Сучасна ситуація в економіці в Україні характеризується динамічною трансформацією форм господарювання, перерозподілом власності та пошуком найбільш ефективних організаційних форм існування бізнесу.

Роздержавлення власності, процеси приватизації створили передумови створення корпорацій.

В Україні корпоративна форма існування бізнесу почала розвиватися нещодавно. Вона є відповіддю на запити часу щодо можливості розширення бізнесу, інструментом для реалізації широкомасштабних інноваційних та інвестиційних проектів на підприємствах, які мають високу вартість. Сучасні наукоємні технології вимагають значних витрат коштів на їхнє впровадження у виробництво. Фінансування таких проектів можливе за рахунок концентрації капіталу.

Розвиток корпоративної форми власності в Україні відбувається за “власним сценарієм”. Особливості створення національних корпорацій визначаються особливостями приватизаційних процесів першої хвилі приватизації на початку 90-х років минулого століття, подальшими процесами реформування власності, законодавчим полем, в якому відбувалося становлення корпорацій, та подальшими змінами законодавчої бази України. Історично склалось так, що на першому етапі створення акціонерних товариств та формування вітчизняної системи корпоративного управління відбувалось за аутсайдерською моделлю. Зміна власників шляхом концентрації акціонерного капіталу в руках невеликої кількості акціонерів поступово призвели до перебудови принципів управління корпораціями за інсайдерською моделлю. Характерною особливістю сучасних відносин в управлінні вітчизняними корпораціями стала спрямованість управлінських рішень переважно на захист інтересів стратегічних інвесторів, при цьому інтереси дрібних інвесторів, як правило, ігноруються.

Проблеми українського управління корпораціями мають три основних витоки походження: історичний (ретроспективний), інституційний та суто менеджерський.

Історичні проблеми корпоративного управління можна пов’язати із законодавчими прогалинами, які існували в українському законодавстві в момент першої хвилі приватизації, відсутністю досвіду як створення, так і управління корпораціями, проходженням приватизації та корпоратиза- ції поза межами існуючого правового поля. Все населення України теоретично отримало рівний доступ до національних засобів виробництва через приватизаційні майнові сертифікати. Реально ж в силу як об´єктивних, так і суб’єктивних причин, не кожний українець, ставши власником приватизаційного сертифікату, зміг скористатись можливістю реалізації власних майнових прав.

Значні масштаби безоплатної приватизації викликали ряд причин, що унеможливили ефективне корпоративне управління. Серед них основними є:

  • відсутність реальних інвестицій при створенні корпорацій;
  • відсутність відчуття реального власника;
  • розпорошеність акціонерного капіталу серед великої кількості власників;
  • несприйняття дрібних акціонерів як власників, які претендують на відцачу вкладених коштів;
  • відсутність реального впливу дрібних акціонерів на управлінські рішення тощо.

Макроекономічні проблеми корпоративного управління викликані переважно недосконалістю законодавчої бази створення корпорацій та економічною і політичною ситуацією, яка склалась в країні на той час. Через відсутність відповідного досвіду законодавче поле країни було сформовано таким чином, що не всі проблеми корпоратизації власності знайшли законодавче вирішення. Це викликало ряд порушень як при створенні корпорацій, так і при зміні власників. Відсутність ринкової інфраструктури стала причиною низки проблем, пов’язаних із корпоративною власністю та корпоративним управлінням. Насамперед, це порушення прав власників приватизаційних сертифікатів, в результаті чого виник тіньовий ринок обігу приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС). Така ситуація дала можливість викупу об’єктів приватизації за рахунок великих пакетів, скуплених за безцінь у населення, приватизаційних майнових сертифікатів.

Високі темпи інфляції та відсутність адекватних дій держави з переоцінки майна підприємств зробили можливим придбання об’єктів приватизації за заниженою вартістю, яка в десятки разів була нижчою за реальну вартість. Інститут оцінки вартості об’єктів приватизації працював неефективно, тому ринкова вартість об’єктів, що приватизувались, майже ніколи реально не визначалась. Неефективна побудова взаємовідносин між державою та новими власниками стала причиною низки проблем, пов’язаних із наданням необґрунтованих пільг та гарантій створеним акціонерним товариствам, призначенням некомпетентних менеджерів на керівні посади тощо.

Загострення економічної кризи стало суттєвою причиною в прорахунках корпоративного управління. Високі темпи інфляції, згортання внутрішнього споживчого ринку, втрата зовнішніх ринків збуту продукції призвели до суттєвого скорочення обсягів виробництва продукції. У цей період більш ніж дві третини підприємств стали збитковими, а прорахунки у кадровій політиці призвели до іще більшого загострення ситуації в корпораціях: стрімкого скорочення виробництва, значних збитків діяльності, масового звільнення працюючих (переважно дрібних акціонерів), зростання боргів тощо.

Крім того, політична ситуація в країні також сприяла зміні власників. Стало можливим навмисне доведення до банкрутства підприємств з метою зміни власників, що відбувалось за мінімальних грошових витрат майбутніми господарями.

Таким чином, інституційні проблеми стали наступною причиною викривлення основних принципів побудови корпорацій та малоефективного корпоративного управління.

Але чи не найбільш гострою проблемою корпоративного управління стала якість менеджменту створених корпорацій.

