Філософія
3. Первісні творці й носії соціального
В процесі становлення людство не зупинялось у своєму розвитку. В ньому постійно відбувалися зміни як у самій сутності, так і в його організації. На це справляли значний вплив і неоднорідність розподілу на землі ресурсів, і їх різноманітність. В результаті створювались соціальні структури, кожна з яких вміщувала в собі певну кількість різноманітних людей, що й надавало їй певних ознак.
Люди перебували у різних взаємозв´язках і стосунках, що й сприяло освоєнню ними певних видів діяльності. Залежно від їх кількості, специфіки діяльності, приналежності, норм поведінки та ін. формувались різні спільноти (соціальні, кровноспоріднені), які стали згодом суб´єктами соціальної дії та джерелом власного розвитку.
Першою кровноспорідненою формою стала родоплемінна спільнота, яка виникла в епоху палеоліту на основі стадного життя, притаманного людиноподібним предкам. Кожен її член був пов´язаний родинними зв´язками та колективною працею, спільним захистом, спільністю мови, звичаїв та традицій. Рід існував у формі матріархату (пізніше - патріархату), члени якого вважали себе нащадками одного предка, жили разом, відносно відособлено від інших родів, зберігали родове ім´я, дотримувались родових звичаїв, мали спільні вірування й культи. Спільними були й земля, житла, їжа та інше, шо розподілялись між ними порівну.
З появою надлишкових продуктів відбувався розподіл праці. Роди стали об´єднуватись у племена. Виникала нова соціальна спільнота, що становила сукупність родів, пов´язаних між собою родинними стосунками, спільністю території, мови, загальними рисами культури та племінною самосвідомістю.
В племенах виникали ради старійшин, з´являлись вожді, що призвело до централізованого управління суспільними справами. Виникла єдина господарська структура, яка ґрунтувалась на загальному володінні землею. В межах нової спільноти з´явилась первинна форма соціально-економічної організації людей - община. У різних суспільствах вона була різною, в деяких - існує і досі.
Розвиток общинної економіки руйнував міжродові відносини; порушував систему рівномірного розподілу й колективну власність. Загострювались стосунки між родами. З іншого боку - з´являлись між сімейні контакти, елементи кооперації, обміну. Потреби в захисті від набігів чужинців сприяли згуртуванню родів. Виникали загально племінні культи.
Внутрішні протиріччя все більше підривали устої родоплемінних порядків. З´явились великі багато родові племена, а з ними й міжродові та міжплемінні зв´язки (обмін продуктами, шлюби, воєнні союзи тощо). Роди поділилися на внутрівидові групи, общини - на домові господарства й окремі сім´ї. Найбагатші відокремилися від бідних, навіть родичів. Кровноспоріднені зв´язки замінювались сусідськими. На зміну родоплемінній общині з´явилась сусідська.
Відбулося розшарування родоплемінних спільностей, 3 одного боку, вони розпадались на структури меншого масштабу (сім´ї), з іншого - йшов процес їх інтеграції. Все більшого значення набували територіальні спільноти, які дали початок утворенню нових соціальних структур, що охоплювали різні роди й племена.
Найдовговічнішою з них виявилась сім´я, яка виникла одночасно з родом і стала основним "осередком суспільства". Це найменша з кровноспоріднених спільнот, яка в своїй основі вміщує основні елементи соціального життя.
Це - соціально-біологічна група, яка на основі шлюбних зв´язків, кровної спорідненості чи всиновлення регулює стосунки між чоловіком і жінкою, батьками та дітьми. її члени пов´язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою, але можуть бути й подружжями.
Першими формами сім´ї були групова (полігамна) та парна, які формувались в умовах матріархату з метою упорядкування статевих взаємин. є точка зору, що люди з самого початку жили і парними сім´ями. Важливою умовою їх виникнення був звичай екзогамії, який забороняв статеві стосунки у середині свого роду.
Групова й парна сім 7були аморфними й недовговічними. Різниця між ними теж була відносною, оскільки парність все ж перемішувалась з полігамією, допускала дошлюбні й позашлюбні, побутові й ритуальні зв´язки. Парні сім´ї не завжди вели спільне господарство, а подружжя не завжди жили разом. Існували й шлюби з сестрами та вдовами братів.
В епоху пізнього неоліту, в зв´язку з появою сімейної власності, намітився розпад родоплемінних відносин. Парна сім´я уступила місце моногамії (одношлюбній сім´ї). Із роду стала виділятись велика батьківська (патріархальна) сім´я, у якій під владою глави (патріарха) об´єднувалось декілька поколінь його нащадків разом з їх жінками. Багатство сім´ї належало патріарху. Жінка теж попала в залежність від чоловіка. І все ж моногамія мало розповсюджувалась на чоловіків, що має місце й понині в деяких країнах.
З переходом до класового суспільства відбулось розшарування родових відносин, хоча й залишки родової свідомості залишились надовго. В основі сім´ї, крім статевої любові, закріпилась ще й економічна вигода, яка породила великі суперечності. В епоху Середньовіччя це призвело до нового ідеалу (сім´ї як союзу люблячих). Розпочалась боротьба жінок за їх звільнення від домашнього рабства та за юридичну рівність з чоловіками.
В результаті сформувались три основних типи сім´ї:
- традиційна (патріархальна) на чолі з чоловіком, в якій проживало мінімум декілька поколінь, існувала економічна залежність жінки від чоловіка та суворий розподіл обов´язків;
- нетрадиційна сім´я, теж з чоловічим лідерством і розподілом обов´язків між подружжям без достатніх економічних основ;
- егалітарна сім´я, для якої був характерний пропорційний розподіл домашніх обов´язків між подружжям і спільне вирішення сімейних проблем.
