Філософія
2. Принципи діалектики
Це її вихідні (загальні, універсальні) теоретичні положення, на основі яких відбувається синтез відповідних понять у наукову систему. Вони відображають основи буття й пізнання, виражають їх най-фундаментальніші особливості й відношення; виконують нормативну та регулюючу функції, орієнтуючи і спонукаючи людей до дії; виводяться з пізнання й супроводжують його; є способом розгляду й розуміння предметів.
Основними принципами діалектики є принцип розвитку та принцип взаємозв´язку. Є й інші, про які йтиметься пізніше.
Принцип взаємозв´язку вказує на те, що все в світі перебуває в постійному взаємозв´язку. Його зміст виражається категоріями відношення, зв´язку, відокремлення, взаємодії, співіснування тощо.
Відношення бувають як єдністю взаємозв´язку, взаємо обумовленості, так і відокремленості. Будучи всезагальними, зв´язки виражають як єдність, так і багатоманітність світу. У них знаходить свій вираз матеріальна єдність світу. Завдяки зв´язкам можливе безмежне пізнання світу. Вирваний із зв´язків предмет перестає бути собою.
Зв´язки завжди перебувають у єдності з рухом, взаємодією, розвитком. Тому їх теж слід розглядати в розвитку. Вони проявляються і між речами, і стадіями самої речі, мають нескінченну якісну різноманітність та специфіку.
Проявляються і між формами існування матерії; формами її руху, між структурними рівнями матерії; предметами і явищами в межах однієї форми руху.
Вони залежать від характеру відношень між об´єктами, а тому й мають такі форми:
- внутрішні й зовнішні;
- прямі й непрямі;
- суттєві й несуттєві;
- стійкі й нестійкі;
- безпосередні й опосередковані;
- необхідні та випадкові;
- одиничні й загальні та ін.
За своєю природою і залежно від форм руху матерії зв´язки можуть бути: механічними, фізичними, хімічними, біологічними й соціальними.
Вони притаманні як матеріальним об´єктам, процесам, явищам, так і "ідеальним об´єктам" (думкам, ідеям, які виникають у процесі мислення як відображення зв´язків, що мають місце в об´єктивній реальності).
Згідно з матеріалізмом зв´язки об´єктивного світу є визначальними, а їх відображення в нашій свідомості - похідними. Ідеалізм вважає навпаки. Як уже наголошувалося, перший тип зв´язків досліджує об´єктивна діалектика, другий - суб´єктивна. Принцип взаємозв´язку є першим і основним правилом наукового дослідження загалом і матеріалістичної діалектики, зокрема. У цьому ракурсі великого значення набуває принцип конкретно-історичного підходу, зокрема те, що кожне явище розглядається історично, в зв´язку з іншим, у зв´язку з конкретним досвідом.
Виходячи з цього, різні типи зв´язків мають різний функціональний характер. Одні характеризують відносну стійкість предметів, інші перехід у нову якісну визначеність та ін.
У науці важливо встановити не лише єдність і взаємозв´язок предметів та явищ, але й визначити, як внаслідок взаємодії виникають нові предмети і явища, як вони відображаються у свідомості та ін. Відповіді на ці питання пов´язані з виявленням особливих зв´язків (загальні, суттєві, необхідні, повторювальні тощо), які називаються законами.
Принцип розвитку вказує на те, що матерія не просто існує і рухається в просторі й часі, але й змінюється в певному напрямі (це ж стосується і духовного життя). При найближчому розгляді цього принципу виявляється, що він перебуває в тісному зв´язку з попереднім. Адже зв´язки існують завдяки руху (переносу матерії, енергії, інформації), а рух, у свою чергу, реалізується у взаємозв´язках. У поняттях зв´язку більше виражений статичний момент, а у взаємодії - динамічний. Взаємодія призводить до руйнування, а в кінцевому підсумку - до перетворення чогось у щось.
Нове завжди зберігає зв´язок зі старим. Без цього нема й розвитку. Тобто останній включається у зв´язок як необхідний момент, як цілісний внутрішньо пов´язаний процес само перетворення предмета.
Ключ до розуміння зв´язків, якими характеризується будь-яка система, лежить в основі того процесу розвитку, результатом якого вона е. В свою чергу, зв´язки, взаємодії, що лежать в основі цієї системи, є основою й передумовою ЇЇ подальшого розвитку. Поняття розвитку набуває конкретного змісту, коли розглядається як внутрішньо обумовлений ряд, як послідовність системно-структурних перетворень, як перехід на нові рівні цілісності. При цьому диференціація тієї відносно простої основи - "тотожності", - з якої починається розвиток, супроводжується і доповнюється інтеграцією (відтворенням цілісності на вищих рівнях).