Головним принципом корпоративного управління на цьому етапі стає збереження влади та накопичення капіталу топ-менеджерами. Саме перерозподіл часток акціонерів у статутному капіталі стає найбільш розповсюдженою причиною конфліктів у корпораціях. Як правило, зміна структури власників відбувається на користь окремих груп акціонерів. В цьому разі можна говорити про корпоратизацію прав у позаконкурентному ринку, тобто виникає можливість набуття прав власності за зниженою ціною.

В українських корпораціях існує можливість суттєвого підвищення ефективності функціонування лише за рахунок покращення корпоративного управління. І чималу роль в цьому має відіграти навчальний процес формування корпоративної культури фахівців корпоративного управління за кредитно-модульною системою.

Під кредитно-модульною системою організації навчального процесу мають на увазі таку модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульно-рейтингових технологій навчання із системою спеціальних освітніх одиниць (залікових кредитів). Характерною ознакою впровадження модульно-рейтингових технологій в навчальний процес є розподіл навчального матеріалу на модулі та застосування накопичувальних систем оцінювання знань студентів.

Рейтингова система оцінювання є невід’ємною складовою робочої навчальної програми з кожної дисципліни і передбачає визначення якості виконаної студентом навчальної роботи та рівня набутих ним знань та вмінь шляхом оцінювання в балах усіх результатів, досягнутих під час поточного модульного та семестрового підсумкового контролю.

Головною метою запровадження кредитно-модульної системи є підвищення якості підготовки фахівців з вищою освітою та забезпечення на цій основі конкурентоздатності випускників на національному та міжнародному ринках праці.

Одиницею вимірювання навчального навантаження, необхідного для засвоєння змістовних модулів за кредитно-модульною системою, є заліковий кредит.

Змістовний модуль - це система навчальних елементів (розділів чи підрозділів навчальної дисципліни або мікромодулів), поєднаних за ознакою відповідності до певного навчального об’єкта.

Модуль - це окрема частина освітньо-професійної програми підготовки фахівця (навчальної дисципліни), що реалізується відповідними формами організації навчального процесу. Розрахунок обсягу кожного модуля та його складових в годинах з повним використанням передбаченого бюджету часу здійснюється шляхом планування виконання певних видів навчальної роботи: для аудиторних занять - лекцій та практичних занять; для самостійної роботи - підготовка до аудиторних занять та виконання індивідуальних завдань.

Лекційний матеріал, що входить до складу кожного модуля, заздалегідь поділяється на аудиторний і такий, що потребує самостійного вивчення. Але остаточне рішення з цього питання приймає лектор. На практичному занятті не тільки поглиблюються раніше здобуті теоретичні знання, а й формуються необхідні практичні навички та здійснюється поточний контроль ефективності попередньої самостійної роботи студентів та модульний рейтинговий контроль.

Розрахунок трудомісткості засвоєння навчального матеріалу кожного модуля в балах здійснюється залежно від його вагового коефіцієнта в загальному обсязі годин, виходячи із підсумкової 100-бальної шкали з таким її розподілом:

  • 88 балів - максимальна підсумкова семестрова модульна рейтингова оцінка засвоєння навчального матеріалу усіх модулів;
  • 12 балів - максимальна екзаменаційна рейтингова оцінка.

Підсумкова оцінка засвоєння студентом навчальної дисципліни визначається як інтегральна рейтингова оцінка за всіма змістовними модулями. При цьому студент, який протягом семестру набрав необхідну кількість балів, має низку переваг:

- не складати іспит чи залік та отримати підсумкову оцінку залежно від набраної кількості балів за рейтингом;

- з метою підвищення власного рейтингу за певною навчальною дисципліною складати іспит чи залік;

- вільно розпоряджатися часом, відведеним у графіку навчального процесу на екзаменаційну сесію.

Суттєвою особливістю запровадження кредитно-модульної системи є те, що студент, який не набрав протягом семестру достатньої кількості балів, обов’язково повинен складати іспит. Але він може бути допущеним до складання іспиту лише за умови попереднього виконання
обов’язкового переліку завдань, передбачених навчальним графіком з даної дисципліни.

Слід зазначити, що вирішальний вплив на підсумкову (результуючу) оцінку з навчальної дисципліни має сума рейтингових балів, отриманих студентом протягом семестру.

Стимулювання систематичної самостійної роботи студентів протягом всього семестру дає змогу підвищити рівень об’єктивності оцінювання знань студентів та підсилити здорову конкуренцію в навчанні.

Таким чином, запровадження кредитно-модульної системи передбачає підвищення якості підготовки фахівців шляхом інтенсифікації навчального процесу, рівномірного психологічного навантаження студентів протягом семестру, підвищення мотивації учасників навчально-виховного процесу, зменшення пропусків навчальних занять та підвищення відповідальності студентів за результати навчальної діяльності.

Літературні джерела

  1. Журавський B.C., Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. - К.: ІВЦ “Політехніка”, 2003. - 200 с.
  2. Кремень В.Г., Степко М. Ф. та ін. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003-2004 pp.). - Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. Гнатюка, 2004. - 200 с.
  3. Наказ міністра освіти і науки України №48 від 23.01.2004 р. “Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу”.
  4. Наказ міністра освіти і науки України № 49 від 23.01.2004 р. “Про затвердження Програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки”.