Філософія
3. Ціннісні орієнтації
Найважливішу роль у житті індивіда й суспільства відіграють моральні цінності, оскільки життя людини найбільш підпорядковується цим регуляторам. Боязнь осуду стримує, регулює і спрямовує поведінку та діяльність людини у моральне русло й не дозволяє їй здійснювати щось недобре. У свідомості індивіда спрацьовують такі регулятиви як сором, страх втратити в очах (своїх, чужих) гідність, людське обличчя, діє інколи сильніше, аніж будь-який юридичний закон.
Моральність, зазначав Гегель, немислима поза соціальним життям. Вона можлива лише у суспільстві, через взаємини людей, відношення до світу, до Бога тощо. В цьому відношенні особиста доброчинність набуває статусу загального принципу людського буття. Моральність, як історично сформована система неписаних законів, е основною ціннісною формою суспільства. У ній знаходять своє відображення загальноприйняті норми й дається оцінка людській діяльності.
Моральні цінності людини проявляються і через сукупність відносин, які складаються між індивідом та індивідами, індивідом і суспільством в результаті чого особа цінує їх і свідомо вибудовує шкалу цінностей.
Надзвичайно великого значення у свідомості людини набуває життя. Як найвища цінність людини, воно з морально-етичних, соціальних, релігійних імперативів є безцінним.
Морально свідома людина не може, не має права жити, роздвоюючись між добром і злом. Вона свідомо стає на позиції добра, обирає корисне, позитивне й відображає все це не лише у поняттях, але й у почуттях (задоволення-незадоволення, захоплення-байдужість і таке ін.). Людина несе відповідальність за свої дії, поступки у відповідності до свого знання про моральні цінності. Досить важко оцінити поступок людини, котрий випадково (проти її волі) виявився корисним для суспільства. Яким його вважати: хорошим чи поганим, коли відомо, що індивід у своїх діях був невільний, була відсутня свобода вибору дій, чи мав місце корисливий мотив (жадоба влади, грошей, слави і почестей).
Як не парадоксально, але дати об´єктивну оцінку тим чи іншим діям, вчинкам індивіда на моральність неможливо без наявності свободи, яка забезпечує альтернативність вибору. Керуючись розумом, людина свідомо обирає й надає перевагу тому, що має для неї значимість, користь чи шкідливість. Це вибір, власне, її. І в цьому його цінність.
Особливість свободи ще й у тому, що вона не лише добро, а й зло. Вільна (свободна) людина може здійснювати свідомо не тільки добрі, а й шкідливі вчинки, переслідуючи корисливі, егоїстичні інтереси. Чи має право на суспільну чи індивідуальну свободу така людина? Однозначно дати відповідь у даному випадку неможливо, оскільки моральна діяльність ґрунтується на толерантності, передбачає плюралізм, вільний вибір, альтернативність, повагу до інших думок, дій, норм поведінки тощо. На основі консенсусу відбувається консолідація окремих людей, колективів, суспільства. Свобода суб´єктів діяльності за відсутності консенсусу, толерантності спроможна призвести до дезінтеграції суспільства (поділу його на групи), строкатість яких може геометрично зростати. За таких умов цінності втрачають своє призначення й перетворюються у декларування вузько групового та особистісного егоїзму, перестають бути механізмом соціальної орієнтації й регулювання, співставлення позицій та інтересів, накопичення й передачі досвіду тощо. Можливість для порозуміння й соціального співробітництва втрачається, оскільки не вистачає ні бажання, ні необхідності. Слід зазначити, що Й сама толерантність, як прояв плюралізму, волі та свободи має свої межі й за певних умов може бути обмеженою.
У моралі, як і в інших сферах суспільного життя теж мають місце як позитивні, так і негативні цінності. Історія цивілізації дає чимало прикладів того, що у її сфері існує немало різнопланових оцінок вчинків.
Цінності постійно збагачують змістом всі сторони людського буття, а їх пріоритети змінюються в процесі життя і діяльності. Так, епоха Середньовіччя засвідчила величезний пріоритет релігійно-церковних цінностей. Все суспільне життя і діяльність узгоджувалися з релігійними цінностями і підпорядковувалися їм. Релігійно-церковна сфера була й залишається однією з найважливіших у життєдіяльності людини. Релігійні цінності неначе "прив´язані" до конкретних умов життя, постійно осучаснються і модернізуються.
Сучасна релігія і церква відіграють не лише роль посередника між Богом і людиною, не тільки пов´язують людину з ним, а й прагнуть дати нормативний аналіз навколишньої дійсності, а пастві - пастирську настанову.
Досягти й набути бажаного релігія і церква зможуть лише позбувшись кон´юнктурних цінностей, та ставши на шлях реконструкції й активізації спасительної місії, реального піклування про людину. Людина має розглядатися як співпрацівник Бога, котрий поруч з ним бере участь у всіх релігійно-церковних і мирських справах.
Доктрину церкви слід повернути у бік доленосних цінностей людини й суспільства. Окрім суто релігійних, вона має культивувати загальносуспільні та загальнолюдські цінності, гармонійно поєднуючий релігійні цінності з соціальними. Релігійно-церковні цінності повинні бути насичені духом людяності, сюжетами свободи, гідності індивіда. Абстрактні релігійні цінності та ідеали не є нині ідеалами й соціальними цінностями. Потребує й переоцінки та формування нових ціннісних імперативів, установок, системи відносин і дій з державою у контексті взаємин моделі "відстороненої солідарності". Теїзація армії, освіти, культури, засобів масової інформації та надання церковним святам статусу державних (Різдво, Пасха, Трійця) не сприяють церкві і православ´ю позбутися кон´юнктурних цінностей. Не варто ігнорування ідей і цінностей сучасного екуменізму чи то спроба зачислити "до лику святих" членів царської сім´ї та ін. Ці псевдо цінності авторитету релігії і церкві не прибавили і не прибавлять. Потребує нової оцінки й переоцінки, критично сприйнятий сучасним православ´ям досвід старців. Мабуть, заперечувати його не слід, а використати лише необхідне.
Як слідує із наведених фактів, цінності мають багату й розгалужену структуру. Вони зачіпають практично всі сторони суспільного життя і діяльності. У будь-якій сфері формується образ того, що має бути і відповідає інтересам особистості. Саме належне може існувати реально, бути і тепер, а може бути виражене у формі ідеалу, спрямованого у майбутнє. В залежності від того як індивід сприймає буття, у нього формуються реалістичні цінності або віртуальні цінності, спрямовані у майбутнє. У всіх сферах людського буття, індивід спираючись на духовні конструкції, оцінює сторони, сфери своєї життєдіяльності. Вони і є тими цінностями, котрі орієнтують і спрямовують діяльність людини, людства в сучасному й складному, динамічному й суперечливому світі.