Філософія
1. Інституційна структура суспільства
У суспільстві постійно виникають, функціонують і розвиваються різноманітні зв´язки та взаємодії. Серед них, з одного боку, виділяють випадкові, спонтанні, хаотичні, поверхові, неорганізовані, з іншого -сталі, стійкі, організовані, які є або можуть бути регульованими, впорядкованими. Здебільшого, найважливіші, найглибинніші конституюються у соціальні інститути чи відносяться до вже існуючих.
У нашому розумінні, соціальний інститут - це суспільно-історична, стійка форма організації та здійснення спільної діяльності людей. Це складні соціально-історичні феномени, які включають у себе як сукупності осіб, установ, організацій, що забезпечені необхідними матеріальними засобами існування, функціонування й реалізації соціальних функцій, так і певним набором цінностей, норм, стандартів, зразків діяльності, які регулюють поведінку соціальних суб´єктів. Часто ці інститути пов´язані з упорядкуванням, формалізацією та стандартизацією соціальних зв´язків і відносин, а процес їх організаційного та нормативного оформлення і зміцнення кваліфікується як соціальна інституціоналізація (або просто інституціоналізація).
Інституціонолізація - процес утвердження передбачуваної й очікуваної поведінки, яку можна змоделювати й регулювати шляхом визначення й закріплення соціальних норм, правил, статусів, ролей, приведення їх у систему, що спрямовується на задоволення різних потреб чи інтересів. У широкому розумінні, інституціоналізація - це процес Удосконалення наявних соціальних інститутів та творення нових. Це жорстко детермінований, цілеспрямований процес становлення й набуття конкретних форм та утвердження певних цілей у суспільстві, який характеризується як загальними, так і специфічними ознаками.
Соціальний інститут - це змістовно структурована організація для здійснення спільної діяльності й соціальних відносин. Це система сталих і доцільних, орієнтованих стандартів поведінки суб´єктів у конкретних ситуаціях та різноманітних видах діяльності. Конституювання вони знаходять у певних закладах і установах, що є реальними формами організації людей і суспільних відносин. Будь-який соціальний інститут характеризується цілеспрямованою діяльністю та наявністю певних функцій, а також сукупністю статусів і ролей. Він володіє і системою санкцій (стримувань), які забезпечують досягнення поставленої мети та унеможливлений неадекватних дій та поведінки.
У суспільстві існують і функціонують десятки, сотні різноманітних соціальних інститутів, різних за призначенням, місцем та роллю, функціональним навантаженням, рівнем досконалості тощо. Характерним для будь-якого з них є наявність установок, соціокультурних символів; утилітарно-прагматичного, соціально-культурного й побутового призначення; своєрідних кодексів поведінки; ідеології, які надають інституту суспільно значимої місії.
Функціональне призначення інститутів обумовлює й характеризує їхню специфіку. Одні з них є недосконалими й нерозвиненими, інші - перебувають у стагнації чи занепаді. їх кількісно-чисельне співвідношення визначає тип суспільства: або - це соціально-впорядковане й соціально-стабільне суспільство, або - навпаки, соціально-нестабільне, яке перебуває у глибокій кризі чи - на початковому етапі розвитку.
Як система відносин, зв´язків і дій, суспільство завжди продукує певну сукупність соціальних інститутів. Досить розповсюдженими критеріями цієї класифікації є ті, які виходять зі сфер життєдіяльності людини (видів діяльності, функцій і рівня організації).
Найважливішими інститутами у політичній сфері є політика, держава, армія, суд, партії та інші громадсько-політичні структури; в економічній сфері - інститути власності, праці, ринку, товарна, грошей, банків, обмінів, інвестицій, кредитів та інших господарських утворень; у власне соціальній сфері виокремлюють інститути соціалізації, соціальних відносин, охорони здоров´я, підготовки й перепідготовки кадрів, праці та розподілу праці, соціального захисту, соціального забезпечення, соціального страхування, сім´ї та родини, освіти, навчання, культури тощо.
Виокремлюють і інститути, які пов´язані з виникненням, функціонуванням та обслуговуванням духовної сфери. Це - органи науки, освіти, виховання, культури та інших цінностей, засоби і форми їх втілення, а також пізнавальна, моральна, естетична та інші види діяльності та її продукти.
Соціальні шститути не тільки жорстко структуровані, а й створюють між собою певну єдність дій, зв´язків та відносин. Єдність суспільства, як соціально цілого, забезпечує взаємодію і взаємозв´язок між соціальними інститутами, а взаємозв´язок останніх, в свою чергу, поглиблює взаємозалежність і цілісність суспільства.
Слід зазначити й те, що між цими інститутами теж існує субординація й залежність. Зміни і трансформації в одному з них неминуче призводять до змін в інших. Одні за суспільним статусом є надзвичайно важливими, інші - менш. Є визначальні, є й другорядні. Кожному з них притаманна відносна автономність. Кожен прагне зберегти недоторканість своїх інституційних норм, правил тощо. Поява названих інститутів обумовлена історичною необхідністю й соціальними потребами та інтересами. Кожен функціонує до тих пір, доки в ньому є суспільні потреба й необхідність. Є й такі, що викликані до життя вічними цінностями, без яких жодне суспільство не може обійтися. До таких відносять сімейні, політичні, економічні, освітні, релігійні та ін. Сьогодення вимагає до цього переліку додати ще й цінності науки, екології, здоров´я, соціальної сфери і відповідні їм інститути.
Вдале поєднання діяльності цих інститутів, кооперування ними зусиль і певних можливостей (національна координація й інтеграція їх дій; водночас збереження ними автономії стосовно один одного) забезпечують соціальний порядок і соціальну стабільність у суспільстві.
Будь-яке суспільство, влада та її носії зацікавлені в ефективності функціонування соціальних інститутів, яка забезпечується: а) чіткою визначеністю мети, завдань і функцій; б) наявністю відповідних регламенту дій, відповідних норм і приписів; в) належного розподілу праці та ЇЇ належної організації; г) мімікрією та інтеграцією соціальних інститутів у структури суспільства; д) наявністю матеріальної, фінансової, кадрової, техніко-технологічної та ресурсної бази.
Соціальні інститути - невід´ємна складова будь-якого соціуму. Вони тісно взаємодіють з соціальним середовищем в цілому та окремими структурами. Ця взаємодія може бути нормальною, а може мати відхилення від соціального алгоритму. Оскільки потреби й інтереси індивідів та соціальних спільнот змінюються, то відповідно й повинен змінюватися характер взаємодії цих інститутів з суспільством. Це призводить і до того, що мають місце порушення нормативної взаємодії інститутів з соціальним середовищем. Дисфункція соціального інституту викликається абсолютизацією ролі персоналій, персоналізацією діяльності, відсутністю відповідних норм, браком підготовлених кадрів, матеріальних засобів, ресурси тощо.
Діяльність деяких інститутів може бути формалізованою, легітимізованою законами та правовими актами, затвердженою розпорядженнями, постановами, різними регламентами тощо. Діяльність неформальних інститутів не оформлена законом. Контроль тут здійснюється шляхом неформальних санкцій, які, здебільшого, ґрунтуються на особистісних зв´язках, взаємних симпатіях і антипатіях, безпосередньому спілкуванні, різних почуттях, інтересах і таке інше.
Соціальні інститути постійно перебувають у динаміці. Вони можуть бути досконалими й недосконалими. їх розвиток відбувається двома шляхами: 1) виникненням нових життєво необхідних. Наприклад, в Україні в процесі становлення та розбудови держави виникла потреба у створенні цілого ряду нових інститутів; 2) розвитком і удосконаленням уже існуючих, поглибленням їх спеціалізації та функцій, відокремленням від них нових. Так, нині в Україні із загальної судової системи виникли: Верховний суд, Конституційний суд і Апеляційний суд України, з´явився такий самостійний інститут, як слідство тощо.
Соціальні інститути - це і продукт, і надбання історії. Вони регулюють різноманітні сфери життєдіяльності, раціоналізують і організують її систему правил, алгоритмів, статусів, ролей тощо. Соціальні відносини, зв´язки і дії закріплюються ними, що надає їм певної стійкості та забезпечує самозбереження, творення й само відтворення соціального. Це не лише символи порядку та організованості, а й реальні стабілізатори (організатори) суспільства, які надають сталості й визначають діяльність суспільних суб´єктів, інтегрують їх та надають їх взаємодії цілісного характеру. Проте вони можуть відігравати і негативну роль. Оскільки це дуже консервативні феномени, вони можуть бути перешкодою, гальмом розвитку й оновлення суспільства, перешкоджати утвердженню інноваційних технологій тощо. За певних умов їх консерватизм (інститут монархії у Великій Британії, Данії, Голландії та ін. країнах) відіграє й позитивну роль (не дає деструктивним силам розірвати політичний простір країни, порушити соціальну стабільність, мир і спокій громадян).
Життя суспільства, його потреби й інтереси постійно змушують соціум змінюватися, трансформуватися. В результаті, одні інститути відмирають, інші виникають.
Проте це складний і тривалий процес, який вимагає подолання старих і утвердження нових форм, методів тощо. Зрілість і розвиненість соціуму, його структури визначаються й тим, наскільки суспільство готове до того, щоб добровільно відмовитися від наявних вад.
Узагальнюючи викладене, слід зазначити, що роль соціальних інститутів у житті суспільства надзвичайно велика, оскільки вони виконують цілий ряд суспільно-значимих функцій. Серед них найважливішими є: регулятивна, контролююча, інтегративна, стабілізаційна, творчо-репродуктивна, комунікативна, відтворююча та інші. Кожна із зазначених функцій проявляє свою конкретність і своєрідність, одно функціональність чи багатофункціональність.
Проблеми радикального оновлення українського суспільства, розбудова держави, зміна соціальних, політичних, економічних, духовних пріоритетів і цінностей, на наш погляд, по сей день ще не знайшли належного відображення у структурі та функціях соціальних інститутів. Ми свідомі того, що це важкий, складний і тривалий процес, котрий, у силу об´єктивних і суб´єктивних факторів, внутрішніх і зовнішніх чинників, супроводжується суперечливими діями, явищами і процесами як позитивного, так і негативного спрямувань. З одного боку, відбувається трансформація суспільства, утвердження ринкових механізмів господарювання, розбудова громадянського суспільства, правової держави з соціально орієнтованою економікою тощо, а з іншого - за відсутності найважливіших інститутів, відбувається руйнація й ослаблення ролі існуючих (інститут виховання, освіти, родини та інших) "підривається" й дискредитується діяльність правоохоронних інститутів, органів, закладів тощо. Внаслідок чого набули поширення "тіньові", а відтак і нелегітимні чинники регламентації суспільної діяльності.
Оновлення українського суспільства, набуття ним якісно нового стану з необхідністю передбачає злам старих, відживших соціальних інститутів та всього того, що втратило сенс і історичну перспективу, та розбудова й творення новітніх, життєво необхідних для прискореного розвитку нашого суспільства на шляху демократії, прогресу й соціальної справедливості.