Корпоративне управління

7.1. Корпоративні об´єднання

При формуванні корпоративних об’єднань необхідна певна зацікавленість окремих учасників, тобто наявність будь-яких загальних корпоративних інтересів різних суб’єктів господарювання. Такими інтересами можуть виступати покращення умов ведення бізнесу, формування єдиного замкнутого технологічного циклу та ін. Але кінцевою метою створення корпоративного об’єднання має бути підвищення загального рівня ефективності корпорації та кожного із її учасників.

Необхідність створення корпоративних об’єднань зумовлюється, в першу чергу, економічною доцільністю. В результаті можуть бути створені інтеграційні або диверсифіковані корпоративні об’єднання.

Найбільш привабливим варіантом інтеграційного корпоративного об’єднання більшість авторів вважає створення єдиного технологічного ланцюга.

Технологічний ланцюг - це впорядкована у процесі виконання операцій по спільному веденню бізнесу сукупність юридичних осіб, які здійснюють виробничу та іншу діяльність з розроблення, виготовлення та просування кінцевого продукту технологічного ланцюга в межах повного технологічного циклу. Найбільш наочно представити створення технологічного ланцюга в результаті об’єднання юридичних осіб можна розглянувши виробництво продуктів харчування. Так, технологічний ланцюг пропозиції хлібобулочних виробів можна зобразити у вигляді: виробництво зерна → виробництво борошна → виробництво хлібобулочних виробів → реалізація хлібобулочних виробів через власну торговельну мережу. Таким чином учасниками корпоративного об’єднання, які створюють технологічний ланцюг пропозиції хлібобулочних виробів можуть стати: сільськогосподарські підприємства, борошномельні підприємства, хлібозаводи (хлібокомбінати), торговельні підприємства.

Повний технологічний цикл - сукупність технологічних операцій, які виконуються у певній послідовності, необхідна та достатня для виготовлення кінцевого продукту, починаючи із перероблення сировини.

Цілями об’єднання підприємств у технологічний ланцюг можуть бути: підвищення ефективності функціонування за рахунок одержання конкурентних переваг у вигляді зменшення витрат, постійних джерел надходження сировини, узгодженої цінової політики тощо; можливість мобілізації більшого обсягу ресурсів для здійснення виробничої, збутової та фінансової діяльності.

Крім того, корпоративні об’єднання створюються для диверсифікації діяльності. В основі диверсифікації покладено теорію мінімізації підприємницьких ризиків.

Диверсифікація - це проникнення фірм у галузі, які не мають прямого виробничого зв’язку або функціональної залежності від основної галузі їх діяльності. Диверсифікація пов’язана із процесом концентрації виробництва на міжгалузевому рівні та структурною перебудовою господарства.

Крім того часто диверсифікацію визначають як розповсюдження господарської діяльності на нові сфери (розширення номенклатури продукції, видів послуг, що надаються, тощо) [39, с.108].

Існує думка, що цілі диверсифікації виробництва напряму залежать від фінансового стану корпорації та її виробничих можливостей, а також привабливості окремих галузей для конкретної корпорації. Причому пріоритети можуть змінюватись у короткострокових та довгострокових періодах.

Пріоритет цілей диверсифікації

Рис. 7.1. Пріоритет цілей диверсифікації [39, с.16]

Фінансові можливості визначають реалістичність стратегічних цілей від виживання до створення стратегічного альянсу. У разі високого рівня прибутковості корпорації можуть дозволити собі реалізацію соціальних цілей та доброчинних заходів. Як правило зазначають, що лише при задоволенні економічних інтересів власників, корпорація спрямовує свою діяльність на формування позитивного бренду корпорації шляхом активізації соціальної спрямованості діяльності.

Диверсифікація діяльності здійснює розширення можливостей корпорацій та забезпечує перетік ресурсів із одного виду діяльності в інший.

М. Горт вважає, що диверсифікація виробництва та підприємницької діяльності слугує інструментом усунення диспропорцій відтворення та перерозподілу ресурсів, має на увазі різні цілі і визначає напрям реструктуризації корпорацій і економіки в цілому.

