Філософія
1. Науково-філософська постановка проблеми свідомості
Проблема свідомості, духу, духовності - одна з головних у філософії. Залежно від того, як ставиться і розв´язується питання про відношення свідомості до матерії, визначається філософська, світоглядна позиція - належність того чи іншого філософа до певного напряму.
На початку виникнення історії пізнання люди зрозуміли, що свідомість, думка - це щось відмінне від матеріальних речей. Виникло й уявлення, що людина складається з тіла і душі. Згодом останнє стало основою релігійно-ідеалістичного світорозуміння, згідно з яким духовне начало є цілком самостійним, незалежним від матерії, природи і, навіть, первинним стосовно неї. На рівні філософської думки духовне начало було осмислене як особлива нематеріальна субстанція (першооснова, першосутність), а в релігії - персоніфіковане в образі Бога - надприродної і надлюдської особи, творця і володаря світу.
Спираючись на багатовіковий досвід вивчення природи й людини, особливо на досягнення науки нового й новітнього часу, можна сформулювати вихідні положення для науково філософської постановки проблеми свідомості. Найпершим з них є те, що свідомість - це не прояв особливої, незалежної духовної субстанції, як і не є вона замкнутим у собі нашим внутрішнім душевно духовним світом. Свідомість - це властивість матеріальної субстанції, тобто тієї об´єктивно існуючої сутності, яка сама з себе породжує всю нескінченну різноманітність якостей, форм і відношень. Свідомість - це функція надзвичайно складної, високоорганізованої матеріальної системи - людини, людського мозку. Істоти, що володіють свідомістю (а нам поки що відома лише одна така істота людина) виникають внаслідок тривалої еволюції космічної матерії, на певному етапі цієї еволюції, там, де для цього складаються всі необхідні і достатні передумови. Виникнення свідомості - це реалізація внутрішньо притаманних (іманентних) матеріальній субстанції потенцій.
За своїм змістом свідомість, у кінцевому підсумку, є відображенням зовнішньої (стосовно неї"), об´єктивно існуючої дійсності. Це не просте, не пасивно-дзеркальне, а активне, творче відображення. Але вихідний матеріал для нього не породжується самою свідомістю, а повинен бути їй даний. Отже, свідомість залежить від об´єктивної, матеріальної реальності як у плані свого виникнення й існування (філософською мовою - онтологічно), так і за своїм змістом, який становлять наші відчуття, сприйняття, уявлення, думки, почуття тощо, (тобто гносеологічно).
Нарешті, треба сказати, що свідомість - не просто природна, а й соціально-зумовлена властивість людини як члена суспільства і учасника суспільного життя. Свідомість має свої природні, зокрема біологічні, передумови, але вона виникає, формується, розвивається на базі колективної предметно-практичної діяльності і процесів між людського спілкування. Людина зі своєю свідомістю виходить за межі тваринного буття, біологічної еволюції і починає існувати в історичному просторі й часі. Для неї надприродною спадковістю надбудовується і стає визначальною культурна наступність.
Цими положеннями ми будемо керуватися і в подальшому розгляді феномену свідомості.