Філософія
1. Духовне, його місце і роль ужитті
Духовна сфера суспільства досить багатогранна. До неї відносять весь світ ідеального: сукупність різних знань, ідей, ідеали, принципи, типи світогляду, твори мистецтва, освіту, виховання, їх відображення в свідомості й поведінці людей, різні відносини, заклади (музеї, театри, галереї та інші організації, інститути і інституції) тощо.
Ця сфера підноситься над економічним та соціально-політичним життям, є досить віддаленою від матеріального життя і зазнає його впливу в опосередкованому вигляді. Дещо ближчий її зв´язок з політичними явищами та процесами. Вона має відносну самостійність, в ній постійно проявляється творчий потенціал духу, суспільної свідомості, зокрема.
Якщо духовне розглядається з точки зору його змісту, особливостей, наявності в ньому внутрішніх процесів, тоді вживають поняття "суспільна свідомість", яке не зводиться до суми свідомостей окремих людей, а включає лише риси, що є спільними й характерними для людей певних груп чи всього суспільства. Ці риси формуються під впливом умов життя та діяльності людей, а також соціальних та інформаційних процесів, роль яких зростає.
Суспільна свідомість має свій зміст, структуру, закономірності функціонування й розвитку. За своїм змістом вона є відображенням суспільного буття. Як і свідомість загалом, виражає певне ставлення до дійсності, соціальних потреб та інтересів. Усвідомлення останніх сприяє спрямовуванню діяльності людей на досягнення поставлених Цілей.
Суспільна свідомість поділяється.
За суб´єктами виразу на: індивідуальну; колективну (групову); класову; національну; всього суспільства.
За формаційними ознаками: первіснообщинна свідомість; рабовласницька свідомість; феодальна свідомість; капіталістична свідомість; соціалістична свідомість;
За цивілізаційним підходом: свідомість цивілізацій Майя; свідомість Цивілізацій ацтеків; свідомість цивілізацій інків; свідомість давньогрецької цивілізації; свідомість давньоримської цивілізації та ін.;
За історичними епохами: свідомість епохи Відродження; свідомість епохи Реставрації; свідомість епохи Просвітництва; свідомість епохи Нового часу тощо.
Духовне життя включає в себе й духовне виробництво, охоплює собою всю багатогранну діяльність людей з виробництва, розподілу, обміну, споживання та зберігання духовних цінностей (ідей, уявлень, наукових знань, ідеалів тощо), здійснюваних за допомогою певних соціальних інститутів. Сюди відносять освіту, ідейне, моральне, релігійне, естетичне, правове виховання. Дехто з філософів відносить сюди дух та ін., вкладаючи в це різний зміст, а також різноманітні форми, засоби залучення людей до духовної культури, які функціонують у взаємозв´язку з іншими видами суспільного виробництва, являють собою процес формування й задоволення духовних потреб та виробництва суспільної свідомості.
Діалектико-матеріалістична філософія виходить з того, що суспільне буття визначає суспільну свідомість. Проте не абсолютизує цього, оскільки суспільна свідомість має свою відносну самостійність, і тому може здійснювати зворотний вплив на нього. Абсолютизація суспільного буття чи суспільної свідомості не виправдана ще й тому, що життєдіяльність людства є досить складним і суперечливим процесом єдності матеріального й духовного (ідеального). Будучи відносно самостійними, вони взаємно доповнюють один одного. Тому суспільна свідомість не лише відображає світ, а й творить його, здійснюючи випереджуючу, прогностичну функцію щодо суспільного буття.
Її роль проявляється і в соціальній активності. Теорії, ідеї та ін., відображаючи інтереси людей, втілюються в практику. Регулятивний характер суспільної свідомості проявляється і в її цілеспрямованому впливі на суспільну практику шляхом мобілізації духовної енергії людей. Це, в свою чергу, створює умови для функціонування суспільної свідомості як соціально-перетворюючої сили, впливає на активно-творчу діяльність людей, формує світогляд та ідеали. Тому розвиток суспільної свідомості має розглядатися як важлива умова здійснення багатопланових завдань, та як важливий фактор прогресу.
