Філософія
2. Матеріальне виробництво
Як уже зазначалося, суспільство є сукупністю історично обумовлених форм спільної діяльності людей, основою життєдіяльності яких є спосіб виробництва матеріальних благ. Тому й ведучою серед сфер суспільного життя є економічна, тобто та, яка охоплює сферу діяльності продуктивних сил і виробничих відносин, спрямована на задоволення матеріальних потреб суспільства.
Повсякденна практика доводить, що без матеріального виробництва суспільство не могло б ні існувати, ні розвиватись. Мета його полягає в тому, щоб здійснювати історично обумовлене відтворення людини як суспільної істоти. Тому й воно охоплює всі сфери людської діяльності, є ядром суспільного виробництва, вдосконалює всі форми суспільних зв´язків.
Матеріальне виробництво - це продуктивні сили й виробничі відносини в дії. Люди, що здійснюють цей процес, є суб´єктом праці. Для здійснення процесу виробництва необхідний ще й початковий матеріал (предмет праці), що піддається обробці (земля, метал, камінь тощо). Щоб впливати на предмет праці з метою його перетворення в необхідний продукт (товар), слід застосовувати ще й певні знаряддя праці, які створені людиною з метою її впливу на зовнішній світ. Для успішного розвитку виробництва необхідні й відповідні приміщення, склади, транспорт і таке ін. Все це разом із знаряддями праці становить засоби праці, які в сукупності з предметами праці становлять засоби виробництва, тобто матеріально-технічну базу суспільства (предметно-енергетичну частину продуктивних сил). Для того, щоб засоби праці могли вступити в процес виробництва, необхідно застосувати робочу силу (живу працю). А ще, щоб люди вміли виготовляти знаряддя праці і володіти ними.
Поєднуючи працю з тим, що нам дано природою, і використовуючи її закони, люди створюють те, чого в ній не існує в готовому вигляді (матеріальні блага). Звідси слідує, що матеріальне виробництво - це процес трудової діяльності людей, які, спираючись на відповідні засоби здійснюють перетворення природи з метою створення матеріальних благ, призначених для задоволення людських потреб.
Процес виробництва постійно вдосконалювався. З виготовлення найпростіших знарядь праці розпочався перехід від привласнення людиною "дарів природи" в їх готовому вигляді до організованого й спеціалізованого виробництва, що забезпечило поступовий перехід до землеробства, а від полювання - до скотарства. Примітивне мотижне землеробство вимагало виснажливої праці, однак було важливим кроком у розвитку господарювання, котрий ввів у сферу матеріального виробництва землю як надзвичайно важливий елемент засобів виробництва. Це, в свою чергу, послужило поштовхом до винаходу й впровадження плуга та інших засобів обробітку ґрунту й збирання врожаю. Подальший прогрес пов´язаний з використанням знарядь праці з міді, бронзи, заліза тощо.
Землеробство, скотарство і ремісництво - це один ланцюг детермінації матеріального виробництва. Суспільний поділ праці тривав і далі. Він відбувся між фізичною й розумовою працею. Виникла писемність. Люди набули нових можливостей акумулювати й передавати свій досвід, що сприяло переходу від первісного ладу до класового (соціально неоднорідного) суспільства.
Удосконалення знарядь праці, використання природних джерел енергії з новою силою стимулювали виробництво. Це призвело до якісного стрибка в розвитку продуктивних сил - виникнення машинного виробництва. Безпосередні передумови для нього підготувало мануфактурне виробництво. Від простого кооперування праці мануфактура відрізнялась диференційованішим поділом праці. В ній фактично розпочалася спеціалізація як ремісничих знарядь, так і колишнього ремісника, який до цього всі операції виконував сам.
Виникнення машинного виробництва (у XVIII ст., в Англії) знаменувало першу промислову революцію. Вже перші машини (ткацький верстат і прядильна машина) замінили велику кількість робітників, "беручи на себе" ті операції, які раніше виконувалися вручну. Розвиток машинного виробництва пішов від застосування окремих машин ("двигун - передавальний механізм - робоча машина") до системи машин (виробництво машин машинами), а від неї - до створення автоматизованого виробника, до вивільнення людини з безпосереднього процесу виробництва.
Ера автоматизації була ознаменована науково-технічною революцією (НТР), початок якої припадає на середину XX ст. З розвитком і застосуванням кібернетики і радіоелектроніки виникла електронно-обчислювальна техніка. Новий етап НТР пов´язаний з бурхливим розвитком мікроелекгроніки, інформатики, біотехнології, зі створенням робототехніки, масової комп´ютеризації і таке ін. Розвиток виробництва пішов від часткової до повної автоматизації виробничих процесів.
На всіх етапах життя людину супроводжувала цілеспрямована, доцільна діяльність (сам спосіб життєдіяльності). Вона не обмежувалась лише функцією створення предметного світу, а й виступала як діяльність людини, що переслідує свої цілі. Тому була й залишається процесом виробництва людини як особи, продукти праці якої виступають засобом відновлення її сил. Таким чином, суспільне виробництво слід розуміти як виробництво самої людини, матеріальних благ та соціальних умов існування самих носіїв життя (оброблювання людей людьми).
Виробництво розпочинається і відбувається за необхідності потреби у чомусь або комусь. Виявляється що лише потреби людей є рушійною силою і джерелом розвитку суспільних відносин, оскільки вони спонукають людину до практичних дій, кінцевою метою яких є задоволення цих же потреб.
Причини, спонукальні мотиви людської діяльності та поведінки завжди обумовлюються потребами (прагненнями до їх задоволення). В цьому розумінні потреба виступає діяльнісним відношенням суб´єкта до об´єкта, який має стати предметом задоволення потреби. Спочатку люди привласнюють те, що природа дала їм у готовому вигляді, хоча такого у природі дуже мало. Потім вони спрямовують свою діяльність на об´єкти природи, щоб виробляти з них те, що потрібно. Створення таким чином необхідних благ і є процесом матеріального виробництва.
Потреба як відношення завжди передує безпосередній діяльності, оскільки спрямована в майбутнє. В процесі взаємодії потреби і діяльності вони можуть мінятися місцями, впливати одне на одного. Потреби, як першопричина діяльності, виступають і наслідком (результатом) цієї діяльності, тобто вони "початок" і "результат" продуктивної діяльності, оскільки спричиняють визначальний вплив на подальший розвиток трудової діяльності. Таким чином, обумовленість трудової діяльності та її потреб є джерелом розвитку як діяльності, так і самих потреб.
Виходячи зі своїх потреб, людина формує відповідно І своє ставлення до суспільства, інших людей та самої себе. В особистісному плані вона завжди залежить від суспільства. Ця залежність має опосередкований характер оскільки опосередковується її потребами. Задоволення її потреб завжди здійснюється через діяльність. Отже, потреби є вихідною, хоча й не безпосередньою спонукальною силою діяльності
Перш ніж стати спонукальною силою, привести людину в активно-діяльнісний стан, потреба має відобразитися в її свідомості. Лише після усвідомленості вона може виконати роль спонукальної сили, слугувати основою формування цільових установок на конкретну діяльність.
Усвідомлена потреба виступає як суб´єктивний стан людини, що регулює діяльність і поведінку останньої, спрямовує мислення, почуття, волю. Процес усвідомлення людиною суспільних і власних потреб, визнання їх актуальними, бачення у зв´язку з цим необхідності в організації певної діяльності з метою їх задоволення є процесом перетворення потреби в інтерес як чергову ланку загального ланцюга соціальної детермінації процесу діяльності.
Людина може проявити свою активність, якщо вона чітко усвідомила життєву необхідність і важливість потреби, коли у неї сформувався інтерес до діяльності. Сукупність зазначених умов по задоволенню усвідомленої потреби виступає як процес реалізації інтересу.
Між потребами й інтересами існує безпосередній зв´язок, як діалектична єдність двох сторін детермінації процесу людської діяльності. Потреби й інтереси спонукають людей до дії і спрямовують їх діяльність. Однак, їх не слід ототожнювати. Вони розрізняються між собою як за своїм походженням, так і за характером реалізації, а також роллю, яку відіграють у життєдіяльності людини та суспільства.
Аналіз потреб та інтересів людини дозволяє зробити висновок, шо вони є необхідними об´єктивними детермінантами в загальній системі факторів, які причинно обумовлюють людську діяльність. Водночас варто зазначити, що ланцюг соціальної детермінації останньої на цьому не завершується.
Важливою ланкою у цьому ланцюгу є мета (ціль). Для того, щоб людина розпочала діяльність, вона повинна бути зацікавленою у ній. Проте потреба людини прямого, безпосереднього виходу в діяльність, якщо вона навіть і усвідомлена, не має. Для цього необхідно усвідомити не тільки, і навіть не стільки, саму потребу, скільки предмет ЇЇ задоволення. Такий предмет вона може одержати (виробити) тільки в процесі діяльності, і він завжди є результатом цієї діяльності.
На перший погляд, виникає нерозв´язна суперечність. Для того, щоб здійснити діяльність, людина повинна мати потребу, яка може бути задоволеною тільки реальним предметом даної потреби. Останній же набуває своєї матеріальної реальності лише як результат діяльності. Розв´язання цієї (уявної) суперечності вимагає введення аналізу до категорії "мета" або "ціль". Мета є ще однією ланкою процесу детермінації людської діяльності і важливим моментом для розуміння цієї детермінації.
Задоволення потреби здійснюється через її усвідомлення і формування людської зацікавленості, власне інтересу. На цій основі сформується уявний, мислений образ предмета даної потреби, який ідеально випереджав би цей предмет як належну реальність. Таким ідеальним (уявним) образом реально ще не існуючого предмета потреби і виступає мета. Процес формування мети включає також уявлення про спосіб і характер практичних дій людини по втіленню цього образу в дійсність, тобто його матеріалізацію.
Мета безпосередньо пов´язана з інтересом і опосередковується ним. Будучи ідеальним образом бажаного майбутнього вона визначає і спрямовує діяльність людини, є безпосереднім і найсильнішим її стимулом. З постановки мети (цілі) розпочинається людська діяльність, тому вона й називається доцільною (цілеспрямованою). В іншому відношенні діяльність є процесом об´єктивації, опредметнення мети, в якому вона (мета) втілюється в реальну дійсність. Критерієм матеріалізації мети і конкретним його проявом виступає продукт діяльності як предмет актуальної потреби.
Вищою формою прояву людських потреб і метою будь-якого суспільства є удосконалення способу виробництва матеріальних благ, розвиток продуктивних сил, які становлять його зміст. Продуктивні сили і виробничі відносини у своїй нерозривній єдності утворюють спосіб виробництва. Це - сукупність прийомів і методів, за допомогою яких люди виробляють, створюють матеріальні блага й послуги (їжу, одяг, житло, засоби зв´язку тощо) для задоволення особистих і суспільних потреб. У процесі свого життя людина постійно споживає вироблені матеріальні цінності. Безперервність споживання об´єктивно потребує безперервного виробництва: оскільки суспільство не може перестати споживати, воно не може перестати Й виробляти матеріальні блага. Звідси випливає, що без створення і розвитку матеріального виробництва життя суспільства неможливе.
Процес суспільного виробництва характеризує взаємодію людини з природою. Працюючи, людина змінює речовини природи і пристосовує їх для задоволення своїх проблем. З цієї точки зору ставлення людей до природи в процесі виробництва визначається продуктивними силами. Одночасно в процесі виробництва люди вступають між собою в певні суспільні зв´язки Й відносини, які називаються виробничими або економічними. Отже, суспільне виробництво має дві сторони: продуктивні сили й виробничі відносини, і процес суспільного виробництва відбувається в результаті їх взаємодії.