Корпоративне управління

1.2. Історико-правові аспекти виникнення корпорацій. Еволюція корпорацій як організаційно-правових форм ведення бізнесу

Становлення корпоративних підприємств як організаційної форми підприємництва відбувалось в процесі еволюції підходів до організації форм ведення бізнесу.

Існують різні точки зору щодо появи в обігу терміну корпорація. Розглянемо найбільш поширені із них. На думку Дюркгейма, під корпорацією слід розуміти об’єднання за професійною ознакою. Такий підхід до тлумачення терміну корпорація характерний для середніх віків. Тоді широко використовувались визначення «корпорація» для об’єднань золотих справ майстрів, майстрів, що працювали із шкірою, хутром тощо.

На початку становлення об’єднання у союзи відбувалось за релігійною ознакою (collegia, sodalitates, appariomm), яким було надане право розробляти для себе статути за умови, що вони не протирічать закону, та професійні союзи ремісників (fabrorum, pistorum).

При розквіті республіки до них приєднались корпорації працівників при магістратах (collegia appariorum), об’єднання взаємодопомоги. На думку багатьох дослідників особливого значення набули в той час об’єднання відкупщиків - об’єднання підприємців, які брали на відкуп державні доходи і управляли по договорах із державою державними маєтками, здійснювали для держави будівельні роботи тощо (collegia publicanorum) [20]. Такий тип господарювання мав, як правило, натуральний характер і не вимагав об’єднань підприємців із тривалим терміном існування, але вже тоді виникла потреба в об’єднанні коштів різних власників для досягнення господарської цілі при обмеженні ризику окремих господарів.

Економічна історія демонструє, що термін корпорація пройшов декілька етапів у своєму розвитку. Якщо спочатку він розглядався як синонім професійного об’єднання, то зараз він становить собою характеристику типу господарюючого суб’єкта.

П.В. Степанов зазначає, що термін корпорація походить від латинського виразу «corpus habere», що мало на увазі права юридичної особи. Такі права стали визнаватись за приватними союзами у Римській імперії в імператорський період, починаючи із 160-х років н.е. Однак, остаточне визнання громадянсько-правових союзів як рівних із фізичними особами суб’єктів права в Римі так і не відбулось.

Потреба у введенні в обіг майнової маси, яка б була відокремлена від майна власника, виникла у Греції із зростанням території римської держави та розвитком торгівлі із іншими народами. Таким чином первісною й найпростішою формою організації підприємств виступали прості товариства. [55]. Учасники такого товариства мали загальну мету, як відособлене, так і спільне майно, несли загальний ризик. Але, угоди здійснював кожен із учасників індивідуально, під свою відповідальність. Просте товариство ще називали прихованим, тому що для третіх осіб дане об’єднання не діяло.

Прийнято вважати, що перші товариства виникли в Давній Греції в VIII - VI ст. до н.е. [31]. їх поява була пов’язана із процесом колонізації середземноморського узбережжя та формуванням грецької полісної системи. Поліс (грец. - polls) - місто-держава, форма соціально-економічної й політичної організації суспільства і держави. Поліси становили собою об’єднання повноправних громадян (членів суспільства), кожний з яких мав право на земельну власність і політичні права. Надалі форма товариства стада використовуватися при створенні підприємницьких об’єднань в VI - V ст. до н.е. у Давньому Римі (так звані римські товариства, або «societies»).

Ця організаційна форма підприємств характеризувалася сильним особистим впливом окремих учасників, тому таке об’єднання осіб для ведення бізнесу не можна розглядати як щось відокремлене від його учасників.

Значний розвиток корпорацій припав на Середньовіччя. У той час створювались торгові гільдії за предметом діяльності купців. Купці тимчасово об’єднували кошти для досягнення господарської мети та обмеження ризику окремих купців. Гільдіям була притаманна солідарна відповідальність учасників, яка була заснована на загальних умовах спільної діяльності. Гільдії формували окремі правила внутрішнього життя та звичаї ділового обороту, відносин. Сам розвиток гільдій відбувався за трьома основними напрямами, в межах яких створювались правові основи акціонування.

