Корпоративне управління

7.3.3. Міжнародні корпоративні об’єднання. Транснаціональні корпорації

В середині XIX ст., до того як отримало могутній розвиток міжнародне підприємництво, в усьому світі переважало місцеве виробництво. Приблизно 90% всіх товарів і послуг вироблялось тоді на базі сировини і матеріалів, яких фірми купували в радіусі 150 км, і в таких же межах реалізовувалася переважна частина виробленої продукції. Сьогодні в індустріальних країнах в середньому половина продукції виготовляється закордонними філіалами і дочірніми підприємствами крупних міжнародних промислових структур. Приблизно така ж частка сировини і матеріалів імпортується або виготовляється закордонними відділеннями.

З другої половини 80-х років XIX ст. почався новітній етап глобалізації світового виробництва. Перший етап продовжувався 30 років, до початку Першої світової війни. Другий етап тривав майже 25 років після Другої світової війни. Між другим і третім етапами наступає пауза в інтенсивному зростанні міжнародних прямих інвестицій, що припадає на 70-ті і першу половину 80-х років. Кожен етап інтенсивного формування і розвитку транснаціональних підприємств супроводжувався прискореним зростанням світової економіки.

Однією із характерних рис розвитку сучасної економіки є вивезення капіталу із промислово розвинених країн. Постійно змінюється напрям рух}´ іноземного капіталу, форма, в якій це відбувається.

Так, якщо в період 1903-1913 роки експорт капіталу із Англії складав в середньому 7% від національного доходу, то в цілому на долю Англії до 1914 р. припадало більше 50% всього експортованого міжнародного капіталу. Закордонні інвестиції розподілялися таким чином: 40% було вкладено в залізницю, 30% - урядові і муніципальні позики.

У період між Першою і Другою світовою війною напрям інвестицій починає змінюватися: країни Західної Європи і, перш за все, Англія втрачають своє положення кредиторів і експортерів капіталу, а американський капітал все більшою мірою проникає до Західної Європи.

У період з 1960 по 1970-ті роки основними гравцями на міжнародних ринках були американські багатонаціональні корпорації. Однак пізніше ситуація змінилась. Зростають все більше обсяги інвестування в економіку США, що зароблені іноземними корпораціями. Відбувається посилення взаємного впливу економік різних країн.

Останнім часом відбувається зміна як сфер географії й обсягу інвестицій, так і їхньої сутності. Експортований капітал зі сфери торгівлі, послуг, портфельних інвестицій став перемішатися у площину виробництва. Почали створюватися транснаціональні корпорації.

Дж. Даннінг зазначає, що компанія ухвалює рішення щодо здійснення прямих інвестицій за кордон за наявності наступних трьох умов:

по-перше, специфічні конкурентні переваги (переваги власності) від створення власного виробництва мають переважати витрати на його розгортання за кордоном;
по-друге, країна-отримувач (країна-реціпієнт) має приваблювати інвестора своїми перевагами розміщення;
по-третє, самостійна реалізація цих двох переваг має бути для інвестора більш вигідною, ніж їх використання через місцеві підприємства, тобто мають існувати переваги інтернаціоналізації.

Перша та третя умова пояснюють здійснення прямих іноземних інвестицій специфічними характеристиками та конкурентоспроможністю окремої компанії, а друга - прив’язує корпоративну глобалізацію до географічного фактору і враховує особливості макроєкономічного середовища, в якому діє компанія.

Центр ООН із транснаціональних корпорацій виділяє чотири най- типовіші у світі ситуації, що спонукають до прямих капіталовкладень, пов’язаних із організацією виробництва товарів та послуг за кордоном.

1. Підприємницька діяльність за кордоном здійснюється тому, що ввезення окремих товарів і послуг у зарубіжну країну неможливе або ускладнене через різні обмеження або через властивості товарів і особливо послуг.
2. Торгівля з іншою країною ведеться без істотних обмежень, проте виробництво товарів та послуг на місці виявляється дешевшим, ефективнішим способом обслуговування цього іноземного ринку, наприклад, завдяки економії на транспортних видатках.
3. Країна-реципієнт прямих іноземних інвестицій є найдешевшим місцем виробництва товарів та послуг для їх поставки на світовий ринок, включаючи й ринки країни походження.
4. Замість нарощування виробництва на батьківщині з метою подальшого експорту виробництво організується за кордоном, Передусім з тієї причини, що для окремих видів продукції, особливо технічно складних, важливим є післяпродажне обслуговування, консультаційні та інші послуги, які потребують постійної присутності виробника на ринку [49].

