ефективності використання фінансових ресурсів.

Фінансова стійкість корпорації оцінюється коефіцієнтом співвідношення залучених і власних коштів. Цей вимірювач показує, скільки позикових коштів залучено на одну гривню вкладених в активи власних коштів. Даний показник формується як співвідношення всієї суми зобов’язань за залученими коштами до суми власних коштів, що у формалізованому вигляді можна відобразити таким чином:

(8.20)

де К_звк - коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів.

Методика побудови даного показника дає можливість здійснити діагностику фінансового розвитку і визначити, що нормальним є такий стан фінансового розвитку, коли даний коефіцієнт менший за одиницю. У випадках, коли коефіцієнт залучених і власних коштів перевищує одиницю, ефективність фінансової діяльності поступово досягає критичної величини.

Для здійснення кількісних характеристик фінансового розвитку економічної системи може бути застосований коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів, який дає змогу визначити, скільки довгострокових позикових коштів використано для фінансування активів підприємництва поряд із власними коштами. Технологія методичного конструювання цього показника формується як співвідношення суми довгострокових кредитів та інших позикових коштів і суми власних коштів, тобто:

(8.21)

де К_дзт - коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів (коефіцієнт фінансового ліверіджу).

Економічний зміст даного економетричного визначення наступний: чим менше позикових коштів залучає господарська система для здійснення своєї діяльності, тим міцніша його фінансова стійкість і більша перспектива для підвищення ефективності виробництва, але менша віддача власного капіталу

Важливою кількісною характеристикою функціонування фінансових ресурсів є коефіцієнт концентрації власного капіталу (коефіцієнт автономії), фактична оцінка якого здійснюється за формулою:

(8.22)

де К_квк - коефіцієнт концентрації власного капіталу.

Сутність його в економічному аспекті полягає в тому, що чим вищий даний показник, тим стабільніший фінансовий розвиток господарської системи, тим вища його ефективність.

Індикатор фінансової залежності визначає співвідношення частки активів та власного капіталу:

(8.23)

де К_фз - коефіцієнт фінансової залежності.

Повносистемна оцінка фінансового стану та ефективності використання фінансових ресурсів передбачає визначення таких показників, як рентабельність, оптимальний розподіл прибутку, наявність оптимальних розмірів власних оборотних засобів, які забезпечують нормальний процес виробництва та реалізації продукції тощо.

Розрахунок даних показників, їх аналіз дозволяє керівникам господарюючих суб’єктів орієнтуватися в економічному стані та динамічних тенденціях господарського розвитку, зокрема, його фінансового напряму. Водночас слід ще раз зазначити, що для оцінки фінансового стану суттєве значення має також оцінка забезпеченості господарської системи власними і оборотними коштами та ефективність їх використання. Наявність як залишку, так і недостачі оборотних активів негативно впливає на фінансову діяльність корпорації, стійкість його фінансового стану Тому чітка організація оборотних активів, дотримання відповідності фактичної їх наявності встановленому нормативу буде сприяти укріпленню фінансового стану корпорації.

Одним із підходів щодо визначення фінансової ефективності є аналіз ліквідності фінансового стану корпорації. Сутність ліквідності полягає у можливості господарської системи у будь-який момент розрахуватися за своїми зобов’язаннями за допомогою майна (активів), яке є на балансі, тобто, іншими словами, в тому, як швидко підприємство може продати свої активи, отримати грошові кошти і погасити свої борги (перед постачальниками, банком щодо повернення кредитів, бюджетом та позабюджетними централізованими фондами стосовно сплати податків та платежів тощо). У зв’язку з цим слід відзначити, що до активів відносяться виробничі запаси, готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти. До складу пасивів, які беруть участь у розрахунках, входять кредиторська заборгованість, короткострокові і довгострокові кредити та позичені кошти, джерела формування власних оборотних активів, цільове фінансування та цільові надходження, резерви майбутніх витрат та платежів, а також інші пасиви. При цьому найбільш ліквідні активи - грошові кошти та цінні папери - повинні бути більші або дорівнювати найбільш терміновим зобов’язанням (кредиторській заборгованості). Водночас активи, що швидко реалізуються (дебіторська заборгованість та інші), повинні бути більшими або дорівнювати короткостроковим пасивам (короткостроковим кредитам та позиченим коштам). Активи, що повільно реалізуються (запаси та витрати, за винятком витрат майбутніх періодів), необхідно формувати більшими або ж рівними за обсягами довгостроковим пасивам (довгостроковим кредитам та позиченим коштам). І ще одна умова в системі необхідних умов збалансованого ефективного фінансового розвитку господарської системи: активи, що важко реалізовуються (нематеріальні активи, основні фонди, незавершені капітальні вкладення та устаткування), повинні за обсягами бути меншими або дорівнювати сталим пасивам (джерелам власних коштів).

Залежно від того, якими платіжними засобами господарська система має можливість погасити свої зобов’язання, можна використовувати декілька модифікацій показників ліквідності. Так, насамперед доцільне використання коефіцієнта покриття, який відображає рівень покриття активами господарської одиниці своїх зобов’язань [108, 14]. Визначається коефіцієнт покриття відношенням всіх поточних активів господарської одиниці до його поточних зобов’язань, тобто у формалізованому вигляді:

К_п = ПА / ПЗ (8.24)

де К_п - коефіцієнт покриття;

ПА - поточні активи;

ПЗ - поточні зобов’язання.

У тому випадку, якщо > 1, то підприємство може своєчасно погасити свої зобов’язання. При К_п < 1 складеться ситуація, що характеризується неліквідністю балансу господарської одиниці.