Найбільший розвиток диверсифікація набула у більшості розвинутих країн у середині 50-х років. Загострення конкурентної боротьби, уповільнення економічного росту та технологічного прогресу вимагали перетворення структури виробництва, оскільки лише впровадження інновацій не вирішувало проблем зростання стійкості бізнесу.

Диверсифікацію розглядають як елемент стратегії розвитку в умовах зниження темпів росту економіки та зростання конкурентної боротьби. Диверсифікація стала найбільш розповсюдженою формою концентрації капіталу.

С.О. Орєхов, говорячи про причини диверсифікації діяльності, зазначає, що:

- цілі диверсифікації напряму залежать від фінансового стану і виробничих можливостей корпорації;

- привабливість галузей для конкретної корпорації різна в короткостроковому і довгостроковому періодах [39, с, 7].

Фінансові можливості збиткових, помірних та високоприбуткових компаній диктують різні стратегії розвитку корпорацій від простого виживання до створення стратегічного альянсу.

Диверсифікація проходила складний шлях еволюції. Основними чинниками, які впливають на диверсифікацію виступають складові зовнішнього середовища, внутрішньо-організаційні можливості та інтереси. С.О. Орєхов наводить еволюцію ідей диверсифікації від маніпулювання набором товарів до маніпулювання набором країн [39, с. 7-9]. На його думку кожний наступний етап був новим кроком при досягненні цілей виробництва та відрізнявся зміною пріоритетів організації.

Еволюція процесів диверсифікації може бути представлена наступним чином: товарний набір → галузевий набір → набір галузей і сфер діяльності → набір країн.

Таблиця 7.1.Еволюція диверсифікації виробництва

Епохи історичного розвитку	Економічніпередумови	Засоби досягнення цілей виробництва	Форма організації виробництва, що переважає	Наслідки
Епоха масового виробництва(до кінця 20-х років)	Концентрація виробництва і централізація капіталу в межах галузі	Створення товару для ринку. Зниження витрат виробництва.	Спеціалізація виробництва («чисті галузі»)	Створеннятоварнихринків
Епоха масового збуту (до 50-х років)	Концентрація капіталу в межах галузей. Товарна конкуренція. Перенакопичення капіталу в межах галузей. Структурнаконкуренція	Маніпулювання наборами товарів, що використовуються в певній галузі. Маніпулювання набором галузей (виробництво технологічно взаємопов’язаної продукції). Перелив капіталів в інші галузі і сфери діяльності. Маніпулювання набором галузей і сфер діяльності	Горизонтальна диференціація Продуктова (товарна) диверсифікація. Вертикальна інтеграція. Галузева диверсифікація (набір галузей). Багатогалузева диверсифікація (набір галузей і сфери діяльності)	Подолання межі товарних ринків. Галузеві ринки. Подолання межі галузевих ринків. Національніринки
Постіндустріальнесуспільство	Перенакопи- чення капіталу в окремих країнах. Критична маса обсягів виробництва у світовому масштабі. Конкуренція між фірмами, діяльність яких оптимізо- вана у світовому масштабі	Експорт капіталу в інші країни. Регулювання світогосподарських зв’язків. Оптимізація прибутковості в межах діяльності. Стратегія глобальної оптимізації діяльності	Географічна диверсифікація (набір країн). Міжнародна інтеграція. Інтернаціоналізація виробництва. Глобальна диверсифікація	Подолання межі національних ринків. Регіональні ринки. Ефект мультиплікації на світовому рівні. Подолання межі регіональних ринків
Епоха інформаційних і комп’ютерних технологій (з кін. 90-х років)	Світова конкуренція	Глобальна оптимізація світо- господарських зв’язків	Світова економіка	Світовий ринок

Таким чином, можна говорити про те, що передумовами диверсифікації виробництва стали: нерівномірний розвиток виробництва, падіння прибутковості у традиційному виробництві та вплив науково-технічного прогресу на товарні ринки та потреби споживачів, здійснення тиску на виробників споживачами товарів та послуг (рис. 7.2).

