Корпоративне управління

8.1.1. Управління формуванням капіталу діючої корпорації

Управління формуванням капіталу корпорації виступає одним із ключових моментів у діяльності корпорації, оскільки джерела формуваннякапіталу та його обсяги визначають структуру капіталу, фінансову стійкість корпорацій, фінансову незалежність, перспективи розвитку, можливості стратегічного розвитку тощо.

Управління капіталом корпорації - складний процес, який визначає ефективність діяльності корпорації, досяжність поставлених цілей стратегічного та тактичного характеру. Управління капіталом включає в себе систему управління формуванням капіталу та систему управління використанням капіталу.

Управління капіталом виступає площиною підтримки фінансових рішень і забезпечує їх реалізацію.

В літературних джерелах існують різні підходи до класифікації капіталу. Так, І. Бланк пропонує класифікувати капітал, який формується, за джерелами та формами залучення. Джерела залучення, в свою чергу можна розглядати за типом власності (власний, позиковий); за групами джерел залучення капіталу відносно підприємства (внутрішній, зовнішній); за національною приналежністю власників капіталу, які надають його у господарське використання (вітчизняний, іноземний; за формами власності капіталу, який надається підприємству (державний, приватний). Форми залучення можна класифікувати: за організаційно- правовими формами залучення капіталу підприємством (акціонерний, пайовий, індивідуальний); за натурально-речовою формою залучення (форма грошова, фінансова, матеріальна, нематеріальна); за часом залучення (довгостроковий, короткостроковий); за формою авансування в активи підприємства (основний, оборотний) [8, с. 60].

А.М. Поддерьогін надає наступну класифікацію капіталу. Капітал може бути класифікований за такими ознаками, за належністю підприємству (власний, позиковий); за джерелами формування капіталу (внутрішні та зовнішній); національна за національною належністю власників капіталу (вітчизняний, іноземний); за формою власності при формуванні статутного капіталу (приватний, державний); за організаційно-правовою формою залучення капіталу (акціонерний, пайовий, індивідуальний); за терміном залучення капіталу (довгостроковий, короткостроковий); за формою перебування в процесі кругообігу (грошовий, виробничий, товарний); за об’єктом інвестування (основний, оборотний); за ступенем ризику (безризиковий, середньоризиковий, високоризиковий); за правовою формою функціонування (легальний, тіньовий); за використанням у виробничому процесі (працюючий, непрацюючий); за цілями використання (продуктивний, позичковий, спекулятивний); за формою використання (споживчий, накопичуваний) [54, с. 230].

Управління формуванням капіталу являє собою систему принципів та методів розроблення та реалізації управлінських рішень, які пов’язані із встановленням оптимальних параметрів його обсягу, та структури, а також із залученням із різних джерел і у різноманітних формах для здійснення господарської діяльності підприємства [8, с. 66].

Основні напрямки впливу капіталу на діяльність корпорації можна визначити через результуючі показники діяльності (рис. 8.1).

Рис. 8.1. Основні напрямки впливу капіталу на діяльність корпорації

Так, капітал впливає на економічну, виробничу та фінансову діяльність, що проявляється в основних показниках, які характеризують ці види діяльності. Так, для економічної діяльності це будуть показники відтворювальних процесів: темпи та тип відтворювання (просте, розширене), конкурентоспроможність продукції. Результати фінансової діяльності виражаються у показниках, які характеризують фінансову стійкість корпорації, ліквідність її активів, платоспроможність, інвестиційні можливості. Вплив капіталу на виробничу діяльності проявляється в ресурсних та інноваційних можливостях корпорації. Капітал забезпечує контроль власників над діяльністю корпорації через оптимізацію структури капіталу та рівень рентабельності власного капіталу. Крім всього вищезазначеного капітал впливає на рівень фінансового ризику корпорації.

При управлінні капіталом керуються загальними принципами менеджменту (див. пп. 3.2) та специфічними принципами управління, які використовують у фінансовому менеджменті, у тому числі й при управлінні формуванням капіталу.

Принципами фінансового менеджменту виступають принцип відповідності, принцип постійної потреби у робочому капіталі (власних оборотних коштах), принцип надлишку грошових коштів [50, с. 304—305].

Принцип відповідності передбачає, що придбання поточних активів варто планувати переважно за рахунок короткострокових джерел. Для придбання основних засобів варто залучати довгострокові джерела фінансування.
Принцип постійної потреби у робочому капіталі виконується через забезпечення у прогнозному балансі перевищення суми оборотних коштів суми короткотермінової заборгованості, тобто не можна планувати слабкий ліквідний баланс. Певна частина оборотних активів повинна фінансуватися за рахунок довгострокових джерел (довгострокові заборгованості та власний капітал), що забезпечує менший ризик формування дефіциту оборотних коштів.
Принцип надлишку грошових коштів передбачає у процесі планування «не обнуляти» грошовий рахунок, а мати певний запас грошей для забезпечення надійної платіжної дисципліни.