Перший напрямок - борошномельні корпоративні об’єднання на півдні Франції у XII столітті. Вони будувались на пайових засадах. Паї вільно відчужувались. Діяльністю керував орган управління, який обирали пайщики. Пайщики створювали вищий контрольний орган - загальні збори пайщиків. До них за функціонуванням наближені вугільні товариства Німеччини XII ст. Право участі в корпоративному товаристві обумовлювалося придбанням кукса (паю), який підлягав вільному відчуженню, але розглядався як нерухомість. Кількість паїв була значною - більше ста. Власники паїв створювали загальні збори, які вирішували питання більшістю голосів.

Другий напрямок розвивався, коли під впливом хрестових походів та морської торгівлі підсилився культурний обмін, у тому числі й у площині економіки та технологій. З метою спільного будівництва, придбання та експлуатації кораблів створювались морські товариства. Особа, яка вирішувала будувати корабель та становилась організатором товариства, запрошувала інших осіб до участі у товаристві, оголошуючи розміри корабля, його вартість, кількість та розміри паїв. Паї визнавались рівними між собою.

Третім напрямком стало італійське корпоративне об’єднання державних кредиторів - маони (maonae або від арабського montes maounah - спільна допомога, підприємство), яке досягло свого максимального розквіту у Генуї [20].

Таким чином виникла наступна організаційна форма об’єднання підприємців - повне товариство. В ньому можна спостерігати, як майнові внески відокремлюються від особистості його учасників, але не настільки, щоб визнати за товариством право самостійного суб’єкта господарювання. У повному товаристві завжди утворюється спільне майно, що відособлене від майна іншого учасника товариства. Управління об’єднанням здійснюється або всіма учасниками об’єднання, або тими, кому це доручено. Обов’язки щодо майна товариства і відповідальність по угодах також загальні. Таким чином, на відміну від простого товариства, повне товариство вже володіло як ознаками фактичного об’єднання усередині (між учасниками), так й юридичного об’єднання ззовні (для третіх осіб).

Наступним етапом розвитку підприємницьких структур стала поява командитного товариства (або товариства за довірою). У цій формі товариства були представлені дві групи учасників: перша група - аналогічно учасникам повного товариства, друга група учасників відособлена від підприємницької діяльності товариства, тобто не бере участь безпосередньо в управлінні, а несе відповідальність, обмежену лише розміром свого вкладу в товариство, що дозволяє говорити про виникнення елемента обмеженої відповідальності власників. З огляду на це командитні товариства можна розглядати як крок на шляху подальшого відокремлення підприємницьких об’єднань від осіб, що їх створюють, і виникнення замість об’єднання окремих осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, нової особи. Крім того перші командитні товариства можна розглядати як початкову форму переходу до майнового об’єднання підприємців.

Вперше командитні товариства згадуються у підприємницькій діяльності у Венеції, їх відносять до 976 р. Однак, на думку А.К. Дживелегова, широке поширення товариств, як форми ведення бізнесу, відбулось лише у XII столітті. В Італії - це каменди, у Венеції - коллеганції. Така форма організації бізнесу дозволяла у ті часи різним соціальним групам брати участь у морській торгівлі, одержуючи від неї свою частку прибутку, не розділяючи небезпек і труднощів подорожей. Майже у той самий час каменди виникли й у Франції, Іспанії й на Арабському Сході. У Німеччині каменди з’явилися набагато пізніше, але вже не на основі морської торгівлі, а як інститут уповноважених.

Перші спроби законодавчого регулювання товариств (каменд) зустрічаються у французькому Ордонансе про торгівлю 1673 p., а як самостійні господарюючі суб’єкти командитні товариства згадуються у Торговельному кодексі Франції [2,15,46].

