Філософія
2. Генезис свідомості
Якщо брати свідомість просто як щось дане, наявне, то вона може здатися або чимось одвічним, або таємничим, надприродним. Але свідомість не одвічна (бо колись вона виникла) і не відірвана від природної реальності.
Ставлячи питання про походження свідомості, ми розчленовуємо його на частини:
а) Які атрибути матеріальної субстанції послужили основою, найзагальнішою передумовою виникнення свідомості?
б) Які для цього склалися біологічні передумови у світі живої природи, зокрема в тварин?
в) Яка була безпосередня основа формування свідомості як суто людської активності? Як зумовлена свідомість специфікою людського буття? І як вона, в свою чергу, впливає на цю специфіку, і навіть визначає!!?
Загально-матеріальним атрибутом є іманентна матерії активність, саморух. На вищих щаблях еволюції матеріального світу цей атрибут виступає як життя і, нарешті, на рівні людини - як свідома діяльність, як творчість. Другим таким атрибутом, невіддільним від першого, є здатність відображення. В найзагальнішому розумінні відображення полягає в тому, що, взаємодіючи між собою, впливаючи один на одного, матеріальні об´єкти (утворення, системи) залишають один в одному відбитки, "сліди" певних своїх властивостей; інакше кажучи, властивості одного предмета відтворюються в іншому предметі. Важливо зазначити, що в процесі відображення зазнають змін не тільки зовнішні форми, фізичні властивості того предмета, на який впливає інший, але й його внутрішня активність, його саморух; найбільше це проявляється на тих рівнях організації матерії, де активність, саморух найбільш виражені. Таким є рівень живої матерії.
Відображення - одна з форм вираження і реалізації матеріальної єдності світу; воно є також однією з передумов розвитку, бо на основі відображення відбувається нагромадження інформації, ускладнення структури і функцій матеріальних систем.
Завдяки загальній, всеохоплюючій - безпосередній чи опосередкованій - взаємодії і взаємо відображенню все несе інформацію про все. До такого висновку дійшла філософська думка задовго до того, як були розроблені сучасні теорія відображення та інформатика. У живій матерії, що являє собою сукупність і взаємозв´язок величезної кількості організмів, загально-матеріальні властивості саморуху і відображення набувають досить виразних, складних і якісно специфічних форм прояву. Наука нашого часу значно просунулась у дослідженні цієї проблеми і можна категорично сформулювати принципово важливий висновок: живе виникло з неживого в процесі еволюції космічної матерії.
Що ж таке життя? Наука, спираючись на досягнення фізики, хімії, біології, теорії систем, кібернетики, інформатики виробила поняття життя, в якому поєднані субстратний і структурно-функціональний підходи. Матеріальною основою, речовинним субстратом життя визнаються білкові сполуки, а також нуклеїнові кислоти (РНК і ДНК), які є носіями і передавачами генетичної, спадкової інформації. Ці речовини мають надзвичайну хімічну складність, інформаційну місткість і можуть утворювати найрізноманітніші варіанти організмів. З точки зору структурно-функціонального підходу, живі організми - це складні динамічні відкриті системи, які здійснюють "зворотний зв´язок" із середовищем, обмінюючись з ним речовиною та енергією, сприймають, зберігають і використовують інформацію, здатні до саморегулювання, росту й розмноження.
Живі організми, як і будь-які об´єкти, здатні відображати і відображатися. Загальною, вихідною, елементарною формою їх відображення є подразливість - здатність вибіркового, об´єктивно доцільного (тобто такого, що сприяє виживанню) реагування на фактори, впливи зовнішнього середовища: наближення до споживної речовини, віддалення від шкідливої, рух із темряви до світла, рухи росту, періодичні рухи, пов´язані з добовими змінами, наприклад, розгортання й згортання квітів тощо.
Своєрідні форми відображення з´являються у тварин. Спочатку це недиференційована чутливість, з якої в процесі еволюції виділяються різні за модальністю відчуття; мабуть, найдавніші - це больові, теплові, дотикові, а також нюхові, потім зорові, слухові - з формуванням відповідних дистантних рецепторів (тобто таких, що дають змогу відчувати на відстані). Пізніше - у більш високоорганізованих тварин - виникає здатність сприймання (чуттєвого відображення цілісних предметів) і, нарешті, - здатність уявлення, яке спирається на чуттєве запам´ятовування, і зародки конкретно-образного, вплетеного в безпосередню ситуацію і пов´язаного з тваринною "діяльністю" мислення.
Ці форми відображення мають вже психічний характер (від грец. psyche - душа), тобто пов´язані з певним суб´єктивним, внутрішнім станом, переживанням. Виникнення й розвиток психіки у тварин були зумовлені двома взаємозв´язаними чинниками: рухомим, активним способом життєдіяльності, який ставив підвищені вимоги до здатності випереджаючого відображення дійсності (без чого неможливе своєчасне, або навіть завчасне реагування), і появою (формуванням, удосконаленням) спеціального органу, який керує поведінкою тварин на основі сприйняття, переробки, використання інформації, - нервової системи. Для психічного відображення найбільше значення має центральна нервова система - головний мозок. Саме функціонування мозку є фізіологічною основою психіки.
Психіка має для живої істоти біологічну цінність, бо вона забезпечує краще пристосування до середовища, динамічніше й точніше реагування; завдяки психіці поведінка набуває цілісного, координованого, інтегрованого й цілеспрямованого характеру.
Розвиток психіки тварин - це безпосередня "передісторія" психіки і свідомості людини. Проте відмінність між тваринною і людською психікою не тільки кількісна - в розумінні ступеня розвинутості й досконалості, масштабів можливості утворення асоціації, зв´язків між враженнями. Є й такі якісні особливості тваринної психіки, які не набули розвитку в людини, і "механізм" яких ще не зовсім з´ясований. Наприклад, у психології є ще чимало "таємниць", які вимагають наукового дослідження. Але зрозуміло, що люди, дуже тісно пов´язані з нашими "братами меншими", повинні їх оберігати і про них піклуватися.
Перші ознаки "мислення (звичайно, не в точному значенні цього поняття) відмічені в людиноподібної мавпи, дельфінів, навіть у деяких птахів (кажуть, що ворона - "інтелектуал" серед птахів).
Мислення у власному розумінні, свідомість, духовність є сутнісними ознаками лише людини. Принаймні нам невідомі інші живі істоти з такими якостями.
У попередніх розділах було сказано про специфічні риси людини, які підносять її над тваринним світом, про особливості діяльності, в якій здійснюється активне ставлення людини до світу, його перетворення відповідно до своїх потреб.
Риси людської сутності та діяльності є основою виникнення й розвитку свідомості.
У процесі трудової, предметно-практичної діяльності, виготовлення і застосування знарядь праці формувалася здатність цілепокладання і планування дій, - а це вже є ознаки свідомості.
Надзвичайно велике значення для розвитку свідомості мало виникнення мови з її комунікативними й сигніфікативними функціями - тобто як засобу спілкування та позначення предметів, властивостей, відношень, процесів, дій і тим самим орієнтації в світі.
Поряд із пізнавальними, інтелектуальними здатностями свідомість людини виражає її моральну сутність. Інтелектуальність та моральність є формами прояву духовності.
Першоджерелом духовноморальних якостей людини були умови співжиття, спільної діяльності. Саме вони формували потребу взаємодопомоги, вміння ототожнювати себе з іншим. З цієї первинної "клітинки" моральної свідомості, зрештою, й виник принцип "возлюби ближнього свого як самого себе".