Принципами управління формуванням капіталу І. Бланк [8, с. 66-68] визначає:

1. Інтегрованість із загальною системою управління підприємством. Всі напрями діяльності пов’язані корпорації із необхідністю фінансування, і, відповідно, із формуванням капіталу, за рахунок якого це можна здійснити. В свою чергу фінансування змінює обсяг і структуру капіталу, фінансову стійкість та ліквідність корпорації. Це визначає необхідність органічної інтегрованості управління формуванням капіталу із іншими функціональними системами управління та загальною системою управління корпорацією.

2. Комплексний характер формування управлінських рішень. Всі управлінські рішення, які пов’язані із рішеннями в площині формування обсягу, структури капіталу, його залучення із різних джерел і в різних формах пов’язані із ефективністю використання капіталу і результатами діяльності корпорації в цілому. Саме тому управління формуванням капіталу повинно розглядатись як комплексна функціональна керуюча система, що забезпечує розроблення взаємозалежних управлінських рішень, кожне із яких здійснює свій внесок у загальну результативність діяльності корпорації.
3. Високий динамізм управління. Навіть найбільш ефективні управлінські рішення в площині формування обсягу та структури капіталу, схем фінансування окремих видів діяльності та господарських операцій, розроблені та реалізовані в корпорації у попередньому періоді, не завжди можуть бути використані повторно на наступних етапах господарської діяльності корпорації. Така ситуація викликана рухомістю зовнішнього середовища та змінами, які можуть відбуватись у внутрішньому середовищі корпорації. Врахування зміни факторів, які впливають на управлінські дії дозволить приймати більш обґрунтовані рішення, які сприятимуть зростанню ефективності діяльності корпорації.
4. Варіативність підходів до розроблення окремих управлінських рішень. Реалізація цього принципу передбачає, що підготовка кожного управлінського рішення у площині обсягу та структури капіталу корпорації, джерел його формування повинна враховувати можливі зміни і мати відповідні альтернативні варіанти вирішення проблем формування капіталу корпорації. Це дозволить мінімізувати фінансовий та комерційний ризик при прийнятті управлінських рішень, спрямованих на управління формуванням капіталу корпорації.
5. Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства. При управлінні формуванням капіталу (структура, схеми фінансування) головним орієнтиром повинні виступати місія та стратегічні цілі корпорації.

Таким чином дотримання основних принципів при управлінні формуванням капіталу дозволяє забезпечити своєчасне покриття витрат господарської діяльності корпорації при збереженні заданих параметрів структури активів, фінансової стійкості та ліквідності.

Для забезпечення потреби в капіталі можна використовувати бюджетування.

Бюджетування - процес планування діяльності підприємства, результати якого оформлюються системою бюджетів. Розробка бюджетів, в свою чергу, може розглядатись як надання кількісної визначеності обраному напряму розвитку підприємства.

Задачами бюджетування є:

забезпечення поточного планування;
забезпечення координації і комунікацій підрозділів підприємства;
обґрунтування витрат;
створення бази для оцінки реальності планів і задач підприємства;
створення стандартів для здійснення контрою;
забезпечення зростання виконавчої дисципліни;
посилення відповідальності за прийняття рішень.

Філософію бюджетування можна визначити наступним чином:

Бюджети недосяжні, якщо поставлені недосяжні маркетингові або виробничі цілі;
Бюджети непридатні, якщо умови досягнення не вигідні підприємству;
Бюджети реальні, якщо при складанні бюджету розробники спираються на офіційні документи;
Якісне бюджетування можливе лише при використанні відповідних програмних продуктів.

За допомогою системи бюджетів можна визначити потребу у додатковому капіталі та з’ясувати можливість забезпечення діяльності корпорації за рахунок власних джерел фінансування.

Існують операційні та фінансові бюджети.

Операційний бюджет - це система планів, яка включає вісім бюджетів та прогнозний звіт про прибутки:

Бюджет продаж - операційний бюджет, який несе інформацію про запланований обсяг продаж, ціну та очікувані доходи від реалізації. На обсяги продаж здійснюють безпосередній вплив: ступінь конкуренції, дії конкурентів, сезонність в надходженні сировини та продажі товарів, маркетингова політика, політика управління дебіторською заборгованістю та макроекономічні чинники, такі як: покупна спроможність населення, традиції споживання, економічна ситуація в країні тощо.
Бюджет виробництва являє собою виробничу програму, яка визначає запланований асортимент та обсяги виробництва в бюджетному періоді в натуральних показниках

ОБ = ОР - ГП_{поч пер} + ГП_{кін.пер} (8.1)

де ОБ - обсяг виробництва продукції у визначеному періоді (зміна, доба,

тиждень, місяць, квартал, рік):

ОР - обсяг реалізації у визначеному періоді;

ГП_пт „_гр - запаси готової продукції на початок періоду;

ГП_кінпер - запаси готової продукції на кінець періоду.

