Філософія
2. Народонаселення - передумова й суб´єкт формування та функціонування соціальної сфери
У центрі суспільного розвитку завжди була й залишається людина, оскільки без неї він просто не можливий. Сукупність людей, що проживає на певній території земної кулі й займається процесом суспільного виробництва, називається народонаселенням. Воно є суб´єктом і головною дійовою особою відношення "природа-суспільство". Творить і самого себе, і взаємодії з природою. Тому проблема народонаселення розглядається в плані взаємодії природного й суспільного. Це положення є незаперечним, незалежно від будь-яких теоретичних позицій філософа чи ідеологічних установок суспільного розвитку. Звідси - об´єктом дослідження у суспільстві є люди й відносини, в які вони вступають у процесі свого відтворення.
Ця система спрямована як на самозбереження так і на самовідтворення в процесі свого розвитку. Найважливішим показником системи є народжуваність (кількість народжених на певній території за певний період часу). Значення має і відношення народжених до кількості жінок дітородного віку, коефіцієнт шлюбної народжуваності (кількість народжених за рік тисячею заміжніх жінок), а також середнє число дітей, народжених однією жінкою за період її життя. Важливим є й природний приріст населення (різниця між кількістю народжених і померлих на певній території за певний проміжок часу).
Поряд з цими коефіцієнтами важливим є й тип відтворення населення (оновлення поколінь). В нормальних умовах кожні 100 сімей мають народити протягом життя 260 - 270 дітей (жінка від 15 до 50 років). Якщо їх народиться менше, то це призводить до звуженого відтворення. Тому суспільство, держава мають постійно піклуватися про створення сприятливих умов для народження й виховання здоровими дітей (здорової "демографічної ситуації").
Вплив на динаміку відтворення й здорову демографічну ситуацію можна здійснювати через регулювання рівня народжуваності, яка залежить від співвідношення чоловіків та жінок, на певній території, від рівня економічного розвитку (країни, певного регіону чи сім´ї), а також від соціальних, психолого-етичних, медичних і культурних умов життя та правового захисту сім´ї, матері й дитини. Так, темпи приросту населення в масштабах планети на початку XX ст. становили 0,7%, в 1960 році - 2%. В останні десятиріччя в світі спостерігається тенденція до зниження народжуваності. В Україні - теж. Відбувається й помолодшання мам, що теж є небезпечним. Щоб протистояти цим тенденціям, як у всесвітніх (за винятком окремих регіонів), так і в національних масштабах, слід створити необхідні умови для максимального задоволення потреб людини, систематично проявляти турботу про охорону здоров´я людей, якісніше вирішувати екологічні проблеми тощо.
Нині існують кілька теорій щодо зниження народжуваності. Серед них "теорія перешкод", яка зводиться до того, що сучасним молодим жінкам немає можливостей народжувати і виховувати дітей (школа, ВУЗ, далі - робота нарівні з чоловіком, відсутність житла, побутові негаразди тощо). Негативно впливає на вирішення цих питань і зміна системи потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій. Підтвердження цьому - молоді пари, які забезпечені всім, проте мають лише по одній дитині. Мабуть знизився рівень потреб у дітях. Заміна однієї системи поглядів іншою вимагає й зміни політики у державі, зокрема - необхідність надання допомоги, в першу чергу, тим сім´ям, у яких уже є діти та надання легітимності неодруженим матерям.
Є й інші фактори, які негативно впливають на проблему дітонародження. Для України це наслідки аварії на ЧАЕС (1986 р.), розбалансованість економіки, постійне зростання цін, низький рівень житлового будівництва та ін.
У цьому клубку проблем важливим є і якісний стан населення, перш за все його здоров´я, освіта, кваліфікація тощо. Цей процес також має регулюватися за допомогою демографічної політики. Крім цього необхідно створити Й доступну систему медико-генетичних консультацій. Впровадити для потенційних батьків необхідні санітарно-гігієнічні норми, створити гідні умови для сім´ї, дитини до і після її народження. При належному ставленні до цих питань, можна було б з упевненістю дивитись у майбутнє.