Як видно з історії розвитку об’єднань підприємців, відбувалося поступове знеособлювання, що стало причиною зменшення впливу окремих членів підприємницького об’єднання на його діяльність. На певному етапі розвитку світової економіки виникла необхідність створення підприємницьких об’єднань не як об’єднання групи осіб, а як нового самостійного суб’єкта права, при якому об’єднання були б відособлені як від складу учасників, так і їхньої волі. Це дозволило б не припиняти діяльності товариства у зв’язку із виходом або смертю учасників, як того вимагало законодавство, і приймати рішення не одноголосно, як було дотепер, а більшістю голосів. Таке підприємницьке об’єднання повинно було будуватись на певних організаційних засадах для того, щоб не змішувати волю об’єднання з волею його учасників (хоча воля об’єднання формувалася на основі волі учасників).

Не дивлячись на те, що окремі елементи значення «юридична особа» вже існували у Середньовіччі, наприклад, італійський corpus misticum, і навіть у Давньому Римі (римські universitas), однак чіткі критерії поняття юридична особа сформувалися лише у XIX столітті. Це пояснюється тим, що епоха колонізації і буржуазних революцій висунула нові вимоги до організації підприємницьких об’єднань. У законодавчих актах поняття юридична особа почали використовувати лише із XIX століття. Наприклад, у Торговельному кодексі Франції 1807 року [55].

Таким чином, наступним етапом розвитку об’єднань підприємців стала поява об’єднань, що поєднують у собі ознаки як товариств підприємців, так і юридичної особи.

Спочатку форма товариства з обмеженою відповідальністю була визнана в Німеччині у 1892 році, потім у Франції та в інших західноєвропейських країнах.

Однак із елементами формування капіталу в товариствах із обмеженою відповідальністю зберігається також і певний особистіший елемент (можливе виключення учасника зі складу товариства та ін.), тобто учасники не тільки вносять майно, але й мають ряд повноважень і зобов’язань перед суспільством.

Виникнення та розвиток корпорацій відображає закономірності еволюції світової економіки. Нова форма організації бізнесу стала відповіддю на нові вимоги до форм і принципів організації підприємницької діяльності. Поява корпорацій зумовлена розвитком крупних промислових підприємств, що вимагало нових підходів в організації, управлінні та фінансуванні.

Вищою формою підприємницького об’єднання, де особливо яскраво концентруються підприємницькі риси, в основі яких, не тільки й не стільки особистість, а насамперед майно (капітал), вважається акціонерне товариство. Саме тому ця форма набула широкого розповсюдження в економічно розвинутих країнах.

Відмінною рисою акціонерних товариств від форм юридичної особи у вигляді товариств є перетворення підприємницького об’єднання з об’єднання партнерів у майнове об’єднання. Тобто єдиним зобов’язанням учасника акціонерного товариства є майновий внесок. В акціонерних товариствах відносини виникають не між учасниками акціонерного товариства, а між акціонерним товариством і акціонерами. Виникнення акціонерних форм підприємницьких об’єднань викликало розвиток фондового ринку, оскільки виникла потреба вільної передачі часток власності (акцій).

Прийнято вважати, що першими акціонерними товариствами, які виникли в світі, були Остіндійські компанії - голландська та англійська, засновані у 1600 та 1602 роках, відповідно. Ці компанії створювались із Дозволу урядів.

Для США пік створення акціонерних товариств спостерігався в останні 10 років XVIII ст. За цей період було створено 259 різних корпорацій, їх сукупний акціонерний капітал оцінювався у 1803 році 48,4 млрд. дол. США. Цікаво виглядала структура цих корпорацій: 8 - промислові, 29 - банківські, решта - торгові [46, с. 55-56].

Розвиток машинобудівництва, залізничного транспорту та судновироб- ництва у Західній Європі з початку XIX ст. відбувався також у формі акціонерних товариств. На початку 20-х років XIX ст. акціонерне товариство стало основною формою підприємницьких об’єднань СІНА та Англії.