Бюджет виробничих запасів характеризується запланованим рівнем запасів та сировини на визначений період відповідно прийнятих норм та нормативів
Бюджет прямих витрат на сировину та матеріали демонструє витрати матеріалів, які необхідно здійснити для забезпечення випуску запланованого обсягу виробництва та їх вартість. Основними проблемами при складанні цього виду операційного бюджету виступають завищені витратні коефіцієнти, нереальні норми виходу продукції з одиниці сировини, норми витрат тощо). ГІри складанні бюджету прямих витрат необхідно враховувати терміни погашення кредиторської заборгованості.
Бюджет виробничих накладних витрат складається із постійної частини витрат (амортизація, витрати на ремонт та утримання обладнання тощо) та змінної частини, яка формується на основі прийнятих нормативів на одиницю продукції, що виробляється.
Бюджет прямих витрат на оплату праці, в основу якого покладено продуктивність праці, норми обслуговування, норми виробітку, норми часу.
Бюджет комерційних витрат формується із урахуванням витрат на маркетингову діяльність та збут продукції.
Бюджет управлінських витрат складається із заробітної плати управлінців, нарахувань на заробітну плату, витрат на опалення, освітлення будов адміністративного призначення, відсотків, податків тощо. Як правило, вони стабільні протягом певного періоду.
Прогнозний звіт про прибутки відображає узагальнені результати діяльності на підставі попередніх операційних бюджетів.

Коли на підставі операційних бюджетів визначені обсяги продаж, розраховується потреба у витратах на сировину, матеріали, електроенергію, заробітну плату, випуск продукції, тобто змінні витрати на визначений обсяг реалізації. Після цього можна складати фінансові бюджети:

Інвестиційний бюджет визначає потребу в інвестиціях та рух інвестиційних коштів.
Бюджет грошових коштів будується на надходженнях і витратах грошових коштів, обсягах необхідного фінансування та визначає джерела надходження грошових коштів.
Прогнозний баланс допомагає визначити фінансові проблеми, здійснити розрахунки фінансових показників і визначити зміни, які відбудуться в результаті здійснення діяльності підприємства. Прогнозний баланс дозволяє здійснити контроль складання всіх бюджетів.

В сучасних умовах проблеми формування бюджетів ускладнюються дією чинників, які не піддаються впливу організації, тобто факторами оточуючого середовища. Найбільш суттєвий вплив в цьому разі здійснюють економічні чинники, серед яких треба відзначити: податкову політику держави, вплив постачальників сировини та споживачів продукції.

Податкова політика змінює чисті грошові потоки підприємства як в бік скорочення їх абсолютного значення, так і в бік зростання, але дія цього чинника може передбачатись на короткострокову перспективу (до 1 року) із високим ступенем ймовірності.

Щодо впливу постачальників ресурсів для підприємства, то тут слід відзначити, що зміна політичної, економічної ситуації, державне регулювання значною мірою визначають ступінь доступності ресурсів, їх ціни. Можливі обсяги постачання.

Так, якщо йдеться про вітчизняних виробників, то залежно від економічної ситуації (рівня інфляції, коливань курсу національної валюти, ставки кредитних ресурсів та ін.) ціни на ресурси можуть протягом року суттєво коливатись. Крім того, на цінову політику ресурсів впливають сезонність споживання та виробництва.

Визначений дефіцит капіталу може бути покритий за рахунок будь- якого джерела формування капіталу, доступного корпорації: власного (за рахунок покращення політики управління активами, позикового капіталу у будь-якій формі, залученого капіталу (шляхом збільшення статутного фонду, тобто додаткової емісії акцій).

Власний капітал - це частина в пасивах корпорації, яка залишається після вирахування боргових зобов’язань. У складі власного капіталу виділяють: статутний, пайовий, додатково вкладений, інший додатковий, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Сума власного капіталу зменшується на суму непокритих збитків.

Використання власного капіталу при фінансуванні діяльності корпорацій мас як переваги, так і недоліки. Особливості власного капіталу корпорації, які визначають його переваги виступають: простота залучення, відсутність додаткових витрат по обслуговуванню, не підвищує фінансовий ризик корпорації. Як недоліки формування капіталу корпорації лише за рахунок власного капіталу слід зазначити: обмеженість обсягів залучення, висока вартість порівняно із іншими джерелами формування капіталу (віддача має бути вищою, ніж середня ставка на ринку позикового капіталу), обмеження рівня рентабельності (ефект фінансового важеля), обмеження стратегічних можливостей корпорації.

Позиковий капітал при використанні має переваги, які зумовлені наступним: широкі можливості залучення, забезпечення зростання фінансового потенціалу корпорації, нижчою, порівняно із власним капіталом, вартістю, підвищенням рентабельності власного капіталу. Як основні недоліки використання позикового капіталу визначають: зниження фінансової стійкості корпорації, складність процедури залучення коштів, коливання кон’юнктури фінансового ринку, витрати на обслуговування боргового фінансування.

Зростання статутного фонду може стати причиною втрати контролю над діяльністю корпорації, крім того, додаткова емісія вимагає додаткових організаційних витрат.