Розвиток населення Земної кулі, згідно історичного екскурсу, відбувався по-різному. На першому етапі (притаманний родовому суспільству) народження людей не регулювалось. У другому - традиційному, характерному докапіталістичним суспільствам і раннім стадіям капіталізму, народження регулювалось нормами традицій. Третій (раціональний) етап склався в розвинутих країнах. В них народження дітей регулювалось вільним вибором батьків, (в певній мірі має місце й сьогодні).
На кожному етапі були свої показники, своя тривалість життя і зміни населення. З часом тривалість життя зростала. У родовому суспільстві вона становила 32 роки, а в рабовласницькому й феодальному була дещо вищою. У капіталістичних суспільствах на перших етапах темпи стали надзвичайно інтенсивними (Китаї, Індії навіть існує перенаселення).
Існували й прогнози, що на кінець другого тисячоліття населення Землі становитиме 12 млрд чоловік. Проте в кінці XX століття темпи його зростання знизились, хоча й у деяких регіонах виникло перенаселення й постало питання, як до цього ставитись.
За даними спеціалістів, динаміка зростання чисельності народонаселення має такий вигляд: 1850 рік - 1 млрд, 1930 - 2 млрд, 1960 -З млрд, 1976 - 4 млрд, 2000 рік - перевершено 6 млрд чоловік. 90 відсотків приросту населення припадає на країни Африки, Азії і Латинської Америки. За даними ООН, до 2023 року населення планети зросте ще на 3 млрд чоловік (у країнах Латинської Америки - подвоїться). Це означає, що виробництво наявних фондів споживання треба подвоїти (виробництво зернових культур, будівництво житла, шкіл, лікарень тощо). Виникає запитання: чи не досягли ми межі можливостей природи в матеріальному забезпеченні бурхливого зростання населення? На цю проблему існують різні точки зору. Одна з них - мальтузіанство, неомальтузіанство (концепція англійського економіста Т.Мальтуса (1766 - 1834 рр.). Згідно з нею кількість населення земної кулі зростає за геометричною прогресією, а виробництво матеріальних благ - за арифметичною. У зв´язку з цим людство не спроможне прогодувати себе. Найбільш реакційні представники цієї концепції відстоювали необхідність війн, епідемій для скорочення чисельності людей на планеті. Пізніше песимістичної точки зору дотримувались і В.Фогт, Дж Хакелі та ін.
Звучали й оптимістичні нотки у розв´язанні цього питання (М.Данілевський, М.Ковалевський та ін.). З діалектико-матеріалістичної точки зору соціальні хвороби людства - результат не перенаселення, їх слід шукати в суперечностях суспільства, в недосконалості розвитку Його соціально-економічної та політичної сфер.
К. Маркс у свій час показав, що в суспільстві не існує абстрактного закону народонаселення, яким оперує Мальтус. Закони народонаселення мають історичну обумовленість, вони специфічні в різних суспільно-економічних формаціях. Причини голодного існування мільйонів людей не в швидкому зростанні народонаселення, а в хижацькому характері способів виробництва.
При сучасному рівні розвитку продуктивних сил, як доводить більшість вчених, земля може прогодувати до 14 млрд чоловік. Основою соціального прогресу мають стати тільки глибокі прогресивні перетворення в економічній та соціальній структурах суспільства, у зростанні продуктивних сил. Демографічне регулювання здатне прискорювати або уповільнювати соціальний прогрес, але не є його вирішальним чинником.
Пізнаючи об´єктивні закони і використовуючи їх у своїх цілях, люди в майбутньому зможуть регулювати чисельність населення відповідно до об´єктивних можливостей.
Сучасна науково-технічна революція актуалізувала соціальні проблеми народонаселення. Проте назріли й такі, як: постарішання населення, необхідність оптимальнішого співвідношення жіночої й чоловічої частин населення, проблеми Його зайнятості та мобільності, професійної орієнтації і, особливо, прогнозування найважливіших тенденцій у галузі народонаселення на передбачуване майбутнє.
Нині вчені й політики відшукують різні шляхи для встановлення оптимальних взаємовідносин між людиною і природою, досліджують питання обмежень зростання споживання людини, в першу чергу для країн з високим рівнем виробництва, формування нових потреб у людей тощо.