В останні роки відношення держав до іноземних інвестицій істотно змінилося: від активного обмеження під гаслом захисту національної незалежності до всілякого заохочення з метою вирішення проблем зайнятості. У результаті регіони й країни все частіше стали конкурувати між собою із приводу залучення іноземних капіталів.

Транснаціональна (багатонаціональна) корпорація - це компанія, яка оперує на території двох та більше країн.

Основними передумовами створення багатонаціональних корпорацій стали:

необхідність пошуку нових ринків реалізації продукції;
пошук нових джерел сировини;
пошук нових технологій;
підвищення економічної ефективності виробництва;
уникнення перешкод політичного та законодавчого характеру;
диверсифікація виробництва.

Англійські економісти П. Баклі й М. Кассон у 1976 р. спробували на основі виділення певних класифікаційних ознак, що враховують інвестиційні стимули підприємств, створити власну теорію інтернаціоналізації виробництва. Ці автори вважають, що ухвалення рішення про закордонні інвестиції залежить від балансу між чотирма групами факторів, які вони визначають так:

фактори, специфічні для даної галузі промисловості (характер продукції, структура ринку, масштаби виробництва);
фактори, специфічні для регіону (розмір території, транспортні зв’язки, культурні особливості й традиції);
фактори, специфічні для націй або держави (тобто політичні фактори, податкове й фінансове законодавство й ін.);
фактори, специфічні для фірми (управлінський і виробничий досвід).

Як відзначає Дж. Діболд, американські фірми розробили певну техніку

свого "перетворення в транснаціональні компанії", що заснована на знанні таких елементів, як податкове та трудове законодавство різних країн, норми, що регулюють іноземні інвестиції й діяльність іноземних підприємств, традиції й звичаї в політичному та громадському житті тощо. Група вчених на чолі із Дж. Дібопдом виділяє сім факторів, які найбільшою мірою сприяли у 1950-70-х pp. (період інтенсивного зростання ТНК) перетворенню окремих національних компаній у транснаціональні корпорації:

доступ до джерел дешевої робочої сили і енергії та відхилення від дотримання технічних стандартів з охорони навколишнього середовища, запобігання й зменшення його забруднення;
вигідні зміни, що відбуваються у світових торговельних відносинах;
наближення до іноземних ринків, ємність яких зростає;
запобігання захопленню конкурентами іноземних ринків і джерел сировини;
обхід національного антитрестовського законодавства країни походження ТНК;
зменшення, а по можливості й нейтралізація циклічних коливань економіки на внутрішньому ринку на діяльність національних корпорацій;
реалізація переваг, пов’язаних зі створенням повністю інтегрованої системи для проведення великомасштабних економічних операцій.

Інтернаціоналізація виробництва, якщо говорити про інвестиції ТНК у різних регіонах миру, неоднорідна. Причини цієї неоднорідності полягають в економічних і політичних факторах. Так, на Західну Європу припадає основна маса інвестицій, вкладених в обробну та наукомістку промисловості, тоді як у країнах Латинської Америки, Азії та Африки іноземний капітал зосереджений, головним чином, у видобувних галузях. Важливо враховувати також і структурний фактор. Вважається, що паралельно із розширенням експансії корпорацій відбувався процес їх структурного "дозрівання". Якщо в початковій стадії вивозу капіталу він вкладався, головним чином, у видобувні галузі промисловості, у розробку джерел сировини, особливо нафти, то в процесі "дозрівання" структура капіталовкладень змінюється - більша частина інвестицій спрямовується в обробну й наукомістку галузі.

Причини прискореного росту транснаціональних корпорацій полягають, насамперед, у тому, що вони сконцентрували у своїх руках наукові дослідження та розробки, забезпечивши собі монополію на створення новітніх зразків техніки та технології та використання їх в обраних площинах діяльності.

Використання самої передової технології та організації виробництва забезпечує високу ефективність і рентабельність виробництва. Не випадково такі фірми прагнуть повною мірою реалізувати свої переваги за рахунок експансії на зовнішніх ринках.

Експорт капіталу та організація виробництва за кордоном іще більше підвищують конкурентоспроможність корпорацій.

ТНК розвивають мережу своїх закордонних відділень, прагнучи охопити нею стратегічно найбільш привабливі країни та регіони. Поряд із цим швидко зростає число угод між ТНК про науково-технічне співробітництво, що повинно іще більше підсилити їхні конкурентні позиції. У зв’язку із цим можна говорити про нову тенденцію - "транснаціоналізацію наукових досліджень і розробок" і про формування "міжнародних стратегічних альянсів" у площині підприємницької діяльності.

Однією із основних складових конкурентоспроможності ТНК, поряд із передовою технологією й використанням кращих світових ресурсів, є інтеграція в одних руках всього технологічного ланцюга від сировини до готової продукції, а також суміжних виробництв. Це дозволяє найбільш ефективно розвивати міжнародний поділ праці й створювати високоефективні комбінації виробництва, забезпечуючи наскрізний контроль якості від сировини до кінцевої продукції.

Важливою складовою конкурентоспроможності транснаціональних корпорацій виступає можливість вироблення стратегії на основі максимально широкого врахування різних перспектив науково-технічного й організаційного прогресу. ТНК успішно вирішують проблеми зниження витрат сировини й матеріалів, а також праці на одиницю готової продукції.

Однак усе більшу проблему для транснаціональних корпорацій становить тенденція швидкого росту витрат, пов’язаних із розробленням стратегії розвитку і, в першу чергу, зі здійсненням нововведень. Особливо значні витрати на дослідження й розробки. Часто створюються альянси двох корпорацій для виконання науково-технічних робіт у певному напрямі діяльності та з метою збереження ключових позицій в площині використання цих розробок.

Підвищення ефективності діяльності ТНК проявляється у можливості здійснення прямих інвестицій у найбільш прибуткові сфери діяльності та країни, віддача на вкладені кошти в яких вища. Саме цим можна пояснити стрімке зростання міграції капіталу.

Як і у випадку інших корпоративних об’єднань, головними напрямами створення транснаціональних корпорацій виступає:

горизонтальна інтеграція, що має метою одержання економії на масштабі й посилення ринкової влади;
вертикальна інтеграція, спрямована на забезпечення більшої безпеки постачання сировиною й необхідними компонентами й ринків збуту;
диверсифікація діяльності компаній з метою більш ефективного розподілу ризиків, що призводить до формування конгломератів.

Транснаціональні корпорації відіграють усе більш важливу й багатогранну роль у світовій економіці. На початок 90-х років вони перетворилися у головний рушій світового економічного росту, забезпечуючи в останні роки 80% світових витрат на наукові дослідження та розробки. При цьому вони контролювали таку ж частку міжнародної торгівлі. Вартість продукції, виробленої закордонними від діленнями ТНК, перевищила обсяг міжнародної торгівлі.

Характеризуючи особливості сучасного етапу глобалізації виробництва як передумови створення транснаціональних корпорацій, слід зазначити, що на першому етапі (до першої світової війни) вивіз капіталу у формі прямих інвестицій мав головною метою експлуатацію природних ресурсів на територіях, що перебували під контролем країн - експортерів капіталу. На другому етапі (у третій чверті XX ст.) вивіз капіталу у формі прямих інвестицій був спрямований на переміщення в інші країни виробництва тих товарів і послуг, які завершили фазу швидкого росту в країнах - експортерах капіталу.

Третій, сучасний етап характеризується, не стільки бажанням транснаціональних корпорацій придбати природні ресурси або ринки збуту, скільки прагненням раціоналізувати структуру капіталовкладень і скористатися перевагами глобальної або регіональної економічної інтеграції, придбати додаткові технологічні, організаційні або ринкові можливості, щоб більш ефективно забезпечувати, зберігати й підвищувати глобальні конкурентні позиції.

Іще одна особливість діяльності ТНК у сучасних умовах - це прагнення зміцнити свої позиції на ринках, які найбільш швидко зростають.

Є. Брігхем, розглядаючи особливості управління транснаціональними корпораціями, як основні визначив:

- економічну та законодавчу різницю (раміфікацію);

- рівень політичного ризику;

- роль уряду в регулюванні економічних процесів в країні та окремих галузях народного господарства;

- культурні традиції;

- мовні бар’єри;

- різну вартість (деномінація) валюти [12, с. 919-920].

Переваги присутності транснаціональних корпорацій в економіках країн визначаються наступним:

ТНК забезпечують найбільш ефективну комбінацію довгострокового фінансування, технології, навчання, управлінського та ринкового досвіду.
ТНК доповнюють наявні внутрішні фактори виробництва, розкриваючи можливості збільшення зайнятості, доходів, стимулюючи економічне зростання;
ТНК розширюють ринкові можливості країни, здійснюючи доступдо світових ринків;
ТНК підвищують конкурентоспроможність товарів, створюючи додаткові умови зростання економіки країни в цілому.