Наступним етапом акціонерної історії, на думку Я. Функа, В. Міхале- ченко та В. Хвалей, є створення господарських об’єднань незалежних юридичних осіб і монополій. Першим таким об’єднанням на початку XIX ст. став трест (дата заснування 1882 р.) «Стандарт Ойл» під керівництвом Джона Р. Рокфеллера, який був створений шляхом об’єднання декількох нафтових корпорацій на основі довірчої власності. Акціонери корпорацій виступали засновниками тресту, а також його бенефіціарами [55].

Було створено Раду із 9 управляючих (трест), якому акціонери передавали власні акції у довірче управління в обмін на сертифікати тресту, в наслідок чого управління перейшло до Ради, а акціонери одержували дивіденди по сертифікатах. Після створення рокфелеровського тресту у США з’явились й інші: оліє-бавовняний (1884 p.), оліє-лляний (1885 p.), горілчаний, цукровий тощо.

Відбувалась концентрація виробництва у акціонерних товариствах, про що свідчить той факг, що у 1909 році тютюновий трест виробляв 90% продукції всієї тютюнової промисловості США, а сталева корпорація у 1900 році монополізувала 70% залізних рудників у районі Великих Озер [46, с.58].

Взаємодія трестів із фінансовими структурами призвела до виникнення династій американських фінансистів, які контролювали практично всю країну. Наприклад, у групи Моргана га Рокфеллера напередодні Першої світової війни знаходилося 56% всього американського акціонерного капіталу - акцій на 22 млрд. дол. США.

Прийнятий у 1890 р. Закон Шермана заставив монополістичні трести або припинити своє існування, або змінити організаційну форму. Це стало причиною бурхливого розвитку такої форми акціонерного товариства як холдинг, яка дозволила уникати дії закону Шермана. Сплеск створення холдингів у США припадає на 1898-1902 роки [46, с.58].

У Європі систематизація та легалізація правил функціонування акціонерних товариств почалась лише з 1843 року.

Першою російською акціонерною компанією вважають Російську в Константинополі торговельну компанію, яка була заснована у 1757 році. Ініціаторами створення були венеціанські купці, які у 1749 році звернулися у Сенат із проханням дозволити торгівлю між Венецією та Росією через Чорне море і створити для цього на Дону торговий дім або контору.

Капітал цієї компанії складав 200 акцій номінальною вартістю 500 рублів кожна. Одна половина акцій розподілялася між засновниками, а інша була виставлена на відкриту підписку [17, с. 5]. В цілому до листопада 1917 року в Росії фактично діяли, із урахуванням ліквідації та скорочення капіталів у роки Першої світової війни, майже 2850 торговельно-промислових акціонерних компаній зі статутним капіталом 6040 млн. рублів.

Узагальнити послідовність виникнення організаційних форм об’єднань та охарактеризувати їхні особливості дозволяє табл. 1.6.

Таблиця 1.6. Еволюція виникнення та основні характеристики організаційних форм об’єднань

Форма об’єднань	Юри- Виникнення дичний статус		Обмежена відповідальність	Централізоване управління!
Прості й повні товариства (не юридичні особи)	VIII-VI до н.е. - Древня Греція	немає	немає	немає
Командитні товариства (неюридичні особи)	976 р. - Венеція	немає	частково	частково
Повні товариства (юридичні особи)	Новий час - Західна Європа	є	немає	є
Командитні товариства (юридичні особи)	Новий час - Західна Європа	є	частково	частково
Товариства з обмеженою відповідальністю	1892 p.- Німеччина	є	є	є
Акціонерні товариства (корпорації)	XVII століття - Західна Європа	є	´	є

Сучасна історія створення корпорацій в Україні починається із середини 80-х років XX століття. Етапи розвитку корпорацій в Україні за послідовністю та змістом схожі з тими, що проходила Росія. Російські економісти [4,5, 39,40], зазначаючи, що процеси реформування власності відбувались у короткий період часу, виокремлюють наступні основні етапи формування структур корпоративного типу: період до 1987 p., період з 1987 р. по 1994 p., період з 1994 року по 1997 p., період з 1997 року і до сьогодні.