Проте формування й збагачення суспільної свідомості є не лише метою, а й передумовою здійснення багатогранних завдань, пошуком шляхів вирішення суперечностей суспільного розвитку. Якщо ідеї оволодівають масами, стають матеріальною силою, то вони виступають рушійною силою суспільного прогресу. А цінності суспільної свідомості, їх формування й функціонування стають інструментами регулювання суспільного розвитку.
Суспільна, колективна (групова) й індивідуальна свідомість завжди перебувають у діалектичній єдності, оскільки у них спільний об´єкт відображення (буття людей), хоча й вони не тотожні. Індивідуальна свідомість конкретніша, багатогранніша, включає в себе особливості, які формуються специфікою її буття. Характерним є й те, що вона включає в себе не лише знання, а й ставлення до буття, діяльності та й неї самої.
Щодо суспільної свідомості, то вона становить не просто суму індивідуальних свідомостей, а щось інше порівняно з індивідуальною свідомістю. Вона відображає світ глибше й повніше, проте абстрагується від конкретних властивостей, вбираючи в себе суттєве. Цим самим вона наче підноситься над індивідуальною свідомістю. І все ж індивідуальна свідомість з її багатогранністю, що становить сутність духовності особистості, є досить важливою умовою формування цінностей духовної культури.
Слід сказати і про особисте духовне життя, основу якого становить її духовний світ (духовні цінності, світоглядні орієнтації тощо). Проте він теж неможливий поза духовним життям суспільства.
Суспільна свідомість проявляється у двох іпостасях: у відображу-вальній та активно-творчій. Вона відображає суспільне буття лише при умові його одночасного активно-творчого перетворення. Функція випереджувального відображення свідомості найкраще реалізується у її відношенні до суспільного буття, яке постійно прогресує. Нині ідеї все більше випереджують наявний стан розвитку суспільства й перетворюють його.
І так, суспільна свідомість може відкривати, оцінювати суспільне буття, його зміст, прогнозувати й через практичну діяльність людей перетворювати його.
Проте, за певних умов суспільна свідомість здатна виконувати й роль деструктивної сили, гальмувати суспільний розвиток. Це залежить від того, наскільки ті чи інші ідеї адекватні національним та загальнолюдським цінностям, наскільки можуть розкрити духовний потенціал особистості. Будь-які реформи, зміни не підкріплені суспільною свідомістю, не можуть дати очікуваних результатів.
Суспільство завжди виступає як матеріальна реальність, а суспільна свідомість, будучи духовною реальністю, теж виступає складовою суспільного буття, оскільки є даністю свідомості кожного індивіда. І все ж суспільне буття й суспільна свідомість відмінні й відносно самостійні. Якщо на перших етапах розвитку людства суспільна свідомість формувалась під безпосереднім впливом буття, то пізніше цей процес став опосередкованішим (через державу, політику тощо), а вплив свідомості на буття набрав безпосереднього характеру.
Ідеї, теорії не виникають на голому місці, а формуються, розвиваються на основі духовної культури минулого та безперервного розвитку людства. Носіями суспільної свідомості є соціальні групи, спільноти, конкретні особистості та ін. Тобто вона здатна існувати лише в індивідуальному (через індивідуальну свідомість), а остання є духовним світом кожної особистості.
Розвиток суспільних відносин завжди обумовлював зростання ролі їх суб´єктів у подальшому збагаченні духовного життя суспільства. Тому дослідження цієї проблеми обумовлюється ще й здійсненням розробок нетрадиційних підходів до шляхів їхнього вирішення (відродження національного у культурі й духовності, його зближення із загальнолюдським на основі постійної інтеграції суспільного життя; необхідністю становлення нової духовності, нового менталітету людей, культури, мислення, свідомості; становлення нових шляхів формування, виховання людей, які б по-новому могли реалізовувати духовний потенціал особистості; переосмислити класичні парадигми духовного життя)1.