Позитивний зміст, досягнутий на кожному рівні, стадії прогресу, в подальшому, зникаючи, інтегрується в нові системи зв´язків, які підпорядковуються вже новій "системній якості" і перетворюються в ній.
Отже, категорії розвитку і зв´язку (єдності), нерозривні за своєю суттю. Розвиток, "знімаючи" початкову, нерозчленовану єдність, відновлює її на все вищих рівнях, де виражається не лише в збереженні якоїсь "клітинки", а й у зв´язках, що створюють систему, яка відрізняється і внутрішньою диференційованістю, і цілісністю. Ключ до розуміння системи дає історія її виникнення й розвитку, процесів диференціації та інтеграції, що розгорталися в часі, а системно-структурний аналіз виступає необхідним моментом вивчення процесів розвитку, без якого це вивчення не дозволяє вийти за межі загальних, абстрактних положень.
Загалом можна сказати, що зміст цього принципу є наслідком визнання розвитку, тобто змін особливого роду, які мають визначену спрямованість, незворотний характер, тенденцію до сходження від простого до складного, від нижчого до вищого. Це не прості зміни, а внутрішньо суперечливий процес, який не виключає й руху назад, супроводжується тимчасовими відхиленнями в той чи інший бік. Це зміни, які характеризуються поєднанням поступальності й наступності, подоланням старого новим, народженням нового. Вони відрізняються від еволюціоністського розуміння розвитку, при якому останній зводиться лише до збільшення чи зменшення одного й того ж. В еволюціоністській концепції розвитку в тіні залишається саморух, його рушійна сила, його джерело, його мотив. Діалектична концепція розуміє розвиток як єдність протилежностей, як взаємодію між ними. Вона пояснює рух як саморух, а розвиток - як саморозвиток.
Таким чином, діалектика виступає як вчення про загальні зв´язки і розвиток, як спосіб світорозуміння, що ґрунтується на цих принципах. При виході на теоретичний рівень розуміння діалектики, вона визначається як загальна теорія розвитку, в якій дослідження форм і законів будь-якого розвитку включає як свою необхідну сторону, свій власний момент вивчення зв´язків, а значить - системи. Ці зв´язки і створені ними системи розглядаються не лише в статиці, а й у динаміці, в зміні, в перетворенні - в розвитку.
Зміст цих принципів виражається і сформулюється в законах діалектики, в яких фіксуються внутрішньо стійкі, необхідні, найзагальніші властивості зв´язку, що найчастіше повторюються в процесі розвитку дійсності. Сутність закону розвитку - не в окремих явищах і не в механічній їх сукупності. Закон має істотний вимір явищ. Як вказував Гегель, це істотне відношення є основою явища. Закони діалектики універсальні. Вони мають необмежену сферу своєї дії і свого виявлення, оскільки виражають зв´язки між явищами, що притаманні як світу загалом, так і окремим його сторонам, конкретним проявам.
У цих законах розкривається сутність будь-якого розвитку (розвитку як такого). Закони діалектики, що сформульовані в певних судженнях, є відображенням об´єктивних законів, притому на науковому і світоглядному рівні, є узагальненим результатом не лише пізнання світу, а й самопізнання людської думки. Порівняно з законами наук вони все загальні, оскільки їх дія охоплює всю дійсність. Вони і закони буття і закони пізнання. Кожен з них має свій зміст і займає певне місце в системі законів.
Закони діалектики невіддільні від категорій. З одного боку, будь-який закон виражається за допомогою категорій, з іншого - відношення між категоріями (причина і наслідок та ін.) є логічним вираженням певних закономірностей. Категорії матеріалістичної діалектики становлять систему, в якій вони взаємопов´язані, переходять одна в одну, одна з одної випливають і таким чином відображають зв´язки і розвиток самої дійсності.
Для глибокого розуміння взаємозв´язку і логічної послідовності категорій слід пам´ятати, що вони є підсумком, узагальненням всієї історії людського пізнання, логічними віхами на шляху духовного освоєння людиною світу. Категорії - це ступені пізнання, які виражають його рух від явища до сутності, від менш глибокої сутності до все більш глибокої, від неповного знання до все більш повного і всебічного, від абстрактного до конкретного, багатого зв´язками та визначеннями.