Окрім коефіцієнта покриття, для оцінки рівня ліквідності розраховують коефіцієнти швидкої і абсолютної ліквідності. Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується діленням найбільш ліквідних активів та активів, які швидко реалізуються (грошові кошти, дебіторська заборгованість), на поточні зобов’язання, що можна представити таким чином:

(8.25)

де К - коефіцієнт швидкої ліквідності;

ГК-грошові кошти;

ДЗ - дебіторська заборгованість;

ПЗ - поточні зобов’язання.

Коефіцієнт набуває середнє значення на рівні 0,3-0,4. Для характеристики фінансової ефективності суттєве значення має визначення рівня абсолютної ліквідності, який розраховується за допомогою коефіцієнта абсолютної ліквідності, що відображає рівень покриття зобов’язань корпорації його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов’язань, що можна формалізовано визначити за наступною методикою:

(8.26)

де К_т - коефіцієнт абсолютної ліквідності;

ГК- грошові кошти;

ПЗ - поточні зобов’язання.

Тут слід підкреслити, що значення коефіцієнта абсолютної ліквідності більше як 0,2 є достатнім, щоб господарська одиниця своєчасно виплатила борги кредиторам. Зниження рівня даного показника свідчить про існування зовнішньої причини неплатоспроможності корпорації. За умов існування значення коефіцієнта абсолютної ліквідності (К_т) нижче 0,2 при одночасному досягненні коефіцієнта покриття менше 0,5, ситуація вважається критичною (господарська система вважається банкрутом і фактично може підлягати ліквідації з продажем майна).

Фінансова ефективність діяльності корпорації (будь-якої господарської одиниці) вважається його платоспроможністю: якщо економічна система може розраховуватись зі всіма своїми зобов’язаннями, то вона може функціонувати в режимі “виживання”, а якщо після всіх розрахунків вона ще й отримує певні додаткові кошти, то господарська система вважається такою, що може працювати ефективно. Отже, платоспроможність характеризується достатньою кількістю оборотних активів для погашення своїх зобов’язань протягом року. Іноді платоспроможність ототожнюють лише з наявністю грошових коштів на рахунках в установах банків і в касі корпорації. Потрібно зауважити, що наявність грошових коштів характеризує не платоспроможність, а поточну готовність або можливість корпорації (господарської системи будь-якого рівня) розраховуватись з виникаючими зобов’язаннями. Вважається, що наявність грошових коштів у підприємств на рахунках у банках повинна відповідати різниці між поточною кредиторською і дебіторською заборгованістю. Господарська виробнича система кваліфікується платоспроможною, якщо її загальні активи більші, ніж поточні. Нездатність виробничої системи задовольнити вимоги кредиторів стосовно оплати товарів, сплати платежів до бюджету, позабюджетних фондів тощо, у зв’язку із перевищенням зобов’язань над вартістю майна та інших активів, характеризує її як неплатоспроможність. Аналітичними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність господарської системи, є: коефіцієнт автономності (фінансової незалежності або концентрації власного капіталу); коефіцієнт фінансової стабільності; забезпеченості власними засобами; коефіцієнт покриття.

Коефіцієнт автономії, як уже зазначалося, є індикатором, який характеризує частку власних активів у загальній сумі всіх активів виробничої системи і розраховується як відношення суми власного капіталу до вартості майна. Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії (коефіцієнта концентрації власного капіталу) складає величину більшу, ніж 0,5. Так величина показника дозволяє припустити, що всі зобов’язання господарської системи можуть бути покриті власними активами. Зростання значення коефіцієнта фінансової незалежності свідчить про зміцнення позицій корпорації (або ж будь-якої господарської системи) в аспекті ефективності фінансового розвитку, результативності використання фінансових ресурсів.

Однією із характеристик, що визначають рівень платоспроможності господарської системи, є коефіцієнт фінансової стабільності - індикатор, який віддзеркалює відношення власних і позикових коштів, тобто він кількісно визначає, який обсяг позикових коштів припадає на одну гривню вкладених у активи власних коштів, що можна відобразити через формулу таким чином :

К_фс = ВК / ПК (8.27)

де К_фс - коефіцієнт фінансової стабільності;

ВК - власні кошти;

ПК - позикові кошти.

У випадку, коли цей коефіцієнт більший за одиницю, фінансовий стан визначається нормальним, тобто перевищення власних коштів над позиченими свідчить про те, що господарська одиниця відносно не залежить від зовнішніх фінансових джерел, характеризується порівняно стійким фінансовим станом.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами характеризує рівень забезпеченості власними джерелами формування оборотних активів, з точки зору співвідношення обсягу власних джерел формування оборотних активів і обсягу самих активів. Нормальним вважається такий стан, коли даний коефіцієнт-індикатор перевищує значення 0,1, що свідчить про покриття оборотних активів власними і прирівненими до них джерелами. Зростання значення коефіцієнта забезпеченості буде означати, що існують надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження вказує на посилення зворотних процесів нестачі цих джерел. В обох випадках фінансовий стан кваліфікують як нестійкий. Необхідно також підкреслити, що визначення коефіцієнта покриття, технологію формування якого ми розглядали вище, вказує на те, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю (на гривню) поточних зобов’язань. Нормативне значення коефіцієнта перевищує одиницю, тобто активи повинні бути більшими, ніж поточні зобов’язання.

Отже, зміст фінансової ефективності виробництва може бути визначений як збереження досягнутого фінансового стану чи його поліпшення за умов урахування конкуренції на ринку товарів і ресурсів.