Філософія
2. Поняття буття
Більшість філософів проблему буття вважає основоположною при розгляді філософських проблем. Щоб зрозуміти її смисл і значення, потрібно з´ясувати, яку роль вона відіграє в житті суспільства, людини.
У своєму повсякденному житті люди переконуються в тому, що світ є, що при всіх його змінах він все ж зберігається як щось відносно ціле й стале. Проте проблема буття все ж виникає, особливо тоді, коли його підвалини стають предметом сумніву і роздумів. Та й причин для цього достатньо, оскільки й сьогодні не знято питання: "бути чи не бути?" Воно зумовлюється загрозою існуванню людства з боку явищ і процесів, які виникли й зростають у наш час. Тому людству слід глибше розібратись у тому, що таке буття, які основні форми його прояву.
Якщо ми знаємо, що світ, буття існує "тут", то можна зробити висновок, що він існує й "там", оскільки важко уявити собі останній горизонт, за яким вже нічого немає. "Останнього" просто не існує. Світ існує всюди. Так само, виходячи з того, що світ існує "тепер", можемо дійти висновку, що він існував і "колись", і буде існувати й "у майбутньому". Проте були і є філософи, які вважають, що світ у просторі й часі має свій початок і кінець. Ця точка зору обґрунтовувалась посиланням на те, що в світі співіснують конечні в просторі й невічні в часі предмети, явища і люди. Це й спричинило виникнення проблеми буття. Якщо твердження про існування світу "тут" і "тепер" очевидне, то не так просто довести його нескінченність у просторі й вічність у часі. Навпаки, наше плинне життя швидше підводить нас до думки про минущий характер світу, про його межі в просторі й часі. її науково-філософське дослідження зрештою спричинює висновок, що світ в цілому нескінченний і існує вічно, а окремі предмети кінечні й невічні. В цьому й полягає суперечлива єдність між природою як цілим (безконечним) і конечними (минущими) предметами. Як видно, внутрішня логіка проблеми буття вела філософів від питання про безмежне й вічне, про співвідношення конечного й нескінченного. Було зафіксовано, що світ у його існуванні неоднорідний, що його буття невіддільне від буття окремих предметів і явищ. Та проблема виникає ще й тому, що люди, діючи в реальному світі, пов´язують завдяки своїй діяльності минуще з неминущим і тому мають розкрити для себе ці відношення єдності й різноманітності, оскільки їм доводиться постійно "вмонтовувати" у вічний об´єктивний світ свої новостворені системи, предмети тощо.
У повсякденному житті людина шукає свої зв´язки з природою та іншими людьми. їй стала знайомою відмінність між матеріальним і духовним, природою й суспільством. Та важливо було знайти ще й спільне між цими цілісностями. Вивчаючи ці проблеми, філософи дійшли висновку, що матеріальні об´єкти й духовні явища, природа й суспільство мають спільне те, що вони "є", існують у межах єдиного світу, хоча й мають відмінності. І все ж єдність світу не в цьому. Як писав Ф.Енгельс, вона "полягає не в його бутті, хоч буття є передумовою його єдності, бо спочатку світ повинен існувати, перш ніж він може бути єдиним... Дійсна єдність світу полягає в його матеріальності, а ця остання доводиться... довгим і важким розвитком філософії та природознавства". Це твердження спричинює висновок, що предмети, суспільство, ідеї існують реально, але форми їх існування різні. Особливо слід відрізняти матеріальне й духовне існування. Всі ці утворення становлять цілісність безкінечного й вічного світу.
У повсякденному житті людина має рахуватися з наявністю цієї сукупності буття, з відмінністю між об´єктивно-реальним, матеріальним і духовним (суб´єктивно-реальним). Коли виникає необхідність у перетворенні дійсності, треба добре знати, яка її основа, які об´єктивні можливості її перетворення й тенденції розвитку. За волюнтаристські, суб´єктивістські підходи до вирішення цієї проблеми реальність нам "мстить" (особливо це відчутно при вирішенні суспільних проблем).
Життєдіяльність кожної людини - це теж реальність (і для самої себе, і для інших людей). Кожен ставиться до себе, своєї праці, духу, минулого, теперішнього, майбутнього, інших людей, суспільства як до особливих форм буття. В процесі пізнання людина освоює не лише природне, а й суспільне. Свідомість і самосвідомість проникає у наше власне буття, знаходячи в ньому загальні риси індивідуального буття людей.
При вивченні сутності буття філософи спираються на матеріальну й духовну діяльність людини, осмислюючи її не лише за допомогою категорії буття, але й споріднених з нею категорій "небуття", "існування" тощо. Першою серед них все ж залишається категорія "буття", оскільки вона фіксує як існування окремих речей, так і складний зв´язок загального характеру (предмети разом з їх властивостями, особливостями існування), об´єднує їх з усім, що існує в світі.
Категорія буття має складний і комплексний зміст. При її осмисленні виникають труднощі й сумніви. Як відомо, в повсякденному житті ми пізнаємо речі тільки через їх конкретні властивості. А щоб зрозуміти, що таке буття загалом, треба, навпаки, абстрагуватися від цих властивостей. Про нього не можна говорити, що воно глибоке, поверхове, велике чи мале. При його аналізі мова й думка сягають того рівня мислення, коли ми абстрагуємося від окремих предметів, їх ознак та станів і переносимо нашу думку на граничний рівень абстрагування. Тут ми відходимо не лише від предметів та їх станів, а й від загального, від відмінностей між природою і людиною, суспільством та індивідом, тілом і духом, шукаємо спільне між ними тобто все об´єднуюче. Результат цих пошуків і фіксує філософія за допомогою категорії "буття". Розуміння й використання останньої дозволяє розвивати необхідні здатності людського розуму, виявляти й досліджувати найзагальніші зв´язки дійсності.
В осмисленні світу виділяються такі аспекти:
- світ існує як безмежна і неминуща цілісність;
- матеріальні об´єкти, явища існують і є передумовою єдності світу;
- матеріальний світ становить сукупну реальність, яка є передумовою людської свідомості і дій всіх поколінь людей.