Складові політики диверсифікації

Рис. 7.2. Складові політики диверсифікації

Переведення бізнесу в інші галузі зумовлюється можливістю зростання ефективності.

Існує думка, що на потенціал галузі здійснюють вплив дев’ять основних чинників:

Конкуренція між підприємствами, що випускають однакову продукцію.
Можливість появи нових конкурентів.
Виробництво товарів-замінників.
Позиції постачальників сировини і матеріалів.
Стан покупців на ринку.
Економічна ефективність нового виду діяльності.
Рівень підприємницького ризику.
Тривалість обороту капіталу.
Рівень ліквідності [39, с. 10-11].

Макроекономічна ситуація впливає на корпорації і заставляє їх пристосовуватись до ситуації, що змінюється, шукаючи нові види діяльності, нові товари, технології, перспективи існування.

Через постійний перерозподіл ресурсів між різними сферами економіки залежно від коливань норм прибутковості на інвестований капітал зумовлюється відповідне співвідношення між попитом і пропозицією. Підтвердженням цього є бажання розвивати галузі з високою рентабельністю, про що свідчить найбільша сума іноземних інвестицій у найбільш високорентабельні галузі народного господарства (табл. 7.2).

Таблиця 7.2.Структура іноземних інвестицій в економіку України за видами економічної діяльності у 2005 році

Види економічної діяльності	Капітал на кінець року, млн. дол. США	Частка у загальному обсязі інвестицій,⁰/»
Всього	16375,2	100,0
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство	298,6	1,8
Промисловість	5056,4	30,9
Будівництво	387,2	2,4
Оптова й роздрібна торгівля;торгівля транспортними засобами;послуги з ремонту	1953,5	11,9
Готелі та ресторани	282,5	1,7 І
Транспорт і зв’язок	143,7	4,5
Фінансова діяльність	1052,5	6,5
Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам	926,5	5,7
Державне управління	0,0	0,0
Освіта	34,1	0,2
Охорона здоров’я та соціальна допомога	177,5	1,1
Колективні, громадські та особисті послуги	194,4	1,2
Нерозподілені за видами економічної діяльності обсяги інвестицій	5266,2	32,1

Створення вертикальних інтегрованих об’єднань дозволяє ініціаторам вирівняти норму прибутковості. Таким прикладом можуть слугувати інтегровані об’єднання в аграрно-промисловому виробництві, які включають сільськогосподарські підприємства, підприємства перероблення сільськогосподарської сировини, підприємства торгівлі. Середній рівень рентабельності підприємств цих сфер господарювання наведено у табл. 7.3.

Таблиця 7.3. Показники рентабельності за окремими видами економічної діяльностіу 2005 році

Рентабельність	%
1. Промислових підприємств	5,5
2. Окремих видів діяльності у сільському господарстві:
виробництво зерна	3,1
виробництво молока незбираного	12,2
м’яса великої рогатої худоби	-25%
птиці	24,9
3. Підприємств торгівлі	17,3

Вирівнювання галузевих рівнів рентабельності можна пояснити, використавши дані табл. 7.4, шляхом порівняння основних характеристик традиційного та диверсифікованого виробництва при здійсненні диверсифікації діяльності.

Таблиця 7.4. Основні характеристики традиційного та диверсифікованого виробництва

Характеристики результатів діяльності	При традиційному виробництві	При диверсифіко- ваному виробництві
Норма прибутку	Падає	Зростає
Інвестиції	Виведення капіталу	Вкладення капіталу
Обсяги ринку	Зменшуються або залишаються незмінними	Зростають
Ефект масштабу виробництва	Від’ємний	Позитивний
Зміна ціни на товари	Зниження	Зростання
Зміна прибутковості	Падає	Зростає

При визначенні потенційного привабливих сфер діяльності виділяють два протилежних напрями такого пошуку:

послідовне проведення лінії на диверсифікацію на базі основного виду діяльності, тобто тієї галузі спеціалізації, яка була покладена в основу створення підприємства (ключовий бізнес-напрям корпорації);
стратегія диверсифікації не пов’язана із головним виробництвом.

