Філософія
2. Первісні суб´єкти історичного процесу
Будь-яка сфера діяльності являє собою взаємодію суб´єкта й об´єкта. Перший є носієм предметно-практичної та духовної діяльності. Своїми діями він активно впливає на хід історичного процесу. Особливо це помітно у виробничій сфері, де постійно вдосконалюються знаряддя праці. Від епохи й до епохи відбувався процес удосконалення засобів виробництва та заміна їх на досконаліші. Поглиблювались розум, інтелект, зростали майстерність та здібності людини.
Така позиція сприяла формуванню спочатку певних колективів, а згодом - суспільства та суспільних відносин. Останні теж виступали суб´єктом діяльності. Наприклад, суб´єктом політики може бути будь-хто, що здатен творити її, рухати політичний процес. У діяльності відбувається відтворення суб´єктом не лише виробленого попередніми поколіннями, а й підтримання і збереження наявного стану в системі існуючих соціально-політичних реалій та закладення в них імпульсів майбутнього розвитку.
Суб´єкти історичного процесу чітко визначають, хто є головною дійовою особою, хто другорядною, а хто - пасивним об´єктом для маніпулювання. Суб´єкт, впливаючи на інших людей, постійно самовдосконалювався, самоорганізовувався. А це виявлялось через діяльність і зумовлювалось об´єктом та відповідними обставинами, наявними здібностями суб´єкта, що визначали просторові межі його можливостей впливати на історичний процес. В першу чергу, - це були знання, розум, інтелект, воля, вміння діяти, професіоналізм, послідовність діяльності, мотивація, емоційно-психологічний стан тощо. По-друге, об´єктивні умови та обставини діяльності (досягнутий рівень зрілості суб´єкта діяльності, зрілість оточуючого суспільного середовища, наявність сил, з якими об´єднується чи бореться суб´єкт, рівень загальної культури як суб´єкта, так і суспільства в цілому).
Історичний процес засвідчує, що зростає не лише чисельність суб´єктів, а й якісні показники їх діяльності. І в подальшому цей процес посилюється. Та, незважаючи на розмаїття суб´єктів історичного процесу, їх можна певним чином класифікувати на первинні та вторинні. До первинних відносять соціально-історичні спільності людей
(рід, плем´я, різні соціально-етнічні групи та індивідууми, народність, нація, суспільство, громадянське суспільство, світове співтовариство). Ці спільності завжди формували (формують) різні об´єднання, котрі відображають їхні потреби й інтереси та забезпечують реальну можливість втілення їх у життя. До вторинних - соціальні, економічні та політичні організації й інститути (держава, державні органи, інститути та партії), а також суспільні й громадські об´єднання тощо. Вторинні суб´єкти є похідними від первинних. Первинні є головними й визначальними у формуванні суспільно-історичного процесу життя, є носіями суспільно-історичних потреб та інтересів, на яких базується й розгортається свідома (несвідома) діяльність.
Зупинимось, зокрема, на первісних суб´єктах історичного процесу. Як відомо, статус суб´єктності бере свої витоки із появою "людини-розумної", з того часу, коли людиноподібна істота усвідомила себе як людина. В інших - побачила істоту, подібну собі. На кожному з історичних етапів суб´єктність зростала кількісно й якісно.
Уже первісні етносоціальні утворення (роди, племена) були суб´єктом життєдіяльності. Вони постійно спричиняли активний вплив на природу, природні сили. Здійснення таких дій як оранка, сівба, сінокос, збирання врожаю, вигін худоби на пасовисько та повернення її на зимівлю і таке інше дають підстави стверджувати про свідому цілеспрямовану діяльність, яка переслідувала конкретну мету й була спрямована на її досягнення.
Статус суб´єктності яскраво проявлявся і через сферу родоплемінних сутичок, конфліктів та війн. Прагнення забезпечити своєму родові (племені) безпеку, кращий життєвий простір вимагали активної цілеспрямованої діяльності. Немає сумніву в тому, що той, хто здійснював таку діяльність, був суб´єктом власної життєдіяльності і суб´єктом історичного процесу.
Становлення й утвердження рабовласництва супроводжувалося ще гострішими суперечностями, конфліктами та військовим протиборством між різними верствами суспільства. Пам´ятки культури рабовласницького Сходу (Єгипет, Вавилон, Індія, Китай) засвідчують свідомий протест проти насилля, розчарування у релігії, недовіру до ідеології, котра об´являла "законним" і "справедливим" рабовласницький лад і боговстановлений порядок. Такі дії істотно впливали на існуючий лад, підточували і руйнували його основи, закладали підґрунтя для подальшого удосконалення і розвитку суспільства. Наприклад, рух, очолюваний народними трибунами Т. і Г. Гракхами, утвердив верховенство влади римського народу, народних зборів над всіма іншими Органами державної влади. Інтереси народу були поставлені вище традицій і авторитету сенату, було здійснено цілий ряд інших новацій (реформа і демократизація війська тощо).
Ще радикальніш, прояви суб´єктності були притаманні повстанцям Арістоніка та Спартака. Своєю боротьбою, протистоянням військово-політичній системі вони прискорили падіння рабовласницького ладу і утвердження християнства, сколихнули всі верстви римського суспільства, породили жах і приреченість у аристократичної верхівки і знаті, заставили їх задуматися над своїм майбутнім.
В епоху феодалізму посилилась роль соціально-етнічних рухів, спільнот у життєдіяльності як окремих суспільств (народів), так і в історії людства в цілому. Варто зазначити, що більшість соціальних рухів, війн відбувались на релігійному грунті. Виникли єретичні рухи катарів, патаренів, альбігойців, рух лоллардів, які спричинили процеси Реформації. Реформаційні війни під проводом Яна Гуса і Яна Жижки, Т.Мюнцера і М Лютера, Меланхтона, Кальвіна та Цвінглі істотно вплинули на феодально-церковний світ Західної Європи, підірвали основи абсолютизму та католицької ортодоксії, сприяли становленню автономії регіональних церков, їх незалежності від монаршої влади. Частково були знищені феодальні привілеї, ліквідовано феодальні права та побори. У середовищі цих рухів сформувались ідеї справедливого соціального ладу (Т.Мор "Утопія", Т. Кампанелла "Місто Сонця"), у якому всі рівні і відсутня приватна власність. Вони підготували підґрунтя буржуазних революцій у країнах Західної Європи.
Прихід до влади бюргерства ("третього стану") та утвердження буржуазних відносин сприяли розвиткові й розгортанню діяльності різноманітних соціально-етнічних утворень та значно загострили соціальні протиріччя між працею і капіталом. Небаченого розмаху набула класова боротьба (чартистський рух в Англії, повстання шахтарів у Сілезії, ткачів у Ліоні та ін.) Повсталі виступили проти існуючих порядків і утвердження влади трудового народу, за перевлаштування суспільства на принципах соціальної рівності й справедливості.
Досить яскравим і потужним виявився статус суб´єктності в процесі національно-визвольних рухів (війн) під проводом О.Довбуша Й І.Кармелюка, Б.Хмельницького і С. Наливайка, С.Разіна й О.Пугачова та інших. Своїми діями вони свідомо й активно вплинули не лише на власне життя, а й на суспільно-історичний процес.
Процес їх життєдіяльності засвідчує свідому, активну і, головне, цілеспрямовану діяльність на досягнення поставленої мети, реалізацію і задоволення не тільки особистих, а й загальних потреб, інтересів і завдань.