Кожний наступний етап розвитку корпорацій в країні викликав потребу у розробці шляхів подолання проблем, що виникали, з боку держави, законодавчих та виконавчих органів влади.

Період до 1987 р. Адміністративно-командні методи централізованого управління державною економікою не відповідали макроекономіч- ній ситуації в країні. Відсторонення середнього та нижнього управлінського рівня від управління діяльністю підприємства стало причиною зародження дрібного кооперативного бізнесу або індивідуального підприємництва. Відсутність відповідної правової бази стало причиною повільного нагромадження капіталу підприємців, згортання діяльності або перетоку результатів діяльності у тіньовий обіг. Корпоративність як система управління виробництвом все більшою мірою ототожнювалась із клановістю партійно-номенклатурної еліти і викликала протиріччя у середовищі підприємців.

Корпоративне середовище більшою мірою було схожим із системою партійно-господарських активів: ключові пости розподілялись не у відповідності із професіоналізмом керівників, а за партійно-номенклатурними зв’язками, коли часто можна було спостерігати, що директор підприємства, який провалив роботу в одній галузі, призначався керівником іншого підприємства в іншій галузі. Основними характеристиками управлінського середовища у той час можна назвати:

Відсутність вітчизняних висококваліфікованих управлінців на ринку праці.
Відсутність можливості у підприємств високо оплачувати кваліфіковану працю зарубіжних управлінців.
Залишки тоталітарного світогляду, що уповільнювало процедуру обміну знаннями та набутим досвідом між СРСР та економічно розвинутими країнами світу.

Період з 1987 по 1991 роки. Монополізована централізована система організації господарювання почала розпадатись. Стала заохочуватись самостійність, дозволили оренду підприємств. Законодавчими нормами передбачалась участь колективів в управлінні підприємствами через ради трудових колективів, яка не отримала розвиток через непідготовленість працівників до ефективної участі в управлінні та небажанні керівників делегувати повноваження. В цей період відбувалось формування основ корпоративності директорського корпусу і структур, які були наближені до партійно-номенклатурних органів управління, але вже можна говорити, що в цей час з’явились перші паростки корпоративного середовища. Крім промислового став розвиватись фінансовий капітал у банківському та страховому секторах економіки. З’явились перші інструменти нагромадження капіталу.

Період 1991-1994роки характеризується первинним розподілом власності серед директорського корпусу та сформованих фінансово-банківських структур. Участь у приватизації через приватизаційні сертифікати та оренду з правом викупу створила підґрунтя для створення перших корпорацій, але відсутність акціонерного права, недооцінка майна, непідготовленість персоналу підприємств звели корпоративне управління до традиційних для колишнього СРСР методів ведення бізнесу, що стало причиною банкрутства багатьох підприємств і передумовою перерозподілу власності.

Цей період також характеризується початком формування певного корпоративного стилю взаємин між окремими структурами. Саме в цей період було закладено засади корпоративності серед нових підприємницьких структур, створених підприємцями нового покоління, які стали привносити у бізнес-середовище досвід роботи зарубіжних корпорацій, знання, одержані за кордоном у сферах фінансового та фондового ринку, ринку зобов’язань, в менеджменті та маркетингу.

Період 1994-1997роки. Набуває розвитку грошова приватизація, удосконалюється нормативно-правова база існування корпорацій. Активно формується ринкова інфраструктура. Створюються інвестиційні компанії та фонди, депозитарії та реєстратори, пайові інвестиційні фонди, страхові компанії, аудиторські та консалтингові компанії, пенсійні фонди тощо. Власні представництва відкривають в Україні іноземні компанії, створюються спільні підприємства.

Період з 1997р і по теперішній час характеризується розвитком другої хвилі приватизації, зміною власників. В країні відбуваються злиття та поглинання, у більшість інвестиційно-привабливих галузей приходять іноземні інвестори, розпочинають свою роботу на Україні транснаціональні корпорації. Набуває розвитку ринок цінних паперів.