Головне завдання заключається в тому, щоб створити необхідні умови для належного освоєння людиною всього потенціалу національної й світової духовності та культури. Важливо створити й необхідні умови для всебічної саморезлізації духовно-культурних надбань та власних сутнісних сил.
Яке ж співвідношення між суспільною та індивідуальною свідомостями? Реальною сферою суспільної свідомості, її носієм є конкретний індивід. Суспільна свідомість це не лише соціально обумовлене (по своєму зародженню, функціонуванню, характеру буття та історичній місії) явище. Це атрибут суспільства. Вона співставна з суспільним буттям і реалізується в системі "людина - діяльність - спілкування - суспільство - історія - мова - культура", знаходиться в розвитку, постійному прилученні все нових індивідів до шедеврів історії.
Поза людством індивід не міг би (не може) мислити по-людськи. Коли в умовах суспільного життя (спілкування) люди вчаться пізнавати світ, вони за допомогою мови й висловлюють свої ідеї, що виводить їх індивідуальну свідомість на рівень суспільного буття. Індивід і його свідомість конечні в усьому, а в системі суспільства (в межах Існування людства) набирають безсмертя. Суспільна свідомість, яка в кінцевому рахунку продукується мозком індивіда, тепер включена (включається) в контекст соціального буття і протягом життя впливає на індивіда.
Будь-яку свідомість не можна вивести лише з відображення об´єктів. Тобто лише відношення "суб´єкт - об´єкт" не може породити свідомість. Для цього суб´єкт має бути включеним у складнішу систему (суспільне життя). Всі, хто приходить у цей світ, мають наслідувати духовну культуру, щоб набути людську сутність і навчитись мислити по-людськи. В ході цього люди вступають в діалог з суспільною свідомістю, що протистоїть їм об´єктивно. Для того, щоб її змінити, спочатку слід її освоїти.
Це не означає, що суспільна свідомість перетворюється в безособове царство абстракцій, незалежних від людини і впливаючих на неї своєю глобальністю. Суспільна свідомість надособистісна, а не позаособистісна. В ній все викристалізовано людиною. Ця авторська індивідуальність ідеї може бути "знята" суспільством. Тоді вона надходить в розпорядження особистості в надособистісній формі, хоча й сам зміст ідеї залишається "людським".
Як бачимо, суспільна свідомість - це не сума індивідуальних свідомостей, а якісно нова об´єктивно-ідеальна дійсність. З її вимогами і волею має рахуватись індивід. Проте суспільна свідомість не протистоїть індивідуальності як зовнішня механічна сила. Кожна особистість по-різному реагує на неї і вбирає її. Проте кожна індивідуальна свідомість має і свої власні джерела розвитку, а тому не дивлячись на єдність, всеосяжність людської культури, кожна особистість унікальна. Тому носіями свідомості можуть бути індивід, соціальна група й суспільство в цілому. Нерозуміння цього приводить до догматизму чи волюнтаризму.
Отже, відображаючи об´єктивну природу й іманентні закони розвитку, суспільна свідомість стимулює (чи гальмує) суспільний процес. Вона впливає на буття в цілому, виявляє сенс еволюції і передбачає його перспективи. Цим вона відрізняється від суб´єктивної (індивідуальної свідомості), яка обмежена окремою людиною. Влада суспільної свідомості над індивідом заключається в прийнятті ним форм духовного освоєння дійсності, що склались історично і з допомогою яких відбувається виробництво духовних цінностей та смислового змісту, що накопичило людство й поза яким неможливе становлення особистості.
Суспільну свідомість можливо вивчати, лише з її внутрішньої сторони і в процесі діяльності. Що не є абсолютним. Прийнято умовно ділити її по "вертикалі" (на рівні) і по "горизонталі" (на форми).