Зв’язок між фінансовим станом корпорації та диверсифікованістю діяльності є досить простим, оскільки перше визначає напрямок і ефективність другого. Так, напрямки диверсифікації, що були характерні для перших етапів розвитку економіки на засадах ринкових відносин, ґрунтувались на дії об’єктивних чинників: альтернативному використанні відходів, сировини, виробничих потужностей, торгово-комерційної мережі тощо, і були тісно пов’язані з фінансовими можливостями традиційного виробництва.

Наступні етапи диверсифікації характеризувались зменшенням ролі основного виробництва, не обмежуючись експансією у власні або суміжні галузі, і супроводжувались повним відривом фінансових інтересів від інтересів виробництва [39, с. 12].

Міграція ресурсів за межі галузі, регіону, національної економіки дозволяє вирішувати проблему зростання норм прибутковості та загальної маси прибутку.

Мотивами диверсифікації виступають техніко-технологічні, економічні, фінансові, соціальні та стратегічні чинники.

До техніко-технологічних мотивів належать:

- більш повне завантаження виробничих потужностей та збереження виробничого потенціалу;

- пошук альтернативних варіантів використання сировини, матеріалів, технологій.

До економічних мотивів належать:

- перенакопичення капіталу в традиційних галузях виробництва та пошук нових сфер застосування капіталу;

- розширення частки ринку та завоювання нових ринків;

- отримання синергетичного ефекту;

- економія на масштабах діяльності;

- економічна обмеженість ресурсів.

До фінансових мотивів належать:

- забезпечення фінансової стійкості;

- перерозподіл податкового навантаження;

- зростання фінансової стабільності;

- забезпечення фінансової стійкості.

Соціальними мотивами виступають:

- збереження та створення нових робочих місць;

- розширення можливостей кар’єрного росту.

Стратегічними мотивами можна вважати:

- створення стратегічних альянсів;

- розширення стратегічних можливостей;

- забезпечення зростання вартості акціонерного капіталу;

- пристосування до змін кон’юнктури ринку;

- диверсифікація ринків діяльності підприємства.

Цілями політики диверсифікації виступають: капіталізація акціонерного капіталу, забезпечення економічної стабільності та фінансової стійкості, зростання прибутковості, підвищення конкурентоздатності.

Узагальнюючи причини реструктуризації та створення корпоративних об´єднань можна зазначити, що ними виступають:

консолідація структурних підрозділів корпорації з метою оптимізації податкових платежів;
можливість здійснення єдиної кредитної та фінансової політики об’єднання;
реорганізація виробничих потужностей у результаті злиття підприємств;
проникнення за посередництвом корпорації у виробництво та збут товарів, які є ефективними на ринку;
проведення єдиної політики і здійснення єдиного контролю за дотриманням загальних інтересів корпорації;
прискорення процесу диверсифікації;
організація внутрішніх фінансових потоків;
централізація участі у капіталі інших підприємств тощо.

В тому разі, якщо розвиток корпорації не можливий на певному ринковому сегменті або певному ринку в межах галузі, в якій корпорація працює, з існуючим товаром, який випускається, розробляється стратегія диверсифікованого зростання, результатом якої стає створення диверсифікованого об’єднання за вертикальним, горизонтальним або конгломеративним типом.

Стратегія горизонтальної диверсифікації передбачає пошук можливостей зростання на існуючому ринку за рахунок нової продукції, яка вимагає принципово нової технології. При цьому орієнтація здійснюється на таку продукцію, яка б дозволяла використовувати можливості, які є у корпорації.

Стратегія центрованої диверсифікації - це стратегія, яка передбачає пошук та використання додаткових можливостей в існуючому виробництві. Нове виробництво виникає виходячи із можливостей, які є в технології, що використовується, на ринку, де працює корпорація. В цьому разі існуюче виробництво залишається центральною частиною бізнесу.

Стратегія конгломеративної диверсифікації - стратегія, яка передбачає розширення за рахунок виробництва продукції, технологічно не пов’язаної із існуючим виробництвом та реалізація якої передбачається на нових ринках.