У сучасних умовах для сімейно-шлюбних стосунків характерна вибірність партнерів, має місце послаблення стабільності та тривалості шлюбу, розповсюдження нуклеарної сім´ї, яка складалася з одного - двох поколінь, збільшення числа холостяків, незаміжніх жінок та ін.
Руйнація підвалин моногамної сім´ї супроводжувалась зменшенням кількості сімей, створених на взаємному коханні, послаблювалися міцність і тривкість сім´ї, від чого страждала частина партнерів та діти.
В поліпшенні цієї ситуації важливу роль могли відіграти почуття взаємної поваги, підвищення рівня культури людських взаємин, розвиток моральності, гуманізму та обов´язку. А ще - підвищення благополуччя народу, поліпшення його побутових умов тощо.
Нині відбувається відмирання старого типу моногамної сім´ї та виникнення нового її типу, в якому на перший план виходять духовні, моральні та психологічні аспекти.
Основними функціями сім´ї стали: репродуктивна, що пов´язана з відтворенням населення; виховна, пов´язана з любов´ю батьків, з сімейним оточенням, душевним теплом, завдяки чому дитина набуває якостей особи; господарсько-побутова, пов´язана із забезпеченням матеріального добробуту сім´ї; рекреативна, пов´язана із забезпеченням нових поколінь фізичними, психічними та духовними силами.
Щодо етнокультурних спільнот, то для їх пояснення часто вживається термін "етнос". Людей, що належать до будь-якого з них, об´єднує етнічна самосвідомість, яка передбачає спільність їх походження, місце проживання, господарсько-економічного життя та культури, хоча й кожна з цих ознак перебуває в динаміці й не є обов´язковою.
Зміцненню етносів сприяє і їх історія, традиції, що зберігаються в соціальній пам´яті.
В історичному аналізі етносу виділяють його етногенетичну й етносоціальну сторони. Перша дозволяє усвідомити його походження, приналежність людей, історичну пам´ять, що передається з покоління в покоління, внаслідок чого виникає історична наступність, яка визначає цілісність етносу. Останній об´єднує в собі генетично різнорідні сім´ї, роди й племена, постійно поповнюється за рахунок міжетнічних шлюбів та асиміляції прибульців з інших етносів. Тому етнічна спільність ґрунтується не на "крові", а на існуючих уявленнях людей.
Виникнення й зникнення етносів пов´язані з соціально-економічними та політичними процесами в суспільстві.
Існують і субетноси, які можуть створювати міжетнічні спільноти, наприклад, слов´янський та ін. Умови їх життя постійно породжують різні зв´язки, які об´єднують людей за політичними, економічними та іншими ознаками. В результаті над етногенетичними спільнотами надбудовуються етносоціальні, в яких об´єднуючу роль виконували держава та інші фактори.
Найдавнішим типом таких спільнот були племінні общини. З появою аграрно-ремісничої економіки, міст, князівств та держав сформувались етносоціальні спільноти, що проживали на одній території. Серед них і така як народність, яка сформувалась на основі рабовласницького й феодального способів виробництва, була територіальна, мовна, певною мірою господарська єдність, з наявністю спільних рис культури й характеру, етнічним самоусвідомленням та ін. Поява держави спряла її зміцненню, хоча й у процесі розвитку вони не завжди співпадали територіально і мовно.
В період подолання феодальної роздрібненості, побудови індустріального суспільства та розвитку освіти сформувався новий тип етносоціальних спільностей - нації. Останні, як правило, об´єднали в собі по кілька етносів і людей різного етнічного походження. Об´єднавчу функцію, в одних умовах, виконала держава, в інших - релігія, культурна інтеграція та інші фактори. В усіх випадках умовою її існування було створення власної культури, носієм якої була і є нація.
Найважливішою ознакою національної приналежності виступає мова, яка відкриває доступ до культури, цінностей, різних установок, ідеалів, норм мислення й поведінки. Слід наголосити, що соціальна спільність може стати нацією лише тоді, коли люди усвідомлять себе як єдине етнонаціональне утворення. Без такого усвідомлення нація не може існувати.
Національна самосвідомість народжувалась у співставленні з іншими, а культура, мова, інші фактори давали необхідний матеріал для такого порівняння й знаходження спільного та відмінного між ними.
На побутовому рівні образ нації втілювався в етнокультурному стереотипі, в узагальнених уявленнях, які характеризували певний народ, формували нормативи поведінки людей.
Національний характер формувався самим життям та культурою народу, відображався в етнокультурному стереотипі. Його сутністю було формування особистісних психічних та моральних якостей, що характеризували представника певної нації, хоча й кожен відрізняється від іншого.
Він втілювався в соціокультурній уявності народу, був колективним духовним настроєм та обумовлював націю і проявлявся в ній. Ці глибинні установки колективної свідомості називають ментальністю чи менталітетом. Він є формою вираження духовності народи, виявляє себе в зразках мислення та поведінки, в ціннісних орієнтаціях і досягненнях культури.
Проблеми нації, національне питання були й залишаються складними, важливими й вічно актуальними. їх вирішення можливі лише на шляху демократії та гуманізму, забезпечення рівноправності націй, права на самовизначення, включаючи територіальне відділення та задоволення національно-культурних потреб. Важливу роль у цьому процесі відіграє й належний життєвий рівень народів та ін.
Нині крім розглянутих груп (об´єднань) виділяють ще й територіальні, етнічні, демографічні та ін. За розмірами - мікросоціальні (малі), локальні (середні), макросоціальні (великі); за соціальним статусом - формальні, неформальні, умовні та ін.
Серед соціальних труп (спільнот) виокремлюють: кровноспоріднені; етнокультурні; соціально-економічні, а ще за ступенем упорядкованості й організованості та ін.