Як обґрунтував Гегель, діалектика одночасно проявляється в ролі теорії розвитку, гносеології та діалектичної логіки. Як теорія розвитку вона досліджує сутність, загальні закони будь-якого розвитку, в системі своїх понять дає концептуальну модель розвитку, осягнутому в його сутності. Це стало можливим завдяки тому, що рух як спосіб буття цілісних матеріальних систем на вищому рівні розгляду був зрозумілий як послідовний процес само перетворення систем, процес переходу на нові рівні цілісності, що характеризуються взаємообумовленими диференціацією та інтеграцією. Закони діалектики, вся послідовно розгорнута система категорій і є вираженням, розкриттям, обґрунтуванням цілісної наукової концепції розвитку.
У розумінні Гегеля і Маркса діалектика включає в себе й те, що називається теорією пізнання, тобто дослідження того, як у пізнанні людини дедалі ширше, глибше, повніше й точніше відображається невичерпна дійсність, в яких формах, за якими законами здійснюється цей процес.
Теорія пізнання вивчає діалектику суб´єкта і об´єкта в процесі пізнання, в основі якого лежить практична взаємодія людини з предметним світом (діалектику перетворення людиною світу).
Вона вивчає рух від живого споглядання до абстрактного мислення, і від нього до практики. Це шлях пізнання істини, об´єктивної реальності. Сюди включається діалектика чуттєвого й раціонально-логічного, а також діалектика інтуїтивного і дискурсивного.
Гносеологія розглядає процес пізнання, осягнення об´єктивної істини в його діалектичній сутності, як все більше наближення до абсолютної істини через ряд відносних істин. Вона є специфічним різновидом діалектики, хоча це правильно лише як момент, оскільки вона на основі практики підходить до виявлення загальних законів і форм думки, що осягає істину й ідеально відтворює дійсність. Цим самим вона виступає вже як логіка, тобто наука про правильне мислення.
Остання і є саме діалектикою, що виступає як логіка, як загальна теорія руху і розвитку людського мислення, за допомогою якого людина пізнає світ. Логіка досліджує, в яких формах мислення (поняттях, судженнях тощо), і за якими законами здійснюється цей розвиток На відміну від формальної логіки, форми думки, що досліджуються діалектичною логікою, не абстраговані від змісту, а є змістовними формами, шо виражають найзагальніші властивості, зв´язки, характеристики самої дійсності, що розглядаються в її розвитку. В цих формах думки сконцентрована і резюмована вся історія людського пізнання світу, кристалізована структура людської думки, що ідеально відтворює структуру об´єктивної реальності. Саме в такому розумінні логіка і збігається з теорією пізнання, яка розглядається як відображення людиною природи, що вічно рухається й розвивається.
Діалектична логіка за своєю суттю збігається і з діалектикою як теорією розвитку, оскільки загальна теорія розвитку виражена у вигляді системи тих само понять, які одночасно відображають об´єктивні форми і закономірності розвитку всієї дійсності, і є формою думки, яка пізнає цю дійсність.
Іншими словами, діалектика за своїм змістом є загальною теорією пізнання, а за формою - системою понять, що послідовно розвиваються, тобто логікою. В свою чергу, логічні форми, за допомогою яких ми осягаємо світ, є одночасно і формами буття та розвитку світу. І хоча логічні поняття суб´єктивні, вони, водночас, виражають і "речі в собі". Природа і конкретна, і абстрактна, явище і сутність, мить і відношення. Поняття, хоча й суб´єктивні, проте об´єктивні в цілому, в процесі, в підсумку, в тенденції, в джерелі. Тому діалектика як система є аналогом дійсності.
Отже, об´єктивна діалектика на основі практики відображається в суб´єктивній діалектиці. Спочатку суб´єктивна діалектика мала неусвідомлений характер, та з часом думка людини стала предметом дослідження для самої себе. В XIX ст. створюється діалектика як вчення, яке стало своєрідним підсумком, логічно цілісним і послідовним синтезом всієї історії теоретичного освоєння світу, і одночасно історією пізнання, думкою самої себе, своїх форм і законів, які відображають форми і закони розвитку об´єктивної дійсності. В ролі такого вчення діалектика і є одночасно загальною теорією розвитку, теорією пізнання і логікою.
У своїй внутрішній основі і світоглядній спрямованості вона єдина; у предметному виразі, засобах застосування й формах виявлення - і багатомірна, і різноманітна. Лише система принципів, законів і категорій описує розвиток конкретно.