Філософія
5. Необхідність і випадковість
З викладу попереднього матеріалу слідує, що зв´язки між предметами і явищами бувають різні: стійкі, суттєві, які виражають основні тенденції розвитку, і нестійкі, несуттєві, що необумовлені загальною тенденцією, законами розвитку.
Названі нами категорії відображають два види зв´язків.
Необхідність визначає те, котре закономірно випливає із внутрішнього, суттєвого зв´язку предметів, процесів та явиш, що обумовлено всім попереднім розвитком і в силу цього наступає чи повинно наступити.
Випадковість виражає те, що випливає із зовнішніх зв´язків між явищами.
Для ідеалістів ці категорії є продуктом духу, мисленої діяльності людей і не більше. Наприклад, для Канта вони апріорні поняття розуму. Для інших - щось аналогічне.
Для матеріалістів характерне визнання об´єктивної необхідності, хоча й метафізичні матеріалісти (XVII - XVIII ст.) заперечували об´єктивний зміст випадковості, вважаючи її суб´єктивною за змістом категорією, яка відображає наше незнання причин і явищ. Для метафізичних матеріалістів все в світі має необхідний характер і немає нічого випадкового. Вони обґрунтували це на тій основі, що не існують у світі безпричинні явища. Будь-який каузальний зв´язок вважали необхідним. Така точка зору веде до фаталізму і не виводить за межі теологічного погляду на світ. І дійсно, якщо в світі все заздалегідь передбачене (визначене), обов´язково має відбутись, то, по-перше, людина нічого не може змінити, а повинна лише пасивно слідувати перебігу подій. По-друге, така необхідність не відрізняється від долі, божественного приречення; волею-неволею призводить до визнання Творця Всесвіту (бога).
Подібне розуміння необхідності "не підносить" випадковості до рівня необхідності, а "принижує", необхідність до рівня випадковості. І дійсно, якщо другорядні, несуттєві обставини за їх значимістю прирівняти до глибоких, суттєвих, то різниця між першими й другими зітреться. Наука потоне в безлічі випадковостей замість того, щоб за випадковістю знаходити необхідність, закони розвитку.
Існує й друга крайність у мета фізиків. Дехто з них перебільшує значення випадковості, ігноруючи необхідність. Є й точка зору, згідно з якою певні явища чи процеси можуть бути або випадкові, або необхідні, але не можуть бути одночасно тим і іншим. При цьому вважається, що на увагу заслуговує лише необхідне. Іноді стверджують, ніби то наука має займатися лише відомими явищами. Проте вона має досліджувати в першу чергу невідоме.
Отже, ідеалісти заперечують об´єктивний зміст категорій необхідності й випадковості. Ці категорії у них у кінцевому підсумку є продуктом діяльності суб´єкта. А погляди метафізичних матеріалістів часто збігаються з точкою зору ідеалістів у визнанні суб´єктивного характеру категорії "випадковість". Існує й протилежність між метафізичною та діалектичною точками зору на співвідношення випадковості й необхідності. Метафізики вважають необхідність і випадковість абсолютними протилежностями.
Діалектичний погляд на співвідношення цих категорій був закладений Гегелем. Вважаючи категорії проявом світового духу, він відкрив діалектичний взаємозв´язок необхідності Й випадковості. З´ясовуючи категорію необхідності, він вважав, що й "випадковість" має свою основу, тому що вона випадкова, і так само не має своєї основи, бо вона випадкова. Інакше кажучи, випадковість має зовнішню основу, не маючи внутрішньої. Але вона не безпричинна, хоча й викликається зовнішніми, побічними, несуттєвими причинами.
Необхідність і випадковість не абсолютні протилежності, як вважають метафізики. Вони взаємо проникають, перебувають у взаємодії, є рухомими, відображаючи взаємо переходи явиш в об´єктивній реальності.
Випадковість необхідна, оскільки випливає із загальної закономірності, обумовлена діяннями причинності, випливає із загального зв´язку явищ. Водночас, випадковість не викликається внутрішніми, суттєвими причинами, внутрішньою необхідністю, а тому не є необхідною.
Як писав Гегель, необхідність проявляє себе, визначає себе через випадковість. На поверхні явищ ми бачимо гру випадковостей. Але останні є проявом необхідності. Так, із випадкових взаємодій індивідів у суспільстві складається необхідний ланцюг історичного розвитку в чітко визначеному напрямі.
При глибокому об´єктивному аналізі суспільного життя виявляється, що люди вступають у необхідні, незалежні від їх воли відносини (виробничі відносини), які визначаються рівнем і характером продуктивних сил. Головне у виробничих відносинах - форми власності на засоби виробництва. Робітник у капіталістичному суспільстві не може не продавати своєї робочої сили капіталісту. Проте ця необхідність проявляється через ряд випадковостей. Робітник може продавати її як одному, так і іншому господарю. Він може бути як літнім, так і молодим, жінкою чи чоловіком і таке ін. Ці випадковості не випливають із внутрішньої необхідності, із характеру виробничих відносин.
Чому ж необхідність не проявляється в чистому вигляді? Тому що вона є законом явищ, який визначає їх розвиток у головних рисах. Але закон проявляється в багатоманітності явищ, яким притаманні своєрідність, неповторність, що існують у різних умовах. Саме ця обставина і є причиною випадковостей. Проте внаслідок таких причин випадковість може виступати і як форма прояву необхідності, а необхідність пробивати собі дорогу через безліч випадковостей. Наприклад, закон вартості при простому товарному виробництві пробиває собі дорогу через випадкові коливання цін на ринку.
У ряді випадків необхідність, зустрічаючи протидію з боку побічних причин і явищ, діє як тенденція. Такою є тенденція середньої норми прибутку і норма процента до зниження.
Випадковість виступає не лише як прояв, але й як доповнення необхідності, що відбувається в точці перетину двох необхідних процесів. Проте не всяке зіткнення необхідних процесів дає у результаті випадковість. Сонячне і місячне затемнення, будучи перетином двох необхідних процесів - руху Землі і її супутника Місяця - не є випадковими, про що говорить той факт, що їх можна заздалегідь передбачити.
Необхідність і випадковість мають відносний характер. По-перше, тому, що вони фіксовані для певного зв´язку явищ. В іншому зв´язку необхідність може виступати як випадковість, а випадковість - як необхідність. По-друге, зі зміною умов випадковість і необхідність можуть переходити одне в одне.
Вияв необхідності за зовнішніми випадковостями, встановлення законів явиш - необхідна риса будь-якої науки. З цього приводу Ф.Енгельс писав, що наука закінчується там, де втрачає силу необхідний зв´язок. Тільки відкриття необхідності й конкретизація її в законах науки озброює людей для перетворення дійсності і сприяє науковому передбаченню. Проте науці чужий і нігілізм стосовно випадковості.
Випадковість є формою прояву необхідності, її доповненням. Наука має виявити, за яких обставин необхідність проявляється в тій чи іншій випадковій формі. Вона має виявити й бажані випадковості, сприяти їх перетворенню в необхідність, знайти шляхи цього перетворення. Варто враховувати й те, що випадковості активно впливають на необхідність, на хід її здійснення, прискорюючи або гальмуючи темпи розвитку.
Знання цих категорій має велике методологічне значення, сприяє глибшому пізнанню людиною світу.