Корпоративне управління

7.3.1. Холдинг. Створення та управління

Найбільш розповсюдженим типом організаційної структури диверсифікованих корпоративних об’єднань виступає холдинг. Тлумачний словник розглядає холдингову компанію (компанія-утримувач) як компанію, яка володіє контрольним пакетом акцій будь-яких інших підприємств з метою контролю та управління їх діяльністю.

Є. Брігхем визначає холдингову компанію як корпорацію, яка володіє значною часткою акціонерного капіталу іншої компанії щоб здійснювати фактичний контроль над нею [12, с. 901].

Холдингову компанію часто називають материнською або керуючою компанією. Материнська компанія - це холдингова компанія, яка контролює компанію, володіючи більшою часткою її акціонерного капіталу.

В свою чергу холдинг можна розглядати як систему комерційних організацій, яка включає в себе керуючу (материнську) компанію, яка володіє контрольним пакетом акцій та/або паями дочірніх компаній, та дочірні компанії. Керуюча компанія може виконувати як управлінські, так і виробничі функції. Дочірнім визнається господарське товариство, дії якого визначаються іншим (основним) господарським товариством або в силу переважаючої участі у статутному капіталі, або у відповідності до підписаної угоди, або будь-яким іншим чином [16].

Фінансові зв’язки, при яких холдингова компанія володіє акціями дочірніх підприємств, називаються явними. Але може існувати ситуація, коли в холдингу фізичні особи перехресно володіють акціями декількох підприємств, тобто група компаній знаходиться у спільному володінні декількох фізичних осіб. Такі фінансові зв’язки важко відстежити, їх називають неявними.

Основною причиною виникнення холдингів є підсилення інтеграційних процесів.

Метою створення холдингів можуть виступати: завоювання нових ринків, зниження витрат, підвищення вартості компанії, її капіталізація тощо.

Холдингові компанії створюються шляхом:

послідовного приєднання або одержання контролю над компаніями, які об’єднані одним видом бізнесу (харчова промисловість, машинобудування тощо), тобто шляхом горизонтальної інтеграції. Головною метою створення таких холдингів виступає завоювання нових ринкових сегментів.
об’єднання підприємств єдиного технологічного ланцюга (сировина —> готова продукція), тобто шляхом вертикальної інтеграції. Головна мета такого об’єднання зниження загальних витрат, досягнення цінової стабільності, підвищення вартості компанії.
послідовного створення підприємств та наступного приєднання до групи. Після того, як створене підприємство доводить власну ефективність, його приєднують до групи тим або іншим шляхом. Така політика дозволяє уникати значних втрат при неефективній роботі нового підприємства. Цієї тактики дотримуються у компанії Макдоналдс.
об’єднання транснаціональних холдингових компаній. Як приклад можна назвати створення компанії SUN Interbrew, яка утворилась шляхом об’єднання двох крупних пивних холдингів SUN (Індія) та Interbrew (Бельгія);
ділення великих компаній при їх реструктуризації;
об’єднання виробників та фінансових структур.

Процедури створення холдингових компаній можуть здійснюватисьнаступним чином:

Придбання акцій на вторинному ринку, яке здійснюється брокером;
Обмін акціями, які були емітовані для цього кожним підприємством-учасником холдингу;
Створення спеціальної керуючої компанії, в яку засновники передають пакети акцій підприємств, які вони бажають включити у холдинг;
Передача ключових для даного бізнесу патентів, авторських прав, ноу-хау;
Здійснення процедури банкрутства. Вважається агресивним способом отримання контролю над компаніями. На думку експертів більшість банкрутств компаній в Україні пов’язані, в першу чергу, із метою зміни власника.

Відповідно до законодавства управління холдингом здійснюється через збори акціонерів, раду директорів, виконавчу дирекцію. Особливістю управління в холдингах є те, що основні акціонери в них чітко визначені і саме вони здійснюють управління всією групою. Для більшості холдингів основні акціонери керуючої компанії холдингу мають більшість і можуть провести всі необхідні рішення.

Обсяг процедур управління розподілений між різними управлінськими рівнями у холдингу нерівномірно. Управлінські функції кожного рівня залежать від правових можливостей та переваг власників. Різні типи холдингів реалізують різні за обсягом функції. Так, мінімальний обсяг управлінських функцій реалізується у картелі, коли загальним є здійснення планування маркетингових заходів та формування загального бізнес- плану. Більш високий рівень управління представлений у фінансово-промислових групах, де окрім маркетингу та загального бізнес-планування присутнє загальне управління фінансами. Синдикат замість загальних функцій фінансового менеджменту орієнтований на загальні підходи у формуванні логістичних систем. У промислових групах фінансовий менеджмент суміщається із логістикою та загальною структурою управління. Найвищий рівень організації притаманний концерну, де представлені всі функціональні площини менеджменту, які проявляються у здійсненні загального керівництва: маркетинг, фінанси, виробництво, логістика. Концерн має загальну організаційну структуру, єдиний бізнес-план розвитку, єдиний облік тощо [16].

Всі існуючі холдинги можна поділити на декілька умовних груп. В основі такого поділу можуть бути покладені наступні ознаки: структура логістики, схема перероблення сировини і випуску продукції та інше.

Вертикальні холдинги - об’єднання підприємств в одному виробничому ланцюгу (виробництво сировини, перероблення сировини, випуск продуктів споживання, збут). Це холдинг, в основі створення якого ле жить схема перероблення сировини і випуску продукції.

Горизонтальні холдинги - об’єднання однорідних бізнесів. Вони являють собою за сутністю філіальні структури, якими управляє головне (материнське) підприємство. Таке об’єднання спрямоване на завоювання більшої долі ринку при випуску однорідної продукції.

Змішані холдинги - об’єднання структур, які напряму не пов’язані ні торговими, ні виробничими відносинами, а об´єднані за принципом інвестиційних проектів, оскільки головна задача створення такої організаційної структури - вкладання коштів та своєчасне вилучення їх із вигодою.

Як вже зазначалось, холдинг створюється для одержання більшого рівня ефективності. Це можливо за рахунок:

узгодженого формування і корегування цілей при розробленні стратегії;
узгодженого ведення обліку (типізація документообігу, стандартизація процедур при виконанні управлінських функцій);
узгодженого розроблення управлінських рішень при реалізації стратегій.
узгодженого управління розвитком (широкі можливості використання ресурсів об’єднаних холдингів) [40, с. 14].

Іще один підхід у класифікації холдингів запропонував Орєхов С.О. [39, с.14]. Він пропонує розглядати диверсифіковані холдинги (змішані); збутові холдинги (горизонтальні) та холдинги концентрованого типу.

Диверсифіковані холдинги - об’єднання бізнесів, які не пов’язані технологічно або логістично. Перевагами створення дивереифікованих холдингів виступає:

- зростання віддачі вкладених коштів;

- зниження ризиків.

Метою створення таких холдингів виступає диверсифікація ризиків шляхом розширення сфер бізнесу.

Збутові холдинги (горизонтальні) - об’єднання, що мають єдину логістику (єдина система постачальників та багато збутових каналів). З точки зору логістики при розосередженості споживачів, виникає проблема ефективного перерозподілу залишків, розроблення та використання єдиної політики розподілу по окремих товарах. Створення горизонтальних холдингів дозволить ці проблеми вирішити. Крім того централізоване управління товарними запасами, ресурсами, капіталом відіграє важливу роль у перерозподілі залишків.

Перевагами збутових (горизонтальних) холдингів є:

- можливість здійснення маркетингових досліджень в процесі реалізації продукції;

- можливість накопичення значного обсягу маркетингової інформації;

- придбання сировини за зниженими цінами (за рахунок обсягів закупівель);

- гнучка система перерозподілу товарів;

Холдинги концернового типу характеризуються об’єднанням ланцюга перероблення від сировини до готової продукції.

Перевагами діяльності таких холдингів виступають:

- передача продукту по собівартості по технологічному ланцюгу;

- можливість впровадження по всьому технологічному ланцюгу системи управління якістю;

- можливість забезпечення рівноваги за техніко-технологічними параметрами, кваліфікацією персоналу тощо.

Зазначаючи, що холдинги мають всі переваги, які характерні для великомасштабних компаній, які створені за допомогою злиттів, Є. Брігхем визначає дві основні переваги холдингів: контроль часткової власності та уникнення ризиків [12, с.901-903].

Контроль часткової власності передбачає навіть при незначному володінні акціонерного капіталу материнською компанією дочірніх підприємств можливість фактичного ефективного контролю над їх діяльністю. Часто вважають, що фактичний контроль передбачає володіння 25% акцій дочірніх компаній, але існує думка, що і володіння 10% дає можливості контролю, якщо такий капітал широко дистриб’ютизований (розміщений в різних підприємствах).

Уникнення ризиків. Завдяки тому, що різні дочірні компанії є самостійно діючими підприємницькими одиницями, зобов’язання, взяті на себе одним дочірнім підприємством, не розповсюджуються на інші дочірні підприємства холдингу. Отже, катастрофічні збитки, яких зазнало одне підприємство-учасник холдингу, не може бути перенесено на рахунок активів інших.

Основним недоліком холдингів є легкість вимушеного розчленування. Ця організаційно-правова форма дозволяє відносно легко купувати одну із складових холдингів.