Філософія
1. Рушійні сили суспільного розвитку
Проблема рушійних сил у філософській та соціально-політичній літературі завжди вирішувалась неоднозначно. Одні мислителі вважали, що рушієм суспільного розвитку є суперечності, інші пов´язували їх з об´єктивними чи суб´єктивними чинниками, треті з діяльністю людей чи окремих особистостей, четверті шукали їх у певних соціальних детермінантах і таке ін. Непоодинокими є випадки, коли деякі мислителі пов´язують рушійні сили суспільства з певними прогресивними перетвореннями, з набуттям суспільством певних позитивних якостей, здобутків. Слід зазначити, що кожен з цих підходів має раціональне зерно, хоча й не є самодостатнім, оскільки страждає певною однобічністю, відображаючи якусь одну сторону, грань процесу, не зачіпаючи його в цілому.
Розв´язання даної проблеми у межах основних напрямів філософії формувало матеріалістичне й ідеалістичне її розуміння. Ідеалістичне бере свій відлік з античної філософії, матеріалістичне - відстає у часі. Більше того, як писав Ф.Енгельс, старий матеріалізм не тільки не досліджував цю проблему, але й не ставив її. А якщо й ставив, то вирішував теж ідеалістично, вважаючи ідеальні спонуки кінцевими причинами тих чи інших подій. Критикуючи цю позицію, він кваліфікував її як непослідовну, половинчату, оскільки вона зупинилась на ідейних чинниках і не пішла далі дійсних рушійних сил1.
Ідеалістична філософія Гегеля вирішувала ці проблеми, виходячи з того, що суспільна свідомість визначає суспільні життя і діяльність. Тому, рушійні сили не виводилися із самої історії, а нав´язувалися їй ззовні в якості духовних чинників чи вбачалися в діях видатних людей.
Послідовне розв´язання цього питання було здійснено марксизмом. К.Маркс і Ф.Енгельс виходили з того, що суспільне життя і діяльність визначають суспільну свідомість, а не навпаки. Вони пов´язували рушійні сили суспільства з діяльністю людей. На їхню думку, життя суспільства, історія людства є процесом діяльності самих людей, особистостей, класів і народів. У цьому контексті марксизм пішов далі, шукаючи відповіді на питання, а що є рушійною силою дій кожної людини, будь-якої особи чи соціальної групи, колективу, суспільства чи людства.
Поняття "рушійні сили суспільства" охоплює як об´єктивні, такі суб´єктивні фактори, котрі спонукають особу, соціальну групу, клас, народ до свідомих дій, спрямованих на перетворення чи збереження соціальної дійсності. Серед цих факторів головна роль належить потребам та інтересам (Див.: теми 20 і 24), і, в першу чергу, суперечностям, які протікають на фазі їх вирішення. Носіями цих потреб та інтересів були і залишаються люди, народні маси. їхня діяльність спрямована не лише на формування цих потреб та інтересів, а й на їх вирішення, що веде, в кінцевому результаті, до вирішення соціальних суперечностей.
Як уже говорилось, потреби є першим і найсильнішим спонукальним чинником діяльності загалом, трудової та виробничої, зокрема. Будучи об´єктивною властивістю, вони виражають необхідність людини до чого-небудь. Наявність потреб, невдоволеність існуючим станом речей підштовхують людину до об´єктивних дій, спрямованих на її задоволення. Це, в свою чергу, випрацьовує і нові сили, нові уявлення, способи спілкування та формує нові потреби.
Така діяльність є свідомою, цілеспрямованою, активною, і водночас опосередкованою через інтереси (усвідомлений чинник практичної діяльності), тобто реальною причиною соціальних дій та звершень.
Суспільна діяльність (практика), з одного боку, опосередковується існуючими потребами та інтересами, а з іншого - соціальним середовищем суб´єктів історичного процесу. Ця суперечність є вихідним моментом людської діяльності. Не існує жодної рушійної сили, котра прямо чи опосередковано не брала б участі у розгортанні та вирішенні протиріч. Досить часто потреба виступає стороною певного протиріччя ("виробництво - потреби" та ін.).
Соціальні протиріччя і є рушійною силою суспільного розвитку. Саме на основі них розв´язуються і виникають нові людські потреби та інтереси, мотиви й спонуки їх задоволення, задля котрих люди діють, ведуть боротьбу з природою і між собою, підкорюють природні сили, вступають у певні відносини, створюють суспільно-політичні організації, працюють, щось змінюють, утверджують.
В історії людства прослідковується не лише зростання та ускладнення потреб та інтересів, а й зростання та удосконалення механізмів і засобів людської діяльності. Ці два процеси діалектично пов´язані, нерозривні й обумовлюють один одного, сприяючи розвитку суспільства